Демонстрація кримських татар

Ось як запам”ятала події травня 1944 року Муміне Мамєтова з Бахчисараю:

"Четверта година була. Застукали в двері. Ніч. Я встала, відчинила двері. Кажуть – нумо, збирайтеся. Як? Куди? – Вас висилають звідси, з Криму. 15 хвилин на збирання. Ну за 15 хвилин що зберешь? Бо ж ніч на дворі, де що лежить – не пам”ятаешь. Вивели нас з хати, зібрали разом з іншими на місцевому цвинтарі. Трохи пізніше того дня нас привезли до залізничої станції. Там нас завантажили в ешелон, - ну той самий, яким худобу возять, і повезли."

Для Муміне Мамєтової, так само як і для її земляків, події того дня були приголомшливо несподіваними. Але несподіваними вони були не для всіх. Ще 11 травня, себто ще за тиждень до того, радянський диктатор Йосиф Сталін підписав постанову про виселення кримських татар. Був знайдений і вагомий привід, а саме- війна і звинувачення у посібництві гітлерівцям та зраді. Енвер Зейдулаєв, якому на момент примусового переселення було 14 років, не міг второпати про яку власне зразу йдеться, бо його батько воював проти фашистів у лавах Червоної Армії. Ось як він розповідає про ранок 18 травня

"Військовий, який за нами прийшов, вдався до брудної проти нас лайки. Куди ви оте набрали, ми вас через тиждень топити будемо?! Солдат, що супроводжував офіцера, такий чорнявий був – може азербайджанець чи вірменин – ледь не плаче. Бо хороші поміж них також були. А були такі, що й справді знущатися. Ну, якщо ти зайшов до мене – старший військовий чоловік. Ти бачиш – портрет батька на стіні вісить, у військовому однострої. Мати, діти – чому ти на них горлаєшь та брудно лаєшся? Батько на фронті, а ти називаєш нас зрадниками. Які ми зрадники?!"

За підрахунками українських істориків, загалом у ті травневі дні було вислано на спецпоселення понад 183 тисяч кримських татарів. Май Панчук, заввідділом Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Академії наук України, каже, що найбільше вражає сучасного дослідника у тій операції 60-літньої давнини брутальність її проведення. Взяти, до прикладу, хоча б те, - каже київський дослідник, - що під час транспортування до спецпослень, загинуло майже 8 тисяч кримських татар. Уріє Карімова бачила все те на власні очі:

"Багато людей померли в дорозі. Тіла викидували з вагонів, ніхто не ховав, тому що не дозволяли цього робити. Я добре запам”ятала ті часи. Бувало, зупинеться ешелон, - вийдемо, щоби якоїсь їжи приготувати. Встигнеш зварити – добре, а ні – так хапаеш чайник, загасиш багаття і знову в дорогу. Дісталися Уралу наприкінці травня. Там правда, нам видавали сухий пайок. Але ж то був голодний рік – що з того пайка. Дуже страждали."

Те, що сталося в травні 44-го кримські татари називають словом Сургун - депортація. Як зазначає депутат Верховної Ради України, голова медлісу кримсько-татарського народу Мустафа Джемілєв, вплив тієї події був настільки значним, що позначився на цілому менталітеті його земляків:

Та подія перевернула усе в нашому житті. Ми виявилися зовсім в іншому вимірі. 60 років, що відтоді минули, спочатку пішли на виживання у важких умовах, а потім, втративши десь половину свого складу, ми після смерті радянського диктатора почали боротьбу за повернення на батьківщину Мустафа Джемілєв про депортацію кримських татар

"У багатьох народів знаменними датами є дні незалежності чи якійсь інші свята. А у нас так склалася доля, що найзнаковішою подією був день депортації. Вже й діти, які народилися у тому жахливому 44-му році, вже давно стали бабусями та дідусями. Але слід від того злочину був таким глибоким, що його, мабуть, не так швидко забути. Та подія перевернула усе в нашому житті. Ми виявилися зовсім в іншому вимірі. 60 років, що відтоді минули, спочатку пішли на виживання у важких умовах, а потім, втративши десь половину свого складу, ми після смерті радянського диктатора почали боротьбу за повернення на батьківщину."

Як зазначає київський дослідник Май Панчук, до кінця 80-х років кримсько-татарська проблема в СРСР усіляко замовчувалася. Наслідком стала – цитуємо- практично повна необізнаність населення України як про суть цієї проблеми, так і про самих кримських татар – про їхню історію, культуру, психологію. Останнім часом, зазначає дослідник, становище поступово змінюється. А що більше українці дізнають про кримських татар, то більше знаходять паралелей між їхньою і власною долею. Показово, що на вечірі- реквіємі у Києві з нагоди 60-ї річниці депортації президент України Кучма поставив в один ряд найбільші трагедії 20 століття, які випали на долю обох народів - голодомор українців та депортацію кримських татар.

Випуск програми Міскроскоп підготував і подає Юрій Кушко.