Юлія Тимошенко

Конституції в політиці мають схильність бути чимось майже перманентним. Їх не можна переглядати, аби задовольнити потреби лише однієї особи. Проте це саме те, що відбувається в Україні.

Президент Леонід Кучма пропонує переробити тепенішню систему президентської влади в Україні.

Раніше цього місяця український парламент попередньо схвалив законопроект, який передасть владу прем'єр-міністру і надасть президенту переважно церемоніальну роль.

Коли президент зголошується применшити свої власні повноваження, природньо, виникає підозра з приводу його мотивації. У випадку пана Кучми такий скептицизм повністю виправданий. Він хоче змінити Конституцію України не тому, що він раптово збагнув, що парламентська система більш досконала, аніж президентська, але тільки тому, аби утримати владу.

Він знає, що при теперішньому стані речей у нього мало шансів залишитися при владі, коли вибігає його другий президентський термін пізніше цього року.

Згідно з теперішньою Конституцією, президент має широкий спектр повноважень. Він день за днем контролює більшість аспектів діяльності уряду. У випадку такої країни, як Україна, це має свої переваги.

Перехідний період від комуністичної системи був складним; потрібен уряд, який рішуче просуватиме економічні та політичні реформи. Президентська система надає можливість такої рішучості. Для зміни системи, що добре працює в українських умовах, потрібно мати особливі причини.

У пана Кучми така причина є. Проблема в Україні - це не Конституція, а пан Кучма та його адміністрація, яких переслідують звинувачення в корупції та причетності до вбивства журналіста. Його уникають інші світові лідери, і він є дуже непопулярним серед власного народу. Він знає, що шансів на переобрання у нього немає, тому він і винайшов цей план "парламентської республіки".

За такої системи Україна матиме слабкого президента і потужного прем'єр-міністра. Посада прем'єр-міністра буде не виборчою - її призначатиме парламент. Пан Кучма переконаний, що за підконтрольними йому групами буде останнє слово в будь-якому парламенті, тому парламент напевно обере в ролі прем'єра або самого пана Кучму, або, якщо він чомусь не захоче балотуватися, одного з його протеже.

Про Україну, цю велику і бідну країну, що незабаром опиниться на кордоні розширеного Європейського Союзу, надто легко можна забути. Проте будь-яка спроба продовжити перебування пана Кучми при владі спричиниться до такого політичного безладу, що не буде абсурдним боятися, що Україна піде по шляху Білорусі або Балканів зразка початку 90-х років і пірне в диктатуру чи хаос. Це може спровокувати інтервенцію з боку Росії, яка навряд чи сидітиме і спокійно спостерігатиме розвал свого сусіда. Це буде шляхом назад, до російського імперіалізму.

На щастя, зараз саме час для Заходу - зокрема ЄС - відштовхнути Україну назад від прірви. На тлі розширення ЄС, запланованого на травень, серед українців і надалі зростає страх, що їхню країну від східного кордону ЄС у Польщі відділить нова стіна. ЄС міг би допомогти, якби вжив конкретних кроків, аби запевнити українців, що їх не буде ізольовано від Європи. Двома можливими шляхами є ліберальний візовий режим та використання фондів регіонального розвитку для інвестиції в Східну Польщу, від чого також виграє Західна Україна. Проте це має бути за умови того, що Конституція країни лишиться такою, якою вона є.

Америка має також подумати, чим вона може допомогти. Її не має стримувати рішення пана Кучми послати війська до Іраку. Чи американську вірність ідеї демократії в Україні справді можна купити так легко?

Проте основне завдання забезпечити демократію в Україні має лягти на плечі українців. Опоненти теперішнього режиму мають забути суперництво і об'єднатися у єдину силу. Ізольовані опозиційні постаті є надто вразливими для погроз та обіцянок уряду. Ця об'єднана опозиція має також запропонувати панові Кучмі можливість піти із влади і відчувати себе в безпеці. Багатьом може бути важко це сприйняти, але йому треба запропонувати повну амністію, якщо він мирно покине офіс. Пріоритетом має бути мирна передача влади, як у Грузії. Що ж до прибічників пана Кучми, то їм треба запропонувати таку ж угоду, як новообраний російський президент Путін чотири роки тому запропонував олігархам: залишіть собі своє багатство, нажите неправедним шляхом, але не лізьте в політику.

Немає сумніву в тому, що пан Кучма хоче будь-що лишитися при владі. Незрозуміло тільки, чи він почуватиметься досить впевнено і в безпеці для особистої участі в президентських виборах цієї осені (чи в інших виборах), якщо не зможе внести зміни до Конституції, аби отримати гарантії свого подальшого правління. Зрештою дискредитований саме пан Кучма, а не українська Конституція.

Автор, екс-віце-прем'єр-міністр України, є лідером опозиційної партії, раніше займалася діяльністю в енергетичній сфері України.