Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

“Профіль” у статті “В коммуне остановка” пише про те, що радість столичних мешканців з приводу зниження тарифів на комунальні послуги може бути тимчасовою: “Жорстке тарифне протистояння у Києві завершилося на користь рядових громадян. Рахунки за житлово-комунальні тарифи, отримані киянами на початку березня, свідчать, що розцінки зросли не у 3.5 рази, як на цьому наполягала мерія, а тільки удвічі. Міська влада неохоче визнає, що погодилася на цей крок лише через масові неплатежі.

Під’їзди будинків і досі рясніють оголошеннями, у яких ЖЕКи просять мешканців сплатити рахунки, погрожуючи повною розрухою комунальних підприємств...Рівень оплати комунальних послуг за грудень та січень складає 70%. І це вже після перерахування. Тобто, якби завищені тарифи були збережені, то рівень проплат становив би менше 50%. І це при тому, що до грудневого підвищення середній рівень розрахунків за комунальні послуги у Києві становив 90%...

Проте не виключено, що зниження тарифів у столиці – явище тимчасове. У київській мерії вже знайшли новий спосіб підвищити ціни. Цього разу мова йде про газ, який для киян коштуватиме по-різному в залежності від пори року: взимку дорожче, ніж влітку. За словами першого заступника Київміськадміністрації, Анатолія Голубченка, нові ціни будуть запроваджені вже у 2008 році. “Взимку будемо платити за конкретним тарифом, коли споживають максимум, а влітку переходитимемо на знижений тариф,” – заявив він,” – пише “Профіль”.

“Власть денег” пише про те, що у підвищення комунальних тарифів є і більш глибинні причини, ніж зростання цін на енергоносії, які стають зрозумілими, коли пам’ятаєш, що кінцевою метою будь-якої реформи в Україні стає перерозподіл власності:

“Із початком весни інформаційні пристрасті довкола масового підвищення комунальних тарифів у регіонах дещо вгамувалися, і стало зрозуміло, навіщо, власне, і була зорганізована цінова гонка. Забезпечивши прийнятну рентабельність підприємств ЖКГ, керівники місцевих ради, наче за командою почали говорити про необхідність передати їх в оренду приватним компаніям. Якщо точніше, то мова йде про довготермінову концесію на 49 років. Рішення про підготовку до інвестиційних конкурсів вже ухвалили Харківська та Київська міські ради, а також Луганська обласна Рада та уряд Криму...Цей процес отримав політичну підтримку і від уряду...Між тим заробітки у цій галузі намічаються чималі.

Тарифи на воду та опалення в середньому по країна зросли майже удвічі. Якщо у грудні 2005 року українці сплатили за рахунками ЖЕКів 1 мільярд 100 мільйонів гривень, то вже рік після цього ця цифра досягла 2 мільярдів...Якщо ж врахувати, що приватні компанії можуть отримати право конфіскувати квартири боржників, то перспективи стають ще більш райдужними. А головну фінансову проблему галузі, борги на суму у 8 мільярдів гривень, планується вирішити шляхом реструктуризації. Віце-прем’єр Володимир Рибак вже оголосив про підготовку відповідного законопроекту,” –пише “Власть денег”, і додає, що тарифна історія має і політичний аспект.

Наприклад, вона коштувала прем’єр-міністру, Віктору Януковичу, 10% його рейтингу, який за останні півроку впав з З5.3% до 25.4%: “Партія регіонів відповіла жорсткими, а головне, добре пропіареними дорученнями Міністерству економіки та Генпрокуратурі перевірити всі області на предмет обґрунтованості підвищення тарифів та покарати порушників. Після 3 тижнів після цього доручення, інформації про які-небудь санкції з боку міністерства чи уряду так і не з’явилося. Єдиним результатом ревізії стала заява прем’єра про те, що найбільше тарифи підвищили місцеві ради, де більшість має опозиція. Власне, це і стало поясненням, навіщо була організована гучна кампанія з перевірок. Якби центральна влада дійсно хотіла прозорості тарифів та переходу ЖКГ у концесію, для цього було б достатньо урядового законопроекту – адже більшість у парламенті є...

Примітно, що нинішня ситуація створює практично ідеальні умови для жорстких та викривальних заяв з боку президента Віктора Ющенка – з метою реанімації власного рейтингу. Але він теж не говорить про реальні причини хвилі підвищення комунальних тарифів. Не виключено, що це пояснюється наявністю економічних інтересів на рівні окремих областей у керівників президентського секретаріату,” – припускає “Власть денег”, і, підсумовуючи, пише, що самі по собі приватні компанії дійсно можуть вивести із кризи комунальне господарство, але, хотілося, аби сам процес перерозподілу власності у цій галузі відбувався дещо прозоріше.

“Контракти” подають інтерв’ю із колишнім керівником президентського секретаріату, Олександром Третьяковим. Пан Третьяков, який, до того ж, був і головою наглядової ради Укртелекому, розповів виданню про свої погляди на приватизацію цієї компанії:

“Коли ми прийшли до влади, Укртелеком вже був у критичному стані. Хотів би звернути увагу на те, що підприємство отримало ліцензію на мобільний зв’язок саме в той час, коли я очолював спостережну раду. Незабаром новий оператор вийде на ринок, і капіталізація Укртелекому збільшиться. До речі, ми спромоглися вивести його у прибуток – 600 мільйонів гривень за підсумками 2005 року. 2006 рік Укртелеком, за наявною інформацією, закінчив із збитком і гіршими показниками. Не виключаю, що ринкову вартість знижують ті, хто зацікавлений у його купівлі...

В якості першого лота потрібно виставляти не 1%, як хоче зробити уряд, а щонайменше 20%. І продавати акції Укртелекому потрібно на якійсь міжнародній фондовій біржі (підприємство до цього готове), а не на конкурсі-аукціоні, до якого готується Фонд держмайна України. Інакше продаж 1% акцій Укртелекому виллється у рейдерство. Великі гравці, враховуючи особливості нашого інвестиційного клімату, навряд чи підуть на купівля цього пакету. Натомість СКМ вже заявила про готовність взяти участь у конкурсі. Справжня мета покупців – впливати на призначення правління Укртелекому. Натомість, продавши 20% акцій, держава, по-перше, отримала б об’єктивну інформацію про ринкову вартість підприємства, і вирішила б, як його далі продавати – на біржі чи на конкурсі,” – заявив Олександр Третьяков в інтерв’ю “Контрактам”, де також можна прочитати про нинішні статки пана Третьякова та витоки його багатства.

Темою свіжого номера “Главреда” є ціна влади, якій присвячена низка статей. Зокрема, часопис подає детальну інформацію про зарплати та пільги найвищих посадових осіб в Україні, а також урядовців та депутатів. Крім того, окрему увагу у статті “Не вір очам своїм” приділено деклараціям найвідоміших українських політиків. Для порівняння “Главред” також подає дані про зарплати найвищих посадовців у світі. Зокрема, автори часопису з’ясували, що президент США, Джордж Буш заробляє 33 000 доларів на місяць (тобто 400 000 доларів на рік) + транспортні витрати 150 000 доларів на рік. Президент Франції, Жак Ширак – близько 78 000 євро на рік. Російський президент, Володимир Путін отримує щомісяця 6 200 доларів. Його білоруський колега, Олександр Лукашенко –2 300 доларів на місяць (найменше в СНД). Президент Грузії, Михаїл Саакашвілі – має 3 000 доларів на місяць.

А от президент Азербайджану Ільхам Алієв скоротив собі зарплату з 19,5 тисяч до 16,5 тисяч доларів на місяць. Вважається, що найвищу прем’єрську зарплату отримує японський глава уряду – близько 400 тисяч доларів на рік. Його британський колега отримує 185 771 фунтів на рік (біля 350 тисяч доларів). Німецький канцлер Ангела Меркель отримує другу за розміром прем’єрську зарплату серед європейських країн – 261,5 тисячі євро на рік, третє місце посідає глава уряду Ірландії Берті Ахерн – 252,4 тисячі євро, четверте – французький прем’єр Домінік де Вільпен з 240 тисячами євро. Прем’єр-міністр Польщі має лише 53 тисячі євро на рік, а його словацький колега – 39 тисяч. Найбільші оклади мають німецькі міністри – в середньому 218,2 тисячі євро на рік, потім британські – 195,6 тисячі та бельгійські – 194,4 тисячі євро.

Зарплата депутатів Бундестагу складає близько 7 тисяч євро на місяць, але вони мають право додатково заробляти. Кожному виділяється десь 3,5 тисячі євро на оренду офісу у виборчому окрузі та квартири в Берліні, на оплату зв’язку, канцелярських виробів, бензину. Зарплата американського конгресмена складає близько 13 тисяч, і він також може додатково заробляти, але отримуючи не більше 15% від зарплатні у Конгресі. Він сам собі підбирає квартиру, чи будинок за гроші Конгресу та може мати штат до 18 постійних та 4 тимчасових співробітників, на що виділяється понад $750 тисяч на рік. “Главред” також радить не бідкатися про те, що можновладці отримують надто багато, а змінювати владу, якщо вона не відпрацьовує гроші, які отримує від платників податків.