Американці визнали Лазаренка винним у незаконному збагаченні ще 2 роки тому, але процес розтягнувся, оскільки колишній український посадовець доводив свою невинність. Прокуратура США вимагала ув'язнити Лазаренка на 18 років і примусити його виплатити $66 млн.

Прокурор Пітер Аксельрод повідомив, що підсудний зловживав своєю посадою, щоб збагатитися на десятки мільйонів доларів за рахунок українського народу, а потім хотів скористатися американською банківською системою, щоб зберегти свій стан.

Адвокати Лазаренка стверджують, що американський суд не мав права підписувати вирок громадянину України, яким є колишній прем'єр-міністр. Це суперечить чинному українському законодавству.

Крім того, звинувачення, за словами адвокатів, спиралося винятково на документи, надані Генпрокуратурою України. Власного розслідування американці не проводили,- пише "Газета по-українськи".

Павлові Лазаренкові відводить чимало місця і "Газета по-київськи". В заголовку, який об‘єднує кілька матеріалів, - риторичне питання "А чому лише Лазаренко?".

Відповідь у підзаголовку: тому, що вирок колишньому українському прем‘єру виніс американський суд. А під опікою української Феміди - сотні людей, чиї подвиги Павлові Івановичу навіть не снилися. Вони можуть не турбуватися",- такий висновок робить "Газета по-київськи".

Газета також пише, що оголошений недавно вирок став страшним ударом для його батьків, які мешкають у селі Карпівка Широківського району на Дніпропетровщині. Мешкають на тій же садибі, яку вони купили ще в 1953 році. Батько пигадує, як того дощового літа через солом'яний дах просочилося чимало вологи на горище, і йому чомусь схотілося переставити колиску з Павлом на інше місце в хаті. Тільки пересунув, як на попереднє місце зі стелі впав пудовий шмат глини, який міг би вбити дитину.

Цегляний будинок, в якому старші Лазаренки мешкають і нині, вони збудували на початку 60-років. Батьків Лазаренка в селі шанують. Іван Трифонович був головою колгоспу «Зоря комунізму» в сусідньому селі, а також завідував колгоспоним садом в Карпівці. Мати довго працювала в шкідливих умовах на заправці отрутохімікатів. "Трудівники, яких мало", - кажуть про них у селі.

"Зараз у них "дім на три вікна та подарований сином Опель" - ото і все багатство. До останнього часу, коли ще дозволяло здоров‘я, навідувалися на ринок сусіднього містечка Інгульця. Торгували картоплею, яйцями. Правда, коли син прем‘єрствував, до будинку батьків приставили охорону. У вагончику біля входу на подвір‘я цілодобово чергували міцні хлопці. "І сміх, і гріх", – згадують односельці. Несе Дар‘я Яківна на базар кошолку яєць, а за нею позаду – товариш у штатському".

Всі останні роки батьки свято вірили в те, що син не винен і що скоро повернеться", - пише "Газета по-київськи", яка подає цілу низку матеріалів про колишнього керівника українського уряду, а нині американського в‘язня Павла Лазаренка.

Про роль української еліти колишньої та сучасної в тому, що від державної незалежності для більшості українців менше користі, ніж могло бути, пише "Дзеркало тижня". Це питання досліджує Сергій Рахманін у статті "Ми і вони".

Автор нагадує, що 1 грудня 1991 року "Так!" незалежності сказали 90% учасників референдуму. Враховуючи явку, це становило 76% дієздатних громадян країни.

"У тому, що багато хто розчарувався, не їхня вина, це — "заслуга" тих, хто не зумів розпорядитися плодами приголомшливої перемоги. Творці якої — ми. А зовсім не ті, хто продукує фантастичні мемуари і рік у рік прикрашає уніформенні "Бріоні" черговими фанерними орденами за неіснуючі вікторії.

Ми з вами маємо право пишатися і ще одною зірочкою на фюзеляжі — помаранчевою революцією, справжнє значення якої, сподіваюся, колись оцінять нащадки. Адже об’єктивно зробити цього ми, прихильники і противники Майдану, не зможемо через безліч суб’єктивних причин. А верховоди наші не мають на це морального права. Оскільки вони так і не зрозуміли, що події півторарічної давності були викликані не так бажанням побачити конкретного персонажа в конкретному кріслі, як небажанням бути покірним бидлом.

Вони – відповідальні за те, що країна так болісно довго не може довести свою спроможність. За те, що досі на теренах неосяжної нашої батьківщини є містечка, де за п’ятнадцять років зовсім нічого не змінилося. Окрім кольору прапора.

Вони – відповідальні. А ми? Чи не час і нам узяти на свої плечі частину вини безвідповідальних політиків? Чи не час нам переглянути нашу думку про тих, хто, згідно з Конституцією, значиться нашими слугами, а в реальному житті поводиться з нами наче з обслугою? Непорозуміння, що трапилося у країні кілька тижнів тому й вилилося у підписання безглуздого документа і появу двозначного союзу, має допомогти нам переосмислити погляди на політику та політиків.

Дуже навіть добре, що наші численні вожді — політичний абсурд. Що вони такою мірою оббрехалися. Що вони так часто зраджували власне слово, так охоче давали нові клятви, яких одразу охоче зрікалися. Ми побачили ціну їм усім. І кожен, хто має очі, здатен оцінити, наскільки низькою є ця ціна.

Здивування виборців Сходу країни і розчарування населення Заходу України — штука болюча. Але цілком може виявитися цілющою, якщо здивування не перетвориться на роздратування, а розчарування не виллється в апатію", - пише "Дзеркало тижня".