Переважна більшість українських ділових часописів на канікулах. Ті ж, що працюють, звертаються до теми PR-технологій в Україні.
“Корреспондент” у статті “Потрібна підтяжка обличчя” пише про те, яким є імідж України у світі, як і хто його формує, і якими є наслідки цього процесу.

“Компаньйон” подає статтю одного із провідних британських спеціалістів у галузі PR, де йдеться про те, як “чорні” технології сприяли знищенню української журналістики.

Британський Economist у статті “Апельсини та яблука” пише про те, як у намаганні розв’язати політичну кризу в державі, український президент запропонував роботу своєму колишньому конкуренту. “Для зовнішнього спостерігача згода пана Ющенка подати на затвердження прем’єр-міністром кандидатуру Віктора Януковича, підтримуваного Росією політика і суперника під час президентських виборів 2004 року, коли фальсифікація результатів розпалила “помаранчеву революцію”, виглядає як приголомшуюча зміна світогляду...І хоча рішення пана Ющенка може викликати здивування у деяких з його іноземних прихильників, він зробив правильний вибір, з двох причин.

Перша з них полягає у тому, що пан Янукович та його союзники мають повне право формувати свою коаліцію та висувати свою людину на посаду прем’єра на основі результатів виборів, під час яких партія, очолювана паном Януковичем, набрала найбільше голосів. Так звані “помаранчеві” партії – президентська “Наша Україна”, Блок Юлії Тимошенко, полум’яної екс-прем’єрки, та хамелеони-соціалісти – намагалися, але так і не змогли створити союз через застарілі особисті суперечки...

Друга причина полягає у тому, що якби пан Ющенко призначив нові вибори, це розбурхало б країну зсередини і дискредитувало б зовні, - лише для того, аби повторити попередні результати, тільки, можливо, ще більш красномовні. Пан Янукович, врешті-решт, таки став би прем’єром. “Наша Україна”, можливо, мала б ще гірший результат. Перемога Віктора Януковича здається неочікуваною лише зовнішнім спостерігачам. Насправді, він ніколи не втрачав міцної підтримки від російськомовних українців, що живуть на Сході та Півдні країни.

Можливо, що владний тандем двох Вікторів може стабілізувати ситуацію в країні, і допоможе об’єднати Схід із Заходом. Можливо, результатом стане більш розумна економічна політика, ніж її провадила популістські налаштована пані Тимошенко.

Президент зробив спробу змусити пана Януковича задекларувати деякі принципи, що мають на меті убезпечити прозахідний шлях, якому відданий він сам. З іншого боку, можливий і хаос,” – робить неоднозначний прогноз британський Economist.

Українські часописи відпочивають...але не всі

Переважна більшість українських ділових часописів на канікулах. Ті ж, що працюють, звертаються до теми PR-технологій в Україні.
“Корреспондент” у статті “Потрібна підтяжка обличчя” пише про те, яким є імідж України у світі, як і хто його формує, і якими є наслідки цього процесу.

“Бідна країна, розділена між кількома дуже багатими олігархами, зубожілі люди, тотальна корупція... Дещо розбавляють ці “страшилки” в очах іноземців гучні успіхи Андрія Шевченка, Яни Клочкової, Руслани, братів Кличко. Але загалом Україну характеризують або як маловідому країну, або перераховують відомі імена докупи із дуже непривабливими явищами. До помаранчевої революції, теми, які найчастіше висвітлювалися в іноземній пресі були Чорнобиль, корупція, справа Гонгадзе.

Свій внесок, не завжди позитивний, додавали до сприйняття держави остарбайтери та українські дівчата обабіч європейських доріг. Найпотужніший імпульс для пізнаваності України надала помаранчева революція. Проте час плине, як ріка, забираючи із собою старі спогади...

Тривалі внутрішні “розборки” навряд чи цікаві пересічному німцю чи французу, а в очах політиків чи бізнесменів, які цікавляться Україною чи мають тут свій бізнес, це дуже псує враження про країну,” – пише “Корреспондент”, і наводить статистичні дані про те, як сприймають Україну у Європі та США, а також порівнює витрати інших країн на створення свого позитивного іміджу у світі. Серед лідерів цього рейтингу – Саудівська Аравія, яка витрачає на свій PR 6 мільярдів доларів щорічно.

Для порівняння Іспанія витрачає близько 100 мільйонів доларів, Туреччина – 60 мільйонів, Росія – 30 мільйонів, і навіть маленька Естонія – понад 4 мільйони. Україна планувала витратити на формування свого позитивного іміджу близько 2.5 мільйонів, але і довкола цього утворила скандальну ситуацію із непрозорим тендером – нагадує “Корреспондент”, і наводить слова члена Британського Королівського інституту PR, Мартіна Нанна про те, що “у питанні прання власної брудної білизни на людях Україна є справжнім експертом.”

Статтю самого пана Мартіна Нанна, виконавчого директора Whites International Public Relations подає і “Компаньон”. У цій статті британський спеціаліст із PR подає свій погляд на те, як “чорні” технології були серед чинників, які зруйнували українську журналістику.

“Поєднання платної журналістики, поганого маркетингу та політичного впливу практично знищило більшість українських газет. Сьогодні газети із накладом у 80 тисяч екземплярів досить важко розповсюджуються, і мають доходи від реклами на рівні 10%. У той таки час розквітають журнали, які мають понад 100 сторінок, наклади у сотні тисяч та доходи від реклами у 50%.

Видавців газет старого зразку знищило їх прагнення до наживи, і тому зараз ситуацію врятовують або нові щоденні газети, або часописи, що пишуть на бізнес-тематику та визнають привабливість та справжню силу незалежної журналістики. І все ж таки, найбільш серйозними порушниками у цій галузі є телекомпанії, які беруть платню за все.

Саме тому у випусках новин можна побачити сюжети, присвячені окремим політикам, або ж про те, що було сьогодні на обід у президента, про результати футбольних матчів, а також 10-15 хвилин комерційної пропаганди. Вже не викликає здивування гранично низький рейтинг цих каналів, оскільки громадськість легко відрізняє пропаганду...

Сьогодні президент Ющенко із гордістю говорить про те, що в Україні є вільна преса без державної цензури. Проте його заявам суперечить той факт, що все у ній, як і раніше, купується. Оскільки основна бізнес-верхівка засідає у парламенті чи місцевих адміністраціях, нічого, за великим рахунком, не змінилося,” – пише у “Компаньйоні” британський спеціаліст із PR.