Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Корреспондент” пише про можливість передачі української газотранспортної системи під контроль російського Газпрому.
• Про те, як російський Газпром поступово домагається контролю над українським газовим ринком пише і “Власть денег” – як у редакційній, так і в авторські статті. Крім того, часопис досліджує, чому не справдилися як офіційні, так і незалежні прогнози щодо розвитку української економіки цього року.
• “Експерт” пише про те, як сприятлива кон'юктура на світових ринках може додати до зростання українського ВВП кілька відсотків.
• Британський Economist підбиває остаточні підсумки самміту “Великої вісімки” у Санкт-Петербурзі.

“Корреспондент” у статті “Брат біля воріт” пише про можливість передачі української газотранспортної системи під контроль російського Газпрому. Часопис посилається на слова новопризначеного голови Нафтогазу, Олександра Болкісєва, про те, що керівництво компанії розглядає можливість спільного управління українською ГТС в рамках україно-російського міжнародного газового консорціуму, і нагадує, що раніше вище українське керівництво неодноразово заявляло про неможливість іноземного контролю над вже діючою системою газопроводів.

“Відомство Болкісєва змушено переглянути свої погляди не від хорошого життя. Борги перед РосУкрЕнерго зростають швидше, ніж вдається закривати їх кредитами від західних банків... Крім цього Україна і досі не має жодних гарантій того, що до зими у її газові засіках буде закачано достатньо блакитного палива. Утім, Сергій Лук'янченко, керівник прес-служби Нафтогазу України, заявив Корреспонденту, що жодної заяви щодо втрати контролю над газотранспортною системою в обмін на зниження ціни на імпортний газ, не було. Питання тільки вивчаються,” – пише “Корреспондент, і нагадує про долю Білорусі, яка була змушена віддати свою систему магістральних газопроводів під контроль Газпрому, але, все одно, отримала підвищення цін на газ до ринкового рівня.

Про те, як російський Газпром поступово домагається контролю над українським газовим ринком пише і “Власть денег”. У редакційні статті часопис пише про це у контексті зміни уряду: “Спостерігати за українськими прем’єр-міністрами в останні дні їх перебування на посаді – справжнє задоволення. Вони діють розкутіше, підписують неочікувані постанови, тобто стають самими собою. Анатолій Кінах у день відставки обдзвонював друзів-бізнесменів, вислуховуючи співчуття. Віктор Ющенко замкнувся у собі і в останні дні поклав керівництво Кабінетом міністрів на свого тодішнього заступника Юрія Єханурова. Віктор Янукович виглядав надзвичайно агресивним – саме тоді з’явилися чутки, що аудієнції у будинку на Грушевського завершуються побиттям чиновників. Юлія Тимошенко почала швидко змінювати сукні та дуже тихо розмовляла. А Юрій Єхануров у ці дні неочікувано проявив себе як націоналіст, наостанок затвердивши соціальні гарантії воякам УПА та різко відмовивши Росії у реанімації ідеї про спільне управління газотранспортною системою. Він порекомендував Москві повернутися до цього питання через 20 років. Якщо його наступником стане Янукович, двосторонній газотранспортний консорціум буде відновлений ще цього року – в обмін на збереження стабільних цін на газ впродовж однієї зими, а також відтермінування погашення боргів Нафтогазу,” – пише “Власть денег” у редакційній статті.

У статті “Мережева засідка” часопис пише не зовнішній тиск з боку Росії, а про те, як російські компанії завойовують український ринок зсередини, зокрема, через покупку обласних газорозподілюючих компаній. “Наприкінці червня на цілком консервативний ринок облгазів, пул власників якого сформувався ще до 2003 року, і з того часу майже не змінювався, зайшов новий гравець. Чотири компанії галузі придбав російський олігарх Віктор Вексельберг...Джерела, близькі до угоди, підтверджують, що цю покупку пан Вексельберг зробив в інтересах Кремля. Іншими словами, Газпрому, у якого щодо регіональних газових компаній, схоже, є свої плани. Експерти вважають, що Газпром розраховує зробити із них сильних газотрейдерів, і через них отримати доступ до кінцевих споживачів,” – пише “Власть денег”, і нагадує, що до такої тактики Газпром вдається не тільки в Україні, але й у європейських державах.

“Власть денег” також намагається розібратися у тому, чому не справдилися, ані урядові прогнози, ані прогнози незалежних економічних дослідницьких центрів щодо основних показників розвитку української економіки. “Українська економіка спростовує всі прогнози. Не зважаючи на тривале політичне міжвладдя та подорожчання газу, вона і надалі демонструє чудову динаміку. За перше півріччя цього року зростання промислового виробництва склав 3.6%, при цьому за червень промисловість зростала на 9.6%. Ще більшою несподіванкою стало те, що інфляція за перші 6 місяців року не перевищила 3%.

Міністерство економіки розгублене. У своїх прогнозах чиновники перебільшували вплив на економіку подорожчання газу, а покращення зовнішньої кон”юктури і взагалі стало для них великою несподіванкою. Не менш приголомшуючу помилку ми бачимо і у статистиці ВВП за півроку: 5% зростання замість обіцяних 2%. Єдине, що може втішити Міністерство економіки за даних обставин, це те, що практично всі аналітичні центри, які озвучували свої економічні прогнози, також схибили,” – пише “Власть денег”, і наводить три причини цього: велика залежність української економіки від експорту та різке покращення світової кон”юктури на метал, основний експортний продукт України, відсутність надійної статистичної бази для довготермінових прогнозів та велика частка тіньової економіки, яка не враховується під час прогнозування. Часопис також нагадує про парі, укладене між керівником українського уряду, Юрієм Єхануровим та головою Європейського банку реконструкції та розвитку: через те, що прогноз ЄБРР виявився найбільш песимістичним – 1.2% зростання ВВП за 2006 рік – пан Єхануров запропонував банкові давати по 100 мільйонів доларів додаткових кредитів на кожну десяту перевищення цього показника. Якщо парі є дійсним, а зростання української економіки не втратить темпів, до на кінець року банку доведеться шукати 3-4 мільярди доларів додаткових кредитів для України.

“Експерт” звертає увагу на те, що кон”юктура на зовнішніх ринках знову є надзвичайно сприятливою для України. “Світові ціни на метали наближаються до рекордів 2004 року. Тільки за червень ціни на сталь зросли на 5%. Це позитивно відбивається на українській металургії – від колишнього гальмування не залишилося і сліду. За підсумками першого півріччя ця галузь зросла майже на 5%, тоді як на початок року ще спостерігалося падіння на 1.7%. У травні почала зростати ще одна експортноорієнтована галузь – хімія. Тобто зовнішньоекономічна кон”юктура вже не гальмує економічне зростання в Україні – і, завдяки швидкому зростанні у промисловості, будівництві, транспорті та торгівлі, воно досягло вже 5%. Таке зростання, як вважають експерти, є природнім для країн із перехідною економікою. Це означає, що подальше зростання буде наслідком ще кращої кон”юктури чи вдалої економічної політики.”

У статті “Тріумф російського президента, марнування часу для всіх інших” британський Economist підбиває остаточні підсумки самміту “Великої вісімки” у Санкт-Петербурзі. “Приручені ведмеді були вилучені з місця їхнього постійного перебування біля Ермітажу. Крамниці, що продавали піратські диски, дивним чином зачинилися. Санкт-Петербург вбрався у своє найкраще європейське обличчя, а зловісні закамарки були добре приховані, коли під час минулих вихідних лідери найбагатших демократій світу приїхали до міста на свою щорічну здибанку. Вони здебільшого тільки удавали згоду, як це показала спільна нейтральна заява щодо ситуації на Близькому Сході, виголошена Володимиром Путіним та Тоні Блером. Пан Путін обрав тему енергоносіїв як провідну для цього самміту, але і підсумкова заява щодо неї виявилася такою самою млявою. Європейці сподівалися переконати Росію підписати Енергетичну хартію, яка б дозволила лібералізувати енергетичний ринок Росії та відкрити її газопроводи для інших компаній, крім Газпрому. Проте і цього не відбулося, а пан Путін виглядав задоволеним...Гості пана Путіна дуже зобов’язали його, коли не стали говорити чого надзвичайно жахливого щодо його внутрішньої політики. Офіційно, лише Джордж Буш заявив, що сподівається, що Росія відшукає свою власну версію демократії – саме цей аргумент Кремль використовує, коли треба пояснити, чому російська версія зовсім не схожа на інші,” – пише Economist.