Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Корреспондент” у розпал кризи обрав досить красномовну тему номеру “Досить прибіднятися!”
• “Власть денег” пише про те, що не зважаючи на збільшення доходів, представники українського середнього класу все частіше обирають еміграцію, бо втомилися боротися із системою.
• “Тиждень” розповідає про враження від поїздки до Донецьку і тамтешні погляди на кризу.
• “Контракти” присвячують тему номеру Україні – від національної ідеї до вартості бренду.

“Корреспондент” у розпал кризи обрав досить красномовну тему номеру “Досить прибіднятися!” У кількох статтях часопис розповідає, що за останні роки добробут українців таки покращився, і зараз багато громадян України живуть навіть краще, ніж громадяни інших Центральноєвропейських країн тих самих професій:

“Зарплати українських менеджерів середньої і вищої ланки здебільшого ще суттєво відстають від середньостатистичних західних. Але сам стиль життя офісних службовців вже мало чим відрізняється від того, що раніше українці бачили тільки у закордонному кіно. Ті співвітчизники, яким окремі квартири не дісталися на початку 90-х від держави, вже кілька років активно купують житло у кредит. Їздити у метро, а не на власному автомобілі, все частіше для столичних білих комірців стає ознакою соціальної неспроможності. За кордон у відпустку українці із зарплатою у 1.5-2 тисяч доларів тепер їздять щороку, а то і двічі на рік. Ресторани та кав’ярні відвідують, як мінімум, щотижня, а у київських магазинах масових західних брендів, де товари, за словами іноземців, які живуть у столиці, удвічі дорожчі, ніж у Європі, - натовп покупців навіть у будній день,” – пише “Корреспондент”.

Газета відзначає дві психологічні особливості українців: прибіднятися навіть при непоганих доходах, і, водночас, намагання виглядати багатшим, ніж це насправді є. Часопис також подає порівняння типових витрат середньої сім’ї із 3 осіб у Берліні, Мадриді, Римі, Варшаві, Софії, Будапешті, Сараєво та Києві. При цьому, якщо із сукупного доходу родини відняти обов’язкові платежі – податки, витрати на житло, транспорт та харчі, то з’ясовується, що середньостатистична українська родина живе краще, ніж болгарська, румунська чи боснійська.

А от “Власть денег” у статті “Мир. Праця. Еміграція” пише про те, що не зважаючи на збільшення доходів, представники українського середнього класу все частіше обирають еміграцію, бо втомилися боротися із системою, як один із героїв статті, якому набридла економічна нестабільність, відсутність будь-яких правил гри, приниження дачі хабара при отриманні прав на керування машиною, умовляння забудовника добудувати проплачений будинок, сміття і вічний маразм політиків.

“Якщо раніше за кордон виїжджали переважно представники робочих професій, то тепер Україну готові залишити висококласні фахівці у галузі юриспруденції, будівництва, фінансів, машинобудування, молоді науковці. Західні країни приваблюють їх можливістю самореалізації і забезпечення достойного рівня життя для себе та родини. Більшість із тих, хто збирається їхати – люди у віці близько 30 років. Це саме той прошарок українського суспільства, який і формує середній клас.

Це люди із активною життєвою позицією, які займаються бізнесом або наукою, які потребують реформи Податкового кодексу та судово реформи, які стояли на Майдані. Криза влади, що затяглася, і у підсумку призвела до економічної кризи, переконав їх у тому, що витрачати життя на зміну правил у цій системі не варто. Набагато раціональніше виїхати в іншу країну і працювати на її та власний добробут. І криза, що вразила світову економіку, для них зовсім не є перешкодою. Дехто погоджується перечекати цю кризу у себе вдома. Але у бажанні залишити рідні пенати вони непохитні,” – пише “Власть денег.”

“Тиждень” у статті “Сталь і пара” розповідає про враження від поїздки до Донецьку: “Зранку місто було порожнім. Чисте, прозоро-осіннє повітря із легким присмаком диму, вигадливе мереживо парку кованих скульптур і сувора велич собору, де йшов антикризовий молебень – такі сьогодні замовляють практично всі підприємства регіону.
На Донецькому електротехнічному заводі антикризовий хресний хід щойно пройшов – як належить, із іконами та хоругвами, всі цехи святою водою окропили. Все просто – практично за два місяці металургія із годувальниці регіону перетворилася на тягар.
Те, що криза є світовою, виявилося не пом’якшувальною, а обтяжливою обставиною для власників підприємств та уряду: люди дивуються – якщо світові аналітики передбачали її заздалегідь, чому вітчизняні політики принаймні з цього регіону та металеві олігархи не змогли вжити відповідних заходів? Адже про те, що українська металургія є не конкурентноздатною через застарілі технології, відомо було чи не з десяток років. Металурги та шахтарі вже їдуть до Києва. Але поки що йдеться не про протестні акції – скориставшись додатковими вихідними, виїжджають у розвідку, чи є робота у столиці,” – пише “Тиждень.”

“Контракти” за кризових часів присвячують тему номеру Україні – від національної ідеї до вартості бренду та іміджу країни за кордоном: “В уявленні мешканців інших держав політичне життя України — це щось на кшталт лялькового театру і зовсім не схоже на демократію, що розвивається. Існує усталена і досить поширена думка про граничну корумпованість української влади. Закордонні дипломати попереджають бізнесменів країн акредитації про те, що ринкові відносини в Україні непрозорі. Навіть політична незалежність країни викликає сумніви.
За кордоном усе ще існує стереотипне уявлення про Україну як про державу, що перебуває під впливом Російської Федерації. Оцінки стану національної економіки, що звучать із вуст представників різних фінансових організацій, теж не на користь іміджу країни. На сьогодні комплексне сприйняття країни за кордоном таке, що негативні новини про Україну здаються правдоподібнішими від позитивних.
Ситуація ускладнюється тим, що погані новини апріорі поширюються швидше, ніж хороші. У такий спосіб стихійно формується негативне інформаційне тло, під впливом якого європейські бізнесмени ставлять під сумнів позитивну інформацію, що виходить від представників українського політикуму та бізнес-спільноти,” – пишуть “Контракти.”