Перешліть цю сторінку другові		Версія для друку

Сьогоднішній огляд преси присвячений відразу двом аналітичним публікаціям про Україну в International Herald Tribune, одна з яких називається "Боротьба за трубопровід, що веде в серце Києва", авторами якої є два американські бізнес-аналітики, що постійно працюють в Києві. Звісно, йдеться про Одесу-Броди, вірніше, можливість реверсу нафти цим чи не найзаполітизованішим нафтопроводом на пост-радянських теренах. Стаття починається з несподіваного висновку:

"Сполучені Штати та Росія втягнуті в протистояння навколо нафтопроводу, який взагалі не варто було будувати. Будівництво майже семисоткілометрового нафтопроводу було замовлено понад рік тому, але він і досі стоїть порожній. Наші дослідження щодо майбутньої прибутковості проекту, які ми провели ще 1999 року, показали, що Одеса-Броди не є рентабельним шляхом каспійської нафти до Європи".

Проте він час останньої зустрічі віце-президента США Діка Чейні та українського прем'єра Віктора Януковича Дік Чейні хотів почути самі такі запевнення: що нафта від порту Південний потeче до переробних заводів в Чехії, Німеччини та Польщі. Проте консорціум з п'яти російських нафтових компаній на чолі з ТНК-Бі-Пі наполягає на тому, щоб пустити нафту з реверсному напрямку, веде далі газета:

"9 вересня 'Укртранснафта' запросила 420 тонн сировини, щоб заповнити нафтопровід і вберегти його від корозії. ТНК-Бі-Пі подала один-єдиний проект, як здіснюватиметься постачання та фінансування реверсу, таким чином перебравши контроль над умовами використання нафтопровду. "Укртранснафта" прийняла пропозицію, хоча було відомо, що трубопровід захищений анти-корозійною сумішшю. Але потім міністр палива та енергетики Украни Сергій Єрмілов відклав будь-яке рішення про заповнення нафтопроводу до січня 2004 року."

Але, задає питання газета, якщо Одеса-Броди є символом спрямування України, то чи не економічна доцільність проекту має бути визначальним фактором? Угорщина, Словаччина, Польща та Східна Німеччина отримують майже всю нафту з Росії, хоча мають і інші альтернативи. А тому, робить висновок International Herald Tribune

"Замість того, щоб боротися проти Росії, Сполученим Штатами та міжнародним організаціям, таким як Світовий Банк та ЄБРР, варто об'єднати зусилля з приватними інвесторами і профінансувати наповнення нафтопроводу сирою нафтою. І якщо південний реверс виявиться більш прибутковою альтернативою для України, так тому і бути."

Вашінгтонський кореспондент часопису Ілан Берман вміщує статтю під заголовком "Сповзання назад до російської орбіти". Мова йде звичайно про Україну та обставини за яких звична політика президента Кучми балансувати між Заходом і Сходом дає збій. Найкраще зростання впливів Москви простежується у енергетичному секторі, де Росія намагається опанувати цілою українською мережею трубопроводів через двосторонній консорціум. І це не всі сумні новини веде далі "Геральд Тріб'юн":

"Рішення Кучми притягнути українську економіку до Кремлівського проекту Єдиного Економічного Простору, що передбачає спільну торгівельну систему Росії, України, Білорусі та Казахстану прив'язану до російського рубля, затьмарює перспективу економічної інтеграції Києва на Захід. Західну інтеграцію також затьмарює укорінена корупція українських урядовців, урядові зловживання, а відтак зменшення західних інвестицій та поглиблення вразливості України до маніпулювань з боку Росії".

На додаток, пише часопис, Росія посунула на Україну і у військовому напрямку з огляду на пересективу Києва долучитися до НАТО. Кремль глибоко занепокоєний такою перспективою, оскільки розуміє, що програма Партнерство заради миру, може посилити українську інтеграцію із Заходом. Кремль, відтак, різко посилив співпрацю з українськими військовими пропонуючи глибшу співпрацю армій та воєнної промисловості. Геральд Тріб'юн пише далі так:

"Попри формальне визнання час від часу "стратегічного партнерства" з Україною ні Вашінгтон, ні інші європейські столиці наразі не намагалися зарадити такому сповзанню України. Коли вони б захотіли цього, то посилення діалогу з Києвом щодо євроінтеграції, та визнання важливості українського потенціалу для транспортування каспійської нафти могли б переконати Київ для планування свого політичного майбутнього на Заході. Наразі Москві вдається переконувати Київ, що це не так".