Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Фокус” у статті “Ціна понтів” пише про те, чому українці купують речі, яких не можуть собі дозволити.
• “Кореспондент” пише про те, звідки українці беруть гроші на ці речі.
• “Корреспондент” також пише про бум в українській харчовій промисловості.
• “Власть денег” звертає увагу на те, що швидке зростання також спостерігається і у індустрії “швидкого” харчування в Україні.

Українські часописи цього тижня звертаються до теми середнього класу, а також кожен по-своєму розвивають цю тему.

Зокрема, “Фокус” у статті “Ціна понтів” пише про те, що саме бажання зарахувати себе до середнього класу, тоді як доходи чи освіта не дозволяють цього зробити згідно із класичними визначеннями середнього класу, змушує українців купувати невиправдано дорогі “статусні” речі.

“У громадській свідомості закордонних “середньокласників” визначають як “людину, у якої є” – і далі йде перелік речей на кшталт автомобіля, заміського будинку, тощо. Про необхідність стабільної пристойної зарплатні, освіти та участі у громадському, політичному та економічному житті якось забувають.
Освіту на показ не виставиш, а от мобільник – скільки завгодно. І велика кількість користувачів купують саме останні моделі. Навіть якщо він користуватиметься нею 3 рази на місяць, вишукуючи аукціонні тарифи у мобільних операторів, а про половину функцій “слухавки” ніколи не дізнається. Те ж саме з одягом... Імідж – все, а “понти” дорожче грошей,” – пише “Фокус”.

Часопис додає, що задовольняти такі “апетити” українців допомагають і кредити, плата за які так само непомірна, як, наприклад, ціна одягу, що не менше, ніж удвічі дорожчий, ніж в Європі. Утім, і з цим українці навчилися жити: “У своєму бажанні справити враження українці часом доходять до крайнощів. Намагаючись замилити очі при відсутності грошей, окремі модники хизуються куртками із лейбою Nike на пів-спини, а деякі пані з легкістю завантажують пару кілограмів картоплі у торбу, на якій півметровими літерами написано Dolce&Gabbana.”

“Корреспондент” також пише про український середній клас, про те, де він відпочиває, а також про те, скільки платить за кредити. У статті “Ставки зроблені” часопис пише про першу, і, як вважає “Корреспондент”, невдалу спробу Національного банку змусити комерційні банки повідомляти клієнтів про реальну вартість кредитів.

“Кредити в Україні є дорогими. Це знають усі. Але не всі знають, що вони є ще дорожчими, аніж виглядає на перший погляд. Людина, яка наважилася позичити в банку, дізнається про реальну вартість позики в кращому разі, коли ставить підпис під кредитною угодою, а в гіршому – коли договір вже підписано. А все тому, що йому обіцяли низькі відсотки, а той взагалі “нульову” ставку...
З 5 червня подібна практика надання послуг мала б зникнути. Саме з цього дня Нацбанк зобов’язав всі комерційні банки розкривати перед позичальниками – фізичними особами інформацію щодо всіх платежів, пов’язаних із кредитом.
Як правило, крім відсотків, банки стягують ще й комісійні, а також вартість супутніх послуг, які в сумі можуть збільшувати позикові ставки до 100%... Проте рішення НБУ викликає багато юридичних претензій. І, користуючись нагодою, фінустанови почали активно боротися із нововведеннями. Боротьба, судячи з усього, буде успішною,” – підсумовує “Корреспондент.”

“Корреспондент” також пише про швидкі темпи розвитку української харчової промисловості, які почали приваблювати солідних західних інвесторів.

“Харчова галузь вже кілька років демонструє двозначні темпи зростання. Вітчизняні виробники харчів та напоїв не тільки успішно відстоюють позиції у боротьбі із великими міжнародними компаніями, але й починають експансію за кордон. Наприклад, у сусідній Росії українські харчі досить часто складають до третини асортименту у багатьох мережевих супермаркетах.

Тепер бум в українській харчовій промисловості помітили і світові гіганти. На початку червня одна з найбільших міжнародних корпорацій PepsiCo заплатила за контроль над Сандрою 542 мільйони доларів. Восени американці доплатять ще 135 мільйонів, і стануть одноосібними власниками 100% активів миколаївського виробника соків...
Це абсолютний рекорд за історію продажу активів не тільки української харчової промисловості, але й всього СНД. Але воно було того варте – Сандора контролює 44% українського сокового ринку,” – пише “Корреспондент”, і припускає, що невдовзі не тільки PepsiCo представить на українському ринку нові продукти, але й представить продукцію Сандри, таку, як овочеві чи мультивітамінні соки, на світових ринках.

“Власть денег” пише про не менш райдужні перспективи розвитку закладів громадського харчування в Україні, особливо, фаст-фудів: “Якщо у 2006 році обсяги цього ринку перевищили 1 мільярд доларів, то через рік-півтора, за прогнозами учасників ринку, він має перевищити 2 мільярди доларів...

Вже зараз в Україні із 5.5 тисяч закладів громадського харчування 25% - фаст-фуди. Зростання ринку у 2007 році експерти оцінюють по-різному – від 7-8% до 25%,” – пише “Власть денег”, але наголошує, що все частіше українська “швидка” їжа є здоровішою, аніж десь за межами України – все частіше картопля пюре із салатом стає гідною альтернативою заморському гамбургеру.