Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Корреспондент” подає низку статей на тему гастарбайтерів, що працюють в Україні, де досліджує життя турецьких будівельників у Києві, в’єтнамських торгівців та кухарів у Харкові, та молдовської малярів та водіїв в Одесі.
• “Власть денег” пише про те, що Україна не скористалася шансом прорекламувати свій туристичний потенціал після сплеску зацікавленості у країні за кордоном після “помаранчевої революції,” а також про те, скільки прибутків приносить туристична галузь іншим країнам.
• “Експерт” подає всій рецепт вирішення “кримського питання” – допомогти автономії розвинути свій економічний потенціал та інтегрувати його в економіку решти країни.

“Корреспондент” подає низку статей на тему гастарбайтерів, що працюють в Україні. “Фахівці поділяють іноземних заробітчан в Україні на кілька груп. Є низка випадків прямого замовлення на іноземних спеціалістів, із якими укладають контракти, як правило, їхні ж земляки. Це робиться цілком офіційно і законно.

Другий потік – це претенденти на низькооплачувану роботу, і тут вже офіційна реєстрація може бути непотрібною... Третій потік – це вихідці з одного регіону, які приїздять до своїх земляків, що вже прижилися в Україні. Такі громади часто опікуються якимось нелегальним чи напівлегальним сектором, до якого не допускаються українці,” – досліджує ситуацію “Корреспондент”.

Журнал наводить як дані офіційної статистики, згідно із якою роботу в Україні отримали 6 110 іноземців, так і дані ООН, згідно із якими Україна входить до п’ятірки країн, де живе найбільше мігрантів, кількість яких міжнародні експерти оцінюють у понад 6 мільйонів осіб. Часопис також досліджує життя турецьких будівельників у Києві, в’єтнамських торгівців та кухарів у Харкові, і молдовських малярів та водіїв в Одесі. Ось кілька спостережень кореспондентів часопису.

“За півтори роки роботи турки, крім побудови гігантських опор нового мосту, створили у типово промисловому районі дещо європейське. Серед пилюки, розбитих доріг, спустошених підприємств та напівзруйнованих бетонних парканів вони збудували тихе містечко із охайних будиночків та господарчих приміщень, із чистим асфальтом, спортивним майданчиком і навіть підстриженим газоном,” – пише “Корреспондент” про турецьких будівельників.

Часопис також нагадує про найбільш успішний в’єтнамський бізнес в Україні: “Найбільш вдалим бізнесом гастарбайтерів з В’єтнаму залишається корпорація Техніком. Компанію було створено на початку 90-х. Вона випускає продукти харчування, найвідоміший з яких – вермішель швидкого приготування “Мівіна”. Сьогодні Техніком – великий платник податків: лише за перше півріччя 2005 року компанія сплатила 7 мільйонів гривень податків.”

Водночас не так вдало виходить в Україні у заробітчан з Молдови, але їх життя в Україні все одно краще, ніж на Батьківщині – пише “Корреспондент”: “Вихідців з Молдови чи Придністров’я із навичками у будівництві досить охоче беруть на роботу солідні будівельні фірми Одеси. Їхня працю є дешевою, і вони дуже хочуть залишитися тут... Інша категорія молдовських гостарбайтерів – це водії маршруток. Вони є практично скрізь у Південній Пальмірі. При цьому водії тримаються свого робочого місця, і не дуже охоче розповідають про життя.”

“Власть денег” у статті “Імідж на бобах” пише про те, що Україна не скористалася шансом прорекламувати свій туристичний потенціал після сплеску зацікавленості у країні за кордоном після “помаранчевої революції.” Часопис нагадує про історію із тим, як Міністерство закордонних справ винайняло приватну фірму “Конгломерат” для створення позитивного іміджу України за кордоном, про скандал, який супроводжував цю угоду, і про те, як її, врешті-решт, було розірвано.

Часопис також порівнює це із ситуацією у країнах-відомих туристичних центрах. “Держави, які зробили туризм одним із головних джерел доходу, щороку витрачають на рекламу своєї країни середньому 34 мільйони євро. І кожного року ця цифра зростає на 20%. Серед лідерів за рекламними бюджетами – Греція (80 мільйонів євро на рік) та Іспанія (70 мільйонів євро на рік).

Проте і сусіди України також вважають рекламу свого туристичного потенціалу вкрай необхідною. Туреччина щорічно витрачає на ці цілі до 40 мільйонів євро, Угорщина – 10 мільйонів, Чехія – 3 мільйони.

У Великій Британії підрахували, що 1 євро, вкладений у рекламу країни, приносить 27 євро прибутку з кожного туриста, з них 4 євро повертаються до бюджету у вигляді податків,” – пише “Власть денег”, але, водночас, наводить і думку українських туроператорів про те, що навіть якщо держава витратиться на рекламу, і у країну потече потік туристів, їм буде важко знайти пристойні, але недорогі готелі і ресторани, та надійний транспорт, а тому рекламні кошти будуть просто змарновані.

Часопис також наводить статистику, згідно із якою після скасування віз для громадян Євросоюзу, кількість європейських туристів в Україні зросла всього на 9%.

“Експерт” подає простий рецепт вирішення “кримського питання” – допомогти автономії розвинути свій економічний потенціал та інтегрувати його в економіку решти країни, а також захистити місцевих мешканців від місцевої бюрократії.

Автори часопису вважають, що нещодавні події у Феодосії стали наочним прикладом, з чого виникають конфлікти у Криму: “Акції протесту, кількість учасників яких у найбільш напружені моменти не перевищувала двох-трьох сотень осіб (із яких, за розповідями феодосійців, більше половини – донські казаки з Краснодарського краю, а також ті, кого у перші дні завезли автобусами Партії Регіонів), змусили керівництво країни відмовитися від міжнародних зобов’язань та відкласти на невизначений термін навчання за участі збройних формувань 17 країн,” – пише “Експерт”.

Часопис подає свою пропозицію про те, що приєднувати Крим до України треба не словами, а грошима: “Від незалежності кожний з регіонів виграв щось своє – Київ отримав в управління ресурс, який раніше був у Москві, Львів – доступ до влади та можливість впливу на Київ, Донбас – потужний промисловий потенціал.

Крим лише зберіг за собою функцію допоміжного регіону, коли санітарно-курортний комплекс, виноробство та сільське господарство спрямовані на обслуговування основних бюджетоутворюючих галузей країни.
Для Києва кримські фрукти вже не мають тої цінності, яку вони мали за радянських часів для Москви та Ленінграда, - південна Україна постачає їх за нижчою ціною.

Елітні сорти вин, що виготовлялися для союзного керівництва, замінили на закарпатські та молдовські. Міф про те, що кримські курорти приваблюють приватних інвесторів, швидко розвіявся... У Криму немає ані економічного, ані політичного ресурсу для повноцінної автономії. Якщо цей регіон не залучити до економічної системи України, він завжди залишатиметься для Києва проблемою. А для самих кримчан – шматком країни, кордони якої обриваються на Кримському півострові.”