Ольга Бурда Бі-Бі-Сі, Київ

Про нові ознаки кризи в різних сферах життя українців та способів їх подолання пише тижневик «Власть денег». Головний рецепт для всіх – повсюдна і повсякденна ощадливість, тобто, оптимізація витрат. Таке собі слово-замінник. Лунає оптимістично, але пахне песимізмом. Напевно, правильніше називати вимушену економію «песимізацією», зауважує «Власть денег», і подає окрему пораду для банків, якщо вони хочуть не загубитись в бурхливому океані кризи. Рецепт від голови правління «Райффазен Банку Аваль» Володимира Лавренчука.

«Акціонери не повинні роздумувати, варто чи ні вкладати кошти в банківський бізнес. Вони зобов‘язані негайно заводити гроші до своїх установ. Власники банків повинні максимально скоротити свої витрати, продати частку своїх активів, щоб розрахуватись із вкладниками. Однак далеко не всі власники готові до цього, адже продавати майно доведеться за мізерними цінами. Ось таких власників держава мусить «мотивувати».

Банк, що не виконує своїх зобов‘язань, мусить бути виставлений на ліквідацію. Чимало банків розбудували мережі – від 300 до 800 відділень по всій країні. Ці відділення треба продавати і повертати гроші громадянам. Так, вони можуть піти за півціни, а той за третину. Але треба дбати не про те, як вигідніше продати, - треба повертати депозити. Нехай краще при цьому буде втрачено банк, але вкладники отримають свої гроші назад. Тому що інші сценарії або можливі відмовки руйнують самі засади банківської справи».

Шляхи повернення довіри до українських банків – головна тема і в новому числі журналу «Український тиждень». «Не бреши» - ось головне гасло виходу з кризи і для банкірів, і для політиків, - вважає президент асоціації українських банків Олександр Сугоняко. А що робити не банкірам, і не політикам, а решті українців зі своїми грішми. Роздуми одного з них – в «Українському тижні».

«Пригадую, як у 1992 році мої батьки втратили всі свої гроші в Ощадбанку. Понад 15 років я не довіряв ані вітчизняним банкам, ані вітчизняним грошам. Та й іноземним теж. Спрацьовувала кризова логіка: гроші треба негайно витратити на необхідні речі. І ось торік наважився – відкрив депозитний рахунок. Начебто й банки видивлявся найнадійніші, і гроші не складав в один кошик. Проте знецінення гривні й банківська криза знову похитнули мою довіру до вітчизняних банків та грошей. Але якщо ми всі разом заберемо свої заощадження, то банківська система або обвалиться, або ж Національний банк профінансує її інфляційними грошима. Хоч так, хоч так – ми втратимо те, що маємо. Однак і залишати гроші в банку, який будь-якої миті може відмовитися від своїх зобов‘язань, теж не хочеться».
От такі роздуми на роздоріжжі в «Українському тижні».

А журнал Кореспондент знайшов місце, якого криза не торкнулась.
Це Інтернет. Саме сюди український бізнес активно спрямовує свою рекламу, прибравши її з телебачення та білбордів.

“Наприкінці грудня Всеукраїнська рекламна коаліція склала свій прогноз обсягів реклами на медіа ринку в 2009 році. Серед суцільних мінусів у їхній таблиці вирізняється один плюс – це зростання на 20% її обсягів в Інтернеті. За підрахунками експертів, у цьому кризовому році бізнес принесе агенціям, які створюють і розміщують пропозиції в Інтернеті, понад 120 мільйонів гривень, що на одну п‘яту більше, ніж торік. Такий прогрес рекламодавці пов‘язують не лише з розвитком та ефективністю даного ринку, але і з банальною економією власних грошей.

Фахівці прогнозують, що цього року менш активними замовниками будуть банки та будівельні компанії, які завжди були найщедрішими клієнтами. Водночас вони сподіваються, що виросте попит на рекламу споживчих товарів, автомобілів, мобільних телефонів та операторів. Очікується також зростання попиту на політичну інтернет-рекламу – адже це передвиборчий рік”, - нагадує журнал “Кореспондент”.

А за спостереженнями тижневика “Фокус”, криза змінює ставлення українців до вживаних речей: бізнес ломбардів, барахолок та сайтів, що торгують не новими товарами, зараз помітно пожвавлюється.

“Мода на вживані речі в Україні залишилась у минулому разом з настанням кредитного буму. Доступ до грошей на купівлю новеньких меблів чи техніки був необмеженим. А тому продавати використане майно було просто ліньки, а купувати – ледь не соромно. Тепер, коли отримати банківський кредит стало нереально, друге дихання відкривається у ломбардів. Ще торік ці кредитні установи на витримували конкуренції з банками і були непопулярні.

Нині ж популярності ломбардів неспроможні зашкодити навіть кабальні умови отримання грошей – в перерахунку на звичні банківські ставки кредит в ломбарді обійдеться клієнтові в 150% річних. Але це плата за швидкість – крім ломбарду, більше ніде не отримаєш гроші за вживаний товар миттєво. А комісійні магазини при ломбардах – то просто рай для цілого класу людей, не злиденних, але які буквально полюють на артефакти часів бородатого лахмітника”, - пише журнал “Фокус”.