Газета по-києвски увесь сьогоднішній номер присвятила Чорнобилю а також, як пише газета, “киянам, які Чорнобиль переварили, перехворіли, перестраждали, пережартували, - одним словом, пережили”.

Сьогодні їхня перша сторінка не червона, як завжди, а повністю чорна і емоційна. Газета подає врізку із офіційного повідомлення про катастрофу у пресі у квітні 1986 року.

Це повідомлення складалося всього із 23 слів і з’явилося лише через три дні після аварії. “На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджений один з атомних реакторів. Вживається заходів для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим подається допомога. Створено урядову комісію”, - йшлося там.

Цією глузливою заміткою стартувала лавина державної брехні, якою кілька років заливали кожну щілину, щоб в неї не просочилася правда про Чорнобиль Газета по-киевски

На це Газета по-киевски пише: “Це все, що влада вважала за потрібне повідомити киянам про те, що турбувало місто, загрожувало їхньому життю, і врешті на увесь світ назавжди прославило Київ та Україну.
Цією глузливою заміткою стартувала лавина державної брехні, якою кілька років заливали кожну щілину, щоб в неї не просочилася правда про Чорнобиль”.

Далі газета наводить детальний огляд того, що відбувалося в ці дні 20 років тому: про що писали, вірніше що брехали газети, якими чутками обмінювалися люди, як жартували на тему радіації та як рятувалися від неї вином та горілкою.

Газета також наводить багато цифр пов’язаних із трагедією: яка територія була забруднена, скільки людей загинуло, скільки постраждало, скільки грошей виділили Україні на ліквідацію наслідків аварії тощо.

В Газеті по-українськи на тему Чорнобиля стаття під назвою “Тут же красотіща”. В ній люди із Чорнобильської зони розповідають, як їм там живеться. У зоні зараз 328 самоселів. Це переважно старі люди, але за цей час там також народилася одна дитина – 6-річна дівчинка Марія. Їй вже пора до школи, але шкіл у зоні немає, пише газета.

Кореспонденти України Молодої побували у відомого чорнобильського самосела діда Сави із села Новошепеличі. Вони зі своєю жінкою тримають велике хазяйство і скоро збираються святкувати золоте весілля.

Дід Сава каже, що президент Ющенко, який вже був у них в гостях, обіцяв теж приїхати. Йому дід обіцяє віддати одного зі своїх кабанчиків.

Дід Сава розповідає, що їм навіть дали, як він каже, “набільник” (мобільний телефон – ред.), щоб він міг дзвонити до президента, але “хіба баба способна дзвонить”, бідкається він. Тому й не дзвонять до президента, бо не знають, як тим телефоном користуватися.