Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Фокус” у статті “Хлібний ком” пише про зернову кризу в Україні.
• “Власть денег” у статті “Продати батьківщину” пише про ситуацію, яка склалася в Україні із системою державних закупівель, де щороку обертається до 120 мільярдів гривень.
• “Корреспондент” у статті “Visa, Maestro!” пише про пригоди тих, хто хоче розрахуватися кредитною карткою в Україні.
• “Контракти” пишуть про те, що самовизначення є головною проблемою українського президента.
• Британський Economist також звертається до теми лідерства – але всього східноєвропейського простору, і пише про те, що у цьому регіоні бракує сильних політиків.

“Фокус” у статті “Хлібний ком” пише про зернову кризу в Україні: “Весь минулий тиждень уряд демонстративно боровся із зростанням цін на хліб. Ціна питання – всього 10-20 копійок на буханці, проте “психологічний фактор” змушує деяких громадян скуповувати інші продукти, провокуючи інфляцію. На продовольчій паніці і влада, і опозиція намагаються заробити політичні дивіденди...

Хліб все ще залишається одним з основних харчів на столах багатьох українців. Тому інформація про його подорожчання сприймається як повідомлення з фронту. Про схоже явище говорив колись і Арсеній Яценюк за часів головування у Національному банку: “У нас якщо долар дорожчає, то народ вважає, що і сало також обов’язково коштуватиме більше.”

Останнім часом до хліба і долара додався новий психологічний фактор – ціна на газ. Переконати населення відділяти “мух від котлет” навряд чи вдасться, а отже, у влади залишається один спосіб не допустити паніки на ринку харчів – за будь-яку ціну втримати ціни на хліб,” – пише “Фокус”, і, водночас, прогнозує, що після виборів все зміниться.

“Власть денег” у статті “Продати батьківщину” пише про ситуацію, яка склалася в Україні із системою державних закупівель, де щороку обертається 120 мільярдів гривень: “Кожна п’ятдесята гривня, витрачена державними структурами на закупівлю товарів та послуг, витрачається із порушеннями – загалом це виливається у 2.4 мільярда гривень. Такі дані “Власти денег” повідомили у Тендерній палаті.

У приватних розмовах підприємці, а також самі чиновники оцінюють масштаби зловживань у цифрах, які щонайменше у 2 рази перевищують дані Тендерної палати, – близько 5 мільярдів гривень. Цю суму можна порівняти із надходженнями від приватизації! І це без урахування бонусів та “відкатів”, без яких отримати доступ до бюджетних грошей підприємцю практично неможливо...

Самі підприємці не мають жодних ілюзій щодо чистоти намірів чиновників, які визначають переможців конкурсів. І, тим не менш, беруть у них участь знову і знову, бо бюджетні замовлення є чималими, що гарантує бізнесу стабільний дохід. Але правила, за якими відбуваються торги із державою, стають дедалі за плутанішими. Наприклад, профільний закон “Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти” корегувався 10 разів,” – пише “Власть денег.”

“Корреспондент” у статті “Visa, Maestro!” пише про пригоди тих, хто хоче розрахуватися кредитною карткою в Україні. “Парадоксально, але при тому, що майже кожен українець має пластикову банківську картку, розплатитися він нею може далеко не скрізь. За даними Української міжбанківської асоціації членів платіжних систем, таких карток емітовано вже близько 40 мільйонів штук.

При цьому станом на 1 травня 2007 року по всій Україні встановлено лише 47 тисяч терміналів, які дозволяють розплатитися карткою. Очевидно, що цього недостатньо, але й з вже існуючими терміналами виникає багато складностей... Іноді трапляються анекдотичні ситуації: на дверях магазину є наклейка з логотипом міжнародних платіжних систем Visa, MasterCard чи Maestro, але варто вам лише простягнути продавцю свою картку, і він може навіть не одразу зрозуміти, що від нього вимагає покупець,” – пише “Корреспондент”.

На підтвердження своїх суб’єктивних вражень журнал наводить статистику: 97% всіх операцій із банківськими картками припадає на зняття готівки, і лише 3% - на розрахунки. Утім, часопис сподівається, що вже найближчим часом така ситуація може змінитися, - не тільки через видання постанови уряду про обов’язкове обладнання великих магазинів, але й через те, що власники магазинів починають розуміти, що через “недружність” до карток вони інколи втрачають найбільш платоспроможних клієнтів.

“Контракти” у статті “Труднощі самовизначення” пишуть про те, що самоідентифікація є головною проблемою українського президента: “Ми не раз спостерігали, як із-за спини одного Віктора Андрійовича визирав інший, і поки перший говорив щось глибокодумне, другий тримав щось у кишені. Зрозуміло, якщо йдеться про політичну боротьбу, то досить
зручно і вигідно займати відразу дві позиції, бути у двох іпостасях одночасно.

Проблема Ющенка в тому, що він, схоже, не зовсім розуміє, хто він зараз. Діючи хаотично і непередбачувано, президент заплутався. Буквально днями Віктор Ющенко з’ясував, що податкова система України гірша, ніж деінде, і викрив страшного монополіста — РосУкрЕнерго, що претендує на ГТС нашої країни.

Ющенко скромно замовчує, що претензії РосУкрЕнерго на ГТС загострилися під час прем’єрства Юрія Єханурова та роботи Олексія Івченка на посаді голови НАК «Нафтогаз України». Можливо, так зручніше політику, але країні — точно ні. Адже незрозуміло, з ким ти маєш справу зараз, а з ким матимеш завтра,” – пишуть “Контракти.”

Британський Economist також звертається до теми лідерства – але всього східноєвропейського простору. Часопис вважає, що після відходу від влади у Латвії президента Вайри Віке-Фрейберги, на пострадянських теренах залишиться лише 2 політика, достойних посади президента – Володимир Путін та Тоомас Ільвес.

Керівники інших країн, на думку британського видання, дещо не дотягують до рівня лідерів держави: “Українські політики, здається, остаточно заплуталися у нескінченій і виснажливій клановій війні. Президент Румунії, Траян Басеску, є пристрасним прихильником євроатлантичної інтеграції, але його затягнув вир суперечки із урядом, що представляє “стару гвардію.”
Польські близнюки є дотепно щирими, проте дещо дратівливі та провінційні.

Чеху Вацлаву Клаусу дуже подобається говорити, проте не подобається слухати. Міхаіл Саакашвілі з Грузії керує швидким зростанням та реформами, проте навіть його друзі визнають, що краще мати з ним справу у маленьких дозах...І все ж таки, Східна Європа потребує сильних лідерів, аби надолужити відстань, що віддаляє їх від старих демократій.

Непореформоване комунальне господарство цих країн поглинає багато коштів і дає мізерні прибутки. Дедалі більшою загрозою виглядають демографічні проблеми, особливо, у найбідніших країнах, а міграція лише додає їм гостроти. Коли західноєвропейські країни очолювали такі “спрацьовані” лідери як Жак Ширак, Сільвіо Берлусконі чи Герхард Шрьодер, цей контраст був ледве помітним.

Але прихід до влади Ангели Меркель у Німеччині, Ніколя Саркозі у Франції та (з наступного тижня) Гордона Брауна у Британії змушує пильніше придивитися до персоналій у степах на Сході. Було б непогано, якби і там з’явилися кілька потужних політичних фігур. Шкода, що нинішні релікти не дуже вітають появу енергійних новачків, а навпаки, всіляко стримують їх,” – пише Economist.