Наталія Писанська, Бі-Бі-Сі, Берлін

	Джон (Іван) Дем'янюк

Розслідування справи уродженця України Джона (Івана) Дем'янюка впродовж кількох останніх тижнів привертало увагу німецького суспільства, оскільки стало продовженням юридичної драми, що відбувається на кількох континентах і триває понад три десятиліття. За причетність до загибелі євреїв у Треблінці його 1986 року спочатку засудили до смертної кари в Ізраїлі, куди він був екстрадований американською владою. 1993 року Верховній суд Ізраїля скасував вирок – за недостатністю доказів, оскільки слідство не змогло довести, що Дем»янюк є саме той кат – прислужник нацистів, якого ув»язнені за жорстокість називали «Іваном Грозним», і якого звинувачували, що саме він відправив у газові камери тисячі євреїв.

Пан Шефтель, відомий в Ізраїлі адвокат, який мене кілька годин поспіль переконував, що ніяких злочинів пан Дем’янюк не скоїв. Він довів, що була провокація з боку КДБ, які створили фальшиві документи на пана Дем’янюка. Він цілу книгу видав з цього приводу, показував неточності в документах, у підписах. Словом, він дуже переконливо доводив, що це не той пан, і що він був якимось дрібним вахтманом, охоронцем в концтаборі. Юрій Щербак

Вердикт ізраїльського суду: так, служив нацистам, але лише як наглядач у таборі Собіборі. За документами Дем»янюк належав до так званих травників - групи приблизно п»яти тисяч «іноземних добровільних помічників», навчальний табір яких знаходився в містечку Травники під польським Любліном. Це були переважно рекрутовані добровольці із окупованих земель східної Європи. За потребою вони виконували для нацистів «брудну» роботу, приміром, прибирали єврейські гетто чи наглядали за в»язнями у концтаборах. Керівник Центрального бюро розслідувань злочинів нацизму Курт Шримм:

«Це була випадковість: один з моїх співробітників знайшов газетну публікацію про цю справу – суд над Дем»янюком в Ізраїлі. Ми тоді ознайомилися з його справою, а також усим перебуванням Дем»янюка в Ізраїлі, після чого вирішили ще детальніше вивчити матеріал¸ який зібрався також в американських відомствах. Ми самі себе підганяли, оскільки Дем»янюку - 88 років. Тому не має змоги вести розслідування до безкінечності. Тривалий час я і два мої співробітники не займалися нічим іншим, як лише збирали документи щодо Дем'янюка. І тепер вважаємо, що можемо успішно справу закрити».

Нині німецькі слідчі повідомили, що вони здобули переконливі докази, які свідчать про вину Івана Дем'янюка. Тож рішення суду Мюнхена про арешт колишнього наглядача виданий переважно на підставі подання Центрального бюро розслідувань злочинів нацизму, що розташоване у Людвігсбурзі – федеральна земля Баден-Вюртемберг. Тамтешні слідчі, котрі впродовж кількох місяців збирали докази в багатьох архівах, вважають, що Джон (Іван) Дем'янюк служив наглядачем концтабору Собібор з березня по вересень 1943 року і брав участь у знищенні 29 тисячі євреїв, 1939 з яких мали німецьке громадянство. У Федеративній Республіці Німеччина Дем'янюк -перший у списку злочинців націонал-соціалізму серед ще донині живих. Процес над ним ймовірно буде останнім у Німеччині великим судом над злочинцем нацистського режиму.

Щербак: ''Івана Грозного'' розстріляли на Володимирській, 33

	Приміщення колишнього КҐБ на Володимирській 33 у Києві

Світлана Пиркало звернулася до колишнього посла України в США та Ізраїлі Юрія Щербака, який стежив свого часу за перебігом слідства у справі Дем'янюка.

Бі-Бі-Сі: В яких роках ви були послом в Ізраїлі?

Юрій Щербак: У 1992-1994 роках. Саме в той час до мене як до посла України звернувся пан Дем’янюк, який сидів в ізраїльській тюрмі, оскільки йшов процес, і цей процес мав бути не меньшим за розмахом, ніж процес над Ейхманом. Йому було висунуто звинувачення в страшних злочинах під час другої світової війни, в тому, що він був так званим “Іваном Грозним” в німецькому концтаборі. А він звернувся до України з проханням стати громадянином України. Це дуже непроста справа для посла в такій країні як Ізраїль. Я зустрівся з його адвокатом. Це пан Шефтель, відомий в Ізраїлі адвокат, який мене кілька годин поспіль переконував, що ніяких злочинів пан Дем’янюк не скоїв. Він довів, що була провокація з боку КДБ, які створили фальшиві документи на пана Дем’янюка. Він цілу книгу видав з цього приводу, показував неточності в документах, у підписах. Словом, він дуже переконливо доводив, що це не той пан, і що він був якимось дрібним вахтманом, охоронцем в концтаборі. Його екстрадували зі США, але в нього статус був дуже дивний, він фактично пішов на війну як громадянин Радянського Союзу, країни, якої на той час уже не існувало. По-друге, згідно з міжнародним правом судити його треба на території тієї країни, де він скоював злочини, тобто на території Польщі, де був той концтабір.

Бі-Бі-Сі: А Польща проявляла якийсь інтерес до того, щоб судити його?

Якщо вони знайшли нові обставини, то це, звичайно, змінює хід справи. З іншого боку, те, що тоді представляв його адвокат Шефтель виглядало дуже логічно. Йорам Шефтель був в українському КДБ, і його запевнили, що того, хто був “Іваном Грозним” розстріляли в Києві на вулиці Володимирській, 33 десь у 1957-61 роках, коли була доведена його вина, і що Дем’янюк не є “Іваном Грозним”. Юрій Щербак

Юрій Щербак: Жодного інтересу до нього Польща не проявляла. Третя річ: він був на той час громадянином США, але йому припинили громадянство і екстрадували зі Штатів до Ізраїлю. Після того, як суд виніс йому виправдальний вирок, це була велика перемога його адвоката, його виправдали по всіх статтях, знову виникла юридична колізія, куди йому їхати. Він тоді просився поїхати в Україну. Покійний народний депутат Ємець його запросив від свого імені, але громадянство Україна не могла йому запропонувати. Більше того, наша мудра прокуратура правильно сказала, що злочини, скоєні під час нацизму не підлягають строку давності. Тобто вони будуть переслідуватися завжди.

Бі-Бі-Сі: Тобто його могли переслідувати і в Україні?

Юрій Щербак: Так, при чому на той час українська прокуратура оголосила таку заяву, що, можливо, його налякало. Адже сказали: навіть якщо він приїде, ми жодних гарантій йому не дамо. І це правильно було з міжнародного погляду, Україна не повинна виглядати як рай для нацистських злочинців, тим більше, що могли мати місце антиукраїнські провокації. Він перебував на території Ізраїлю, його погрожували вбити. Його діти, американські громадяни, українці, підняли величезний шум, приїхав член конгресу його захищати. Підняли такий шум, що американці йому повернули громадянство, і він повернувся до США, будучи уневинений судом Ізраїлю. Після того, коли я вже почав виконувати обов’язки посла в США, я приїхав в Детройт, мене запросила українська громада, приходжу ввечері на зустріч і серед присутніх я бачу Івана Дем’янюка, якого я відвідув в ізраїльській тюрмі. Це єдиний раз. Я не знав, що далі з ним було, хоча чув, що єврейська громада в цій місцевості, де він жив знову підняла питання його засудити і позбавити американського громадянства. І його по різних судах тягали, і фактично це, наскільки я знаю, нічом не закінчилося, його не позбавили громадянства, хоча він був дуже близький до того. Що сталося зараз з Німеччиною, я не знаю. Якщо вони знайшли нові обставини, то це, звичайно, змінює хід справи. З іншого боку, те, що тоді представляв його адвокат Шефтель виглядало дуже логічно. Йорам Шефтель був в українському КДБ, і його запевнили, що того, хто був “Іваном Грозним” розстріляли в Києві на вулиці Володимирській, 33 десь у 1957-61 роках, коли була доведена його вина, і що Дем’янюк не є “Іваном Грозним”. От усе, що я знаю з цієї справи.

Бі-Бі-Сі: Я нещодавно перечитувала “Історію Європи” оксфордського професора Нормана Девіса, і він пише, що коли українці робили щось погане, то всі історично підкреслювали, що вони саме українці, а коли щось добре, то їх раніше називали або росіянами, або радянськими людьми. Мовляв, на цьому наполягали радянські ідеологи, а Заходу було все одно. Чи ви з цим згодні, і чи у вас немає такого враження, що українців часто подають як якихось більш схильних до співпраці з ницистами?

Юрій Щербак: Це абсолютна правда. Я дуже люблю цю книгу Нормана Девіса, я з ним абсолютно згоден. Коли штурмували Рейхстаг, коли гинули мільйонами, то не називали їх українцями, а всіх російськими солдатами називали. А коли одного виродка знайшли, або десять, чи навіть сотню, які можуть бути в кожному народі, то тоді їх називають українцями. І тут напевно існують антиукраїнські фобії у певних колах і в США. Я це бачив і стикався з цим. Знаєте, в Ізраїлі цього адвоката Шехтеля облили сірчаною кислотою лише за те, що він захищав Дем’янюка, мовляв, як він міг зихищати українського вбивцю.