Хто набирає добровольців в Росії для війни на сході Україні

Місто Шахти знаходиться менш ніж в годині їзди від кордону Росії з Україною. Сама його назва вказує на те, що тут були вугільні шахти, на яких раніше працювали багато жителів, але зараз шахти закриті.

На околиці Шахт розташований музей з потрісканими стінами, присвячений історії вугільної промисловості та славним ростовським шахтарям.

Сьогодні музей перетворили на центр збору гуманітарної допомоги. Всередині волонтери пакують одяг, харчі та медикаменти для людей, які залишають східну Україну.

За координацію допомоги відповідають місцеві козаки.

Заступник їхнього голови на ім'я Андрій намагається привернути мою увагу до старої карти, що висить на стіні, на якій показані території нинішньої Ростовської області і східної України. Карті більше ста років.

"Все це була наша земля, земля донських козаків, - каже Андрій, вказуючи на територію нинішньої Луганської області. - Це наша спільна історія, це наші люди. Тому ми їм і допомагаємо".

"Збройне милосердя"

Про минуле згадують не лише козаки.

Російські політики, включно з президентом, публічно заявляють про те, що нинішня південно-східна Україна до революції була російським регіоном - Новоросією.

Це пояснює те, чому деякі росіяни переправляють через кордон не лише гуманітарну допомогу.

У Ростові-на-Дону, що за 80 км від Шахт, я розмовляю з Юрієм.

Зелена пов'язка і темні окуляри приховують його обличчя. Він погодився зустрітися зі мною вночі, щоб розповісти про діяльність його групи.

По інтернету Юрій набирає росіян, готових боротися на боці сепаратистів в Україні. Він каже, що це потрібно для захисту жителів Новоросії.

Нещодавно на сайті цієї групи з'явилося оголошення про набір танкістів, пілотів вертольотів і людей, які вміють поводитися з ракетними пусковими установками.

Київська влада вважає цю організацію та її вебсайт одним з головних майданчиків для набору росіян, які їдуть воювати в Україну.

"Не в нашому світі народилася фраза, що добро має бути з кулаками, - каже мені Юрій. - Іноді необхідно захищати тих, хто цього потребує. Це і є збройне милосердя".

"Нема чого втрачати"

Згідно із заявою цієї групи, саме її добровольці брали участь у нападі на аеропорт у Донецьку минулого місяця. Під час запеклого бою повстанці зазнали важких втрат. Пізніше більше 30 тіл убитих відправили назад до Росії.

Добровольцями стають різні люди, пояснює мені Юрій.

"Це і молоді люди, і люди набагато старші. Під час бою за донецький аеропорт одному з добровольців було 56 років. Він показав усім, як треба діяти. Країна може пишатися такими людьми", - каже Юрій.

"Деякі добровольці - досить заможні люди, іншим - немає чого втрачати", - говорить він.

Юрій заперечує, що російський уряд допомагає добровольцям, заперечує він і те, що вони отримують озброєння від російської армії.

Тоді як він може пояснити наявність російських танків у сепаратистів?

"Російські танки, так само як і автомати Калашникова, можна знайти скрізь, навіть у таких віддалених місцях, як Таїланд, - каже Юрій. - Вони дуже популярні в місцях збройних конфліктів. Так, вони зроблені в Росії. Але хто знає, як вони туди потрапили?"

Націоналістичні настрої

Москва неодноразово заперечувала відправку своїх військових і озброєнь в Україну.

Західні уряди наполягають на тому, що Москва підтримує фінансово і технічно повстанців у східній Україні.

Останніми днями НАТО і Вашингтон звинувачують Москву в масовому транспортуванні військ до кордону з Україною.

"На жаль, зростає кількість свідчень нарощування російських військ на кордоні з Україною", - заявив у п'ятницю представник Білого Дому Джош Ернест.

"Незважаючи на заяви Кремля, ми не бачимо підтвердження того, що російські військові частини, які прибувають в регіон, пов'язані хоч якимось чином із забезпеченням охорони кордону... Ми не потерпимо використання російської військової сили під жодним приводом у східній Україні", - йдеться в заяві Білого Дому.

Втім, не лише російські добровольці беруть до рук зброю.

У гуртожитку неподалік від Ростова-на-Дону я зустрів українців, які тікали сюди, рятуючись від насильства в їхній країні.

Більшість цих людей говорять, що члени їх сімей - чоловіки - залишилися на сході України і стали ополченцями. Вони звинувачують уряд України в загибелі цивільного населення.

Роберт розповів мені про свого сина, який пішов до лав сепаратистів у рідному для нього Луганську.

"І дай бог, щоб він знищив хоч тисячу, хоч дві тисячі цих виродків київської хунти, - емоційно зауважує Роберт. - Я синові пам'ятник поставлю, якщо він це зробить. Він для мене герой".

Президент України Петро Порошенко вірить, що його мирний план може зупинити насильство. Проте зробити це буде непросто.

Цей конфлікт відкрив ящик Пандори з націоналістичними настроями і ненавистю, контролювати які буде важко.