Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• "Власть денег" у редакційній статті подає логічний ланцюжок політичних та економічних подій минулого тижня: від цін на газ та гарного настрою міністра закордонних справ до того, що завершитися все це може досить сумно.
• "Корреспондент" дещо "приземляє" енергетичну тему і розповідає про пригоди тих, хто вирішив перейти на автономне забезпечення свого помешкання гарячою водою та теплом, а також про те, що бізнес швидко опановує цю нову нішу.
• "Корреспондент" також подає черговий матеріал з життя українських заробітчан, цього разу присвячений Вінниці.
• "Фокус" подає рейтинг найвпливовіших українських жінок.
• Economist пише про те, що Європейському Союзу треба змінювати своє ставлення до Росії тепер, коли їх кордони наблизилися майже впритул.

"Власть денег" у редакційній статті подає логічний ланцюжок політичних та економічних подій минулого тижня:

"Дивне видовище являють собою нині засідання українського Кабінету міністрів. Одні міністри, потупивши очі, сутуляться, конспектують виступ прем’єра, інші – опозиційні – розкуто перемовляються, особливо не вникаючи у те, що відбувається довкола. Януковича це явно дратує, і він не стримується навіть при журналістах. На останньому засіданні прем’єр "вичитав" за неуважність міністра закордонних справ Бориста Тарасюка. Той іронічною посмішкою супроводжував кожну спробу Януковича вичавити з себе більше пафосу у заявах про переговори із Росією, опалювальний сезон та держбюджет. "Тарасюк, Вам буде не до сміху, я би на вашому місці не посміхався", – роздратовано відреагував прем’єр на поведінку підлеглого"...

Між тим, на момент виходу номеру з друку уряд так і не оприлюднив документи щодо поставок газу для України у 2007 році.

А це означає, враховуючи минулорічний досвід, що ціна у 130 доларів може бути чинною впродовж 3-6 місяців:

"На сьогодні єдиною гарантією є контракт двох підприємств, фінансовий стан яких викликає чимало запитань. Ось тут ми і чекаємо на принциповість Віктора Ющенка, який мав би чітко вимагати від Кабміну дотримуватися Конституції. Але президент, як і завжди у ключові моменти, вирушив у закордонне турне. Комедія триває, і, судячи з усього, це надовго. З одного боку, публіка втомилася сміятися із загального безглуздя ситуації, з іншого боку – очевидно, що коли комедія скінчиться, буде вже не до сміху. Як сказав на останньому засіданні уряду Янукович, "я би на вашому місці не посміхався".

"Корреспондент" дещо "приземляє" енергетичну тему, і у статті "Не глобальне потепління" розповідає про пригоди тих, хто вирішив перейти на автономне забезпечення свого помешкання гарячою водою та теплом, а також про те, що бізнес швидко опановує цю нову нішу:

"Стрімке подорожчання енергоносіїв та нездатність держави забезпечити населення теплом через зношеність комунальних ресурсів зіграло на користь бізнесу. Підприємці отримали шанс зігріти людей і непогано заробити на цьому. За 3 роки український ринок індивідуальних систем опалення зріс у 5 разів. Цього року оператори похваляються ще більшим сплеском продажів...

Проте у містах-мільйонниках місцеві комунальні комуненерго у різні способи перешкоджають бізнесу, не бажаючи втрачати споживачів. Будівельним компаніям доводиться роками домагатися у Київенерго дозволів на установку індивідуальних котельних у нових будинках...

Не зважаючи на те, що ціни на газ стрімко зростають, центральні теплові системи зношені вщент, а перед початком опалювального сезону місцеві органи влади бадьоро відрапортували про свою неготовність до морозів, чиновники методично заважають автономному обігріву громадян", – пише "Корреспондент", але подає цілком оптимістичний прогноз: на думку експертів, у майбутньому державні центральні системи опалення все ж таки будуть втрачати свої позиції. У деяких районних центрах їх вже майже витіснило індивідуальне опалення. У великих містах автономне тепло також стане розумною альтернативою центральному, але це вже справа довшого часу.

"Корреспондент" також подає черговий матеріал з життя українських заробітчан, цього разу присвячений Вінниці.

За даними часопису, вінничани віддають перевагу заробіткам в Італії, за якою із великим відривом ідуть Португалія та Іспанія. Понад половина заробітчан заробляють "на життя", 23% - на навчання дітей, 20% - на покупку житла:

"З Вінниці на Апеннінський півострів кожного тижня відправляються автобуси. Всього їх 15. Проїзд коштує 100-150 євро в залежності від маршруту. У кожного водія – по 100 постійних клієнтів. Лише десята частина, за спостереженнями водіїв, чоловіки, які підробляють на італійських будівельних майданчиках, виноградниках та помідорних плантаціях водіями вантажівок. Проте їх так мало, що італійці питають: а де ваші чоловіки?...

В Італії вінничанки завжди з нетерпінням зустрічають автобуси з батьківщини. Водії безкоштовно привозять листи від рідних, газети та ліки...За окрему платню водіям замовляють привезти сало та гречку – цих продуктів немає в Італії. А от посилки на батьківщину - це вже окремий бізнес: за кожен кілограм вантажу водії беруть по 2 євро. У посилках те, що в Італії дешевше: одяг, іграшки, спагеті. Проте найбажаніша передача – це гроші...

За спостереженнями вінничан, італійці віддають перевагу саме українкам – домогосподаркам. Мовляв, вони гарні, добре готують, душевні, та й італійська їм дається досить легко. Утім, в італійців є і причини для негативного ставлення: їм не подобається експансивність українців. Ті надто активно опановують нові робочі місця, а дівчата ще й відбивають наречених", – пише "Корреспондент" у статті "Віннеція", і передрікає, що більшість з цих заробітчанок вже не повернуться до Вінниці.

"Фокус" подає рейтинг найвпливовіших українських жінок, до першої десятки якого увійшли Юлія Тимошенко, Раїса Богатирьова, Валентина Семенюк, Віра Ульянченко, Юлія Мостова, Ніна Карпачова, Ганна Герман, Катерина Ющенко, Софія Ротару та Тетяна Корнякова.

Часопис подає коротеньку біографію 100 впливових українок, а також загальний “середньостатистичний” портрет: середній вік – 42 роки, переважно брюнетки із короткою зачіскою, політики, журналістки, спортсменки чи співачки, на дві третини заміжні, в одязі віддають перевагу Луї Віттону.

Британський Economist у статті "Європа, Росія, і те, що між ними" пише про те, як Європейському Союзу треба змінювати своє ставлення до Росії тепер, коли їх кордони наблизилися майже впритул:

"Суперечки про те, де знаходяться кордони європейського континенту, часто перетворюються на гру, проте насправді вони виходять за межі несерйозного. Як поводитися з Росією та як зменшити європейську залежність від російських нафти та газу набули неабиякої важливості для ЄС.

Останнім часом стосунки із Кремлем стають все більш заплутаними. Самміт Росія-ЄС, що минулого тижня відбувся у Фінляндії, завершився неприємно: Володимир Путін заявив, що Росія є не більш корумпованою, ніж Іспанія, і нагадав, що слово "мафія" має італійське, а не російське походження.

Інколи кажуть, що європейці можуть небагато зробити для того, аби якось приборкати Росію, сповненою нафтодоларами, крім як час від часу м’яко пожурити. Проте і у ЄС є свої козирі. Можливо, він не може впливати на поведінку російського уряду всередині країни, проте може спробувати обмежити наслідки його діяльності за межами Росії.

Це можна зробити через зміну способу, у який ЄС ставиться до країн, розташованих між його кордонами та Росією – колишніх радянських республік, які Росія називає "ближним зарубежьям", а ЄС – "сусідами", – пише Economist, і нагадує помилки у політиці Європейського Союзу по відношенню до цих сусідів.

Але якщо у минулому ці помилки були не дуже важливі для майбутнього самої Європи, то тепер вони напряму впливають на її долю – вважають автори часопису. Як приклад наводять ситуацію з Україною: "Українці вважають себе частиною Європи, а не її околицею. Вони сприймають хвалений статус сусіда як наполовину порожній келих. Проте Росія може реагувати досить невротично на те, як ЄС порпається на території, яку вона звикла вважати своїм подвір'ям.

Як це вже було доведено неодноразово, Кремль цілком готовий використовувати ціни на енергоносії, а також погрози припинити їх постачання, як засіб здійснення політичного тиску на інші країни. Зараз він намагається загальмувати набуття Україною членства у Світовій Організації Торгівлі...

Це один з тих випадків, коли ЄС може бути більш впливовим, ніж його окремі складові. Німеччина, Франція та Британія можуть зробити порівняно небагато, аби стримати втручання Росії. Проте як союз із 25 країн, що незабаром ще більш розшириться, ЄС може нагадати Росії, що її "ближнее зарубежье" так само є і сусідами Європи", – пише Economist.