Перші теледебати кандидатів у президенти США, заплановані на сьогодні у штаті Флорида, привертають увагу практично усіх часописів, які рясніють заголовками на кшталт "Занепокоєні матері: секретна зброя Буша" (Таймс), "90 хвилин праймтайму: ключова надія Керрі" (Ґардіан), "Претендент сподіавається скоротити відставання у рейтингах" (Дейлі Телеграф).

У перших теледебатах кандидатів у президенти обговорюватимуться питання зовнішньої політики і безпеки США

Файненшл Таймс веде тему стриманіше: "Складне завдання Джона Керрі", а у підзаголовку читаємо: "Переможе той, з ким американці почуватимуться безпечніше".

Поки що, як пише Файненшл Таймс, і тут з нею згодні усі інші часописи, посилаючись на результати опитувань громадської думки, президент Буш випереджає свого конкурента завдяки простому, але потужному постулату - мовляв, у часи лихоліття не варто міняти лідерів, треба і надалі виявляти рішучість і твердість у питанні боротьби із зовнішніми загрозами, а якраз цієї рішучості претенденту від демократів і бракує.

Часопис пише про те, що треба зробити сенатору Керрі у спробі наздогнати президента у рейтингах:

"По-перше, рішуча зміна наголосів у кампанії, відмова від згадок про його звитяги під час війни у В'єтнамі, оскільки виборців набагато більше цікавить те, яким лідером Джон Керрі може бути у теперішній війні проти тероризму.

Натомість, кандидат від демократів має переконати, що він зможе захистити Америку не гірше за теперішнього президента, борючись не з наслідками, а засадничими причинами тероризму".

Файненшл Таймс вважає, що Джону Керрі це більше до снаги, аніж президенту Бушу:

"Сенатор Керрі має репутацію більшого, сказати б, "інтернаціоналіста", аніж Джордж Буш, і його шанс полягає у тому, аби переконати виборців, що саме він може відновити нормальні стосунки Америки з мусульманським світом, і знову заручитися підтримкою ключових союзників США.

Саме це є запорукою успіху в боротьбі з глобалізованим ісламським тероризмом, у той час як теперішня невиважена політика країни на Близькому Сході лише підштовхує багатьох мусульман до лав радикальних і екстремістських груп на кшталт аль-Кайди".

Таймс в аналітичній статті наголошує, що Джону Керрі конче потрібні голоси жінок-виборців, щоби мати бодай якийсь шанс на перемогу, але поки що жінки, за опитуваннями, більше схильні голосувати за президента.

Автори пояснюють, що для жінок, особливо матерів, питання безпеки їхніх родин видається ключовим - набагато важливішим, ніж для чоловіків, і поки що образ Джорджа Буша як рішучого "воєнного лідера" є для них більш переконливим.

ПРО ТОНІ ЛЕННОНА І ҐОРДОНА МАККАРТНІ (ЧИ НАВПАКИ?)

А на британському рівні Таймс пише про двох інших антагоністів, хоча й з лав однієї партії - урядових лейбористів. Мова про прем'єра Тоні Блера і міністра фінансів Ґордона Брауна, чиє суперництво за вплив і лідерство у партії вчора у незвичний спосіб обіграв соліст легендарного рок-гурту U2 Боно.

Соліст рок-групи U2 Боно (справжнє ім'я Пол Хьюсон) опікується не лише музикою, але й великою політикою

Співак виступив на конференції лейбористів із закликом до уряду надавати більше допомоги Африці.

І покладається він у цьому саме на панів Блера і Брауна, але розпочав він доволі несподівано. "Я - Боно, рок-зірка", - заявив він принишклій авдиторії, -"і я хочу сказати кілька слів про двох непересічних людей".

Делегати завмерли в очікуванні... "Як і чимало інших видатних партнерів, вони мали складні стосунки. Вони часто мали суперечки і зрештою розійшлися. Кожен досяг значних успіхів наодинці, але їхні найвидатніші досягнення усе ж таки були спільними"...

І після паузи: "Я люблю їх обох - це Джон Леннон і Пол Маккартні"...

Таймс веде далі:

"У той час, як обізнана авдиторія вибухнула оплесками, Боно додав: "Але я також у захваті від Тоні Блера і Ґордона Брауна. Вони - такі собі Джон і Пол глобальної сцени політичного і економічного розвитку. Різниця лише у тому, що Леннон і Маккартні змінили мій внутрішній світ. Блер і Браун можуть змінити світ реальний, і саме тому я сьогодні тут".

Таймс зауважує, що запрошення співака на конференцію лейбористів було дуже вдалим і добре продуманим кроком для обох сторін:

"Раніше на подібні промови запрошували політичних важковаговиків на кшталт Біла Клінтона чи Нельсона Мандели. Поява Боно - затятого критика війни в Іраку - мала ніби продемонструвати скептикам: мовляв, бачите, навіть з опонентами можна досягати компромісів і рухатися вперед.

А для самого соліста U2 це було нагодою залучити впливових політиків і, можливо, урядові мільйони до благодійної кампанії допомоги Африці, яку вже багато років веде співак".