Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Корреспондент” підраховує, скільки енергоносіїв знаходиться в українських надрах, а також пише про американську “темну конячку Vanco International”, яка виграла конкурс з видобування нафти у Чорному морі, і перемогла компанії із світовим ім’ям.
• “Власть денег” подає інтерв’ю із головою цієї компанії, а також розмірковує над тим, що стоїть за черговим загостренням газових скандалів.
• Британський Economist також пише на газову тематику, і ділиться враженнями від поведінки росіян у Лондоні.

Деякі з українських ділових часописів вирішили влаштувати травневі канікули, проте ті, що вийшли друком, приділяють багато уваги енергетичним темам.

“Корреспондент” у кількох статтях досліджує питання, чи може Україна забезпечити свої потреби у газі, нафті та вугіллі, покладаючись лише на власні родовища. У статті “Копати глибше” часопис наводить такі дані: запасів газу – 4 трильйони кубічних метрів при річній потребі у 70 мільйонів кубометрів, розвідані запаси нафти можуть майже покривати попит – цілком реально видобувати 15 із 17 потрібних мільйонів тон, запаси вугілля – приблизно на 100 років.

“Корреспондент” також пише і про результати першого тендеру на розробку родовища нафти у Чорному морі. У статті “Морський бій” автори часопису аналізують, чому перемогу у конкурсі здобула американська компанія Vanco International.

“Аби отримати доступ до підводних запасів чорного золота Vanco International вступила у бій із великими конкурентами. Маловідомій в Україні компанії поступилися відомі гіганти нафтовидобувного бізнесу. Тендер здивував не тільки своїм результатом, але й тим, що переможця було оголошено на п’ять днів раніше, ніж планувалося,” – пише часопис, і цитує протилежні думки двох міністрів щодо цього конкурсу.

Міністр енергетики Іван Плачков при оголошенні переможця спитав: “Хто вигадав такі дебільні умови конкурсу?”, а міністр екології та природних ресурсів Павло Ігнатенко заявив, що конкурс “був настільки прозорим, наскільки це можливо, враховуючи закон Про розподіл продукції.”

“Корреспондент” також наводить дані Чорноморнафтогазу про те, що запаси вуглеводнів на проданій на конкурсі дільниці Чорного моря можуть забезпечити потреби України у нафті на 20 років. Часопис також називає американську Vanco International “темною конячкою” і наводить деякі дані про її діяльність.

Зокрема про те, що штаб-квартира компанії знаходиться у техаському Х’юстоні, що раніше вона видобувала енергоносії у Мексиканській затоці, потім у Північному морі, а тепер здебільшого сконцентрувалася на розробці родовищ в Африці.

Тему американської компанії, яка розроблятиме одне із родовищ у Чорному морі, порушує і “Власть денег”. Часопис подає інтерв’ю із головою компанії, Джином Ван Дейком.

У цьому інтерв’ю пан Ван Дейк визнає, що його компанія є відносно малою, порівняно із такими гігантами, як Shell, ExxonMobil чи Hunt Oil, що також брали участь у конкурсі, і програли. Водночас він твердить, що саме невеликий розмір компанії дозволяє їй бути мобільнішою, і діяти швидше, ніж великі нафтогазові холдинги.

Джин Ван Дейк також твердить, що українська частина Чорного моря “має ту ж саму геологію, і практично, те ж саме майбутнє, як і шельф Каспійського моря.” Керівник американської компанії також говорив і про складності цього проекту, серед яких, крім буріння на великих глибинах, є і проблема із проведенням спеціальних кораблів для глибоководного буріння через Босфор.

Крім того, у редакційній статті “Власть денег” також пише про новий розвиток подій на газовому фронті “Все йде до того, що цього року, всупереч традиції, українська політика матиме запах газу не тільки взимку, але й влітку. Російський Газпром розпочав черговий етап інформаційної війни, спрямованої на підвищення цін на газ для України.”

Часопис також вважає історію із оприлюдненням імен власників РосУкрЕнерго однією із частин цієї війни: “З політичної точки зору ця ситуація є цікавою тільки з огляду на конкретне питання: хто ж, все таки, збрехав світовій громадськості щодо авторства ідеї з надання РосУкрЕнерго статусу головного транзитера та постачальника – Ющенко чи Путін? Ну а з точки зору економіки цікаво, на які поступки буде готова піти Україна цього разу, аби зберегти нинішні ціни? Запах, розлитий зараз у політичній атмосфері, вказує на велику вірогідність великого вибуху.”

Британський Economist у статті “Стосунки із клієнтом по-газпромівськи” пише про те, яке враження справили росіяни на економічному форумі в Лондоні, що відбувся минулого тижня.

“Залякування покупців, які недоречно висловилися, скоріше тхне звичайним рекетом, ніж схоже на цивілізовану комерцію. І все ж таки здається, що Газпром, російський газовий гігант, контрольований державою, зробив саме це минулого тижня. Алексєй Міллер, голова Газпрому, чітко пов’язав уявні перешкоди на шляху його компанії до європейської експансії із прозорими натяками на те, що експортні потоки можуть бути переорієнтовані. Наприклад, у Китай. Непорозуміння? Навряд чи: цей зверхній тон, виглядає, вже став офіційною політикою.
Крім того, Володимир Путін, російський президент, повторив погрозу 26 квітня, коли говорив про “нечесну конкуренцію на світових ринках.”

Часопис також заперечує аргумент російських керівників про те, що Газпром має право купувати європейські компанії через те, що європейці, мовляв, можуть тепер купувати акції Газпрому, - адже європейці не мають доступу до розробки чи використання російських нафтових та газових родовищ.

Що ж очікує ці дивні стосунки між продавцем та покупцем? “Газпрому надто потрібні доходи від європейського ринку, аби просто відключити газ Європі. Проте європейці добре знають, що Газпром може керуватися не лише міркуваннями комерції – і лише частина із цих некомерційних міркувань є політичними. Наприклад, цього тижня пройшли чутки про те, що РосУкрЕнерго, сумнівний газовий посередник, що частково належить Газпрому, привернув увагу міністерства юстиції США. І все ж таки Газпром та Кремль і надалі переконані, що саме вони мають всіх тузів на руках", - вважає Economist.