|
Британські лейбористи: поганий мир краще гарної війни | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
ПАРТІЙНА КОНФЕРЕНЦІЯ ЛЕЙБОРИСТІВ Сьогодні на конференції у Брайтоні очікується ключова промова прем'єра Тоні Блера, яку оглядачі називають чи не найголовнішою за час його керівництва країною. Пан Блер переживає найскладніший період свого прем'єрства, рівень його особистої популярності - найнижчий, так само, як і довіра виборців - головно через війну в Іраку, що розколола не лише країну, але й саму партію на прихильників і опонентів. Тому, як пише Дейлі Телеграф, ключовим словом у промові Тоні Блера буде "єдність", позаяк розбіжності, суперечки і внутріпартійні чвари між реформаторами і прихильниками традиційних лейбористських ціннстей можуть коштувати партії перемоги на наступних виборах. Це буде своєрідна відповідь прем'єра на вчорашній виступ міністра фінансів Ґордона Брауна, якого вважають одним з головних конкурентів Тоні Блера за лідерство у партії і, відповідно, крісло прем'єра. Справді, промову пана Брауна, аналіз якої домінує на перших шпальтах видань, вважають тонко завуальованим наступом на те крило "нових лейбористів" на чолі з Тоні Блером, яке значна частина рядових членів партії і її прихильників звинувачує у занадтому "поправішанні" і захопленні ідеями реформ, багато з яких суперечать традиційним лівоцентристським цінностям лейбористів, базованим на ідеї соціальної справедливості і захисті передусім інтересів трудівників. Ґордон Браун твердив, що стабільна позитивна динаміка британської економіки повинна стати головною козирною картою лейбористів на виборах. На перший погляд, пише Таймс, для міністра фінансів цілком природньо говорити передусім про економічні показники і плани. Але тут не все так просто, бо йдеться про давнішнє суперництво двох дуже амбітних діячів партії і навіть особисті образи. Зокрема тому, що прем'єр не надав міністру фінансів ключової ролі у розробці стратегії лейбористів перед наступними виборами, віддавши перевагу своєму партійному союзникові Алану Мілбурну. Індепендент пише, що Ґордон Браун не випадково раз за разом наголошував на економічних успіхах, ніби даючи Тоні Блеру зрозуміти: саме завдяки моїй політиці країна досягла економічної стабільності, без якої виборці давно би втратили довіру до лейбористів. Тобто, як читає між рядків Індепендент, "мені виборці ще довіряють, а тобі, Тоні, - ні." Але той таки Алан Мілбурн вже встиг завдати, так би мовити, контрудару, заявивши, цитую, що "повторення дедалі голосніше про минулі успіхи не додасть лейбористам нових голосів виборців". Попри таку війну слів, принаймні аналітики переконані, що статус кво зберігатиметься бодай до виборів. Як пише Індепендент, хоча Браун і Блер ледь толерують одне одного і практично не спілкуються, жоден не вдаватиметься до рішучих кроків проти іншого. Міністр фінансів занадто відданий партії, щоби розхитувати човен, а прем'єр не може усунути міністра, якого поважають фінансові ринки і підтримує значна частина партії. Відтак, часопис і порівнює їх із подружжям, між якими кохання давно померло, але яке каже: "ми не розлучатимемось заради дітей". КОСМІЧНИЙ ТУРИЗМ СТАЄ РЕАЛЬНІСТЮ? Якщо ви, як більшість дітлахів, коли небудь мріяли стати космонавтами, і якщо маєте великі гроші - принаймні кількасот тисяч доларів - можете вже за три роки здійснити мрію дитинства і принаймні на кілька хвилин піднятися за межі атмосфери, відчути справжню невагомість і побачити обриси матінки-Землі.
Це якщо вірити обіцянкам британського підприємця-мільярдера Річарда Бренсона, про які пише Дейлі Телеграф. Здається, пише газета, панові Бренсону замало клопоту зі своєю теперішньою імперією - від авіаліній, потягів, банку, студій звукозапису до виробництва горілки, презервативів, прохолоджувальних напоїв тощо. Виглядає, що знайому кожному британцеві червоно-білу марку "Верджин" Річард Бренсон прагне вивести і в космос. Як пише Телеграф, він уклав угоду з американською компанією "Мохаве Аероспейс Венчурс" на оренду п'яти так званих "космолайнерів", які будує ця фірма, і експлуатація яких може розпочатися вже 2007 року. Ці апарати спочатку піднімаються на 15 кілометрів на борту звичайного транспортного літака, а там вмикаються ракетні двигуни, які піднімають п'ятимісний апарат на висоту понад 100 кілометрів із швидкістю, втричі більшою за швидкість звуку. А після кількох хвилин такого суборбітального вояжу апарат починає планерувати назад до Землі. Стартова ціна цього задоволення становитиме 100 тисяч фунтів. Але Річард Бренсон твердить, що вже у перші п'ять років експлуатації його космолайнерів загін астронавтів-аматорів складе щонайменше 3 тисячі людей. Дейлі Телеграф нагадує, що перші приватні космонавти, які виходили на орбіту на російських "Союзах" - американець Деніс Тіто і Марк Шатлворт з Південної Африки - платили по 20 мільйонів доларів. У порівнянні з цією сумою 100 тисяч - справжні копійки. І, як завершує часопис, якби Річард Бренсон не був переконаний у рентабельності проекту, навряд чи він би вклав у нього якраз ті ж таки 20 мільйонів. |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||