Перешліть цю сторінку другові		Версія для друку

Чи варто шукати винних у голоді?

Починаємо першу програму з циклу, присвяченого 70-й річниці сталінського голодомору.

Неділя: 19:06 за Києвом

Українські історики важають, що внаслідок зорганізованого сталінською владою штучного голоду померло близько 4 мільйонів українців. Деякі крайні праві політики схильні цитувати ще більше цифри - у 10 мільйонів. Масштаби голоду та його жорстокість не могли не позначитися на психіці українців. Деякі схильні вважати, що черги за борошном та крупами, які вишикувалися по всій Україні цього літа під час сумновідомої зернової кризи, засвідчили, що страх голоду лишається закодованим в генетичній колективній підсвідомості українців.

Спогади про страшні тридцяті навіювала і лексика, яка лунала в заявах керівництва, яке говорило про необхідність покарати спекулянтів та знайшло "винуватих", в особі чьотирьох голів обладміністрацій, які втратили свої посади.

Та чи варто говорити про жахіття сімдесятилітньої давнини?

В рік 70-ї річниці Голодомору вперше за всю українську історію українські дипломати роблять спроби, щоб Голодомор справді отримав міжнародне визнання. Раніше цього року вони почали лобіювати в Об'єднаних Націях резолюцію, в якій йшлося б про Голодомор як злочин сталінського режиму. Але тепер виглядає, що резолюції ухвалено не буде. Натомість буде заява, документ, набагато нижчий за дипломатичним рангом. Чому? Слухайте у цьому "Мікроскопі."

Певно, чи не найбільш відомими геноцидами у світовий історії є вірменський, коли 1915 року було вирізано півтора мільйони вірменів, та єврейський Голокост Другої світової війни, який також забрав життя мільйонів. Теоретично, українські дипломати можуть наслідувати ці прецеденти. Але чи приймав ООН якість резолюції в цих двох випадках? Слухайте далі.

В радянські часи тема голодомору була табу

В Україні відкрито почали говорити про голодомор лише наприкінці 80-х. Звісно, що без санкції Москви на гласність цього статися не могло. Між 30-ми та 80-ми про Голодомор говорили пошепки і ніколи з партійних трибун. Навіть з початком офіційної політики Микити Хрущова по розвінчанню культу Сталіна про Голод не згадувалося. Певні послаблення партійної лінії сталися в період відлиги в 60-і. Історик Станіслав Кульчицький пригадує, як газеті "Вісті з України", яку переважно читала українська діаспора, було замовлено низку статей про економічний розвиток України за 50 років радянської влади. Газету перед тим, як здати її до друку, переглядав перший секретар ЦК Компартії України Шелест. Кульчицький, який виступав співавтором цієї статті, пригадує, як згори було впущено вказівку згадати у тій статті і про Голод.

В 90-і тема голоду 30-х з ідеологічної платформи націонал-патріотів почала набувати ознак державної політики. Голод 30-х тепер переважно називають голодомором. На вулицях українських міста почали з'являтися меморіальні дошки жертвам голодомору, в школах ця тема увійшла до шкільких підручників. Але наскільки послідовною є лінія української влади у цьому болючому для українців питанні?

Програму підготувала Марина Денисенко