Президент Росії Путін і прем'єр-міністр Туреччини Ердоган офіційно відкрили газопровід вартістю кілька мільярдів доларів.

Церемонія відкриття відбулася два роки по тому, як газопровід почали експлуатувати після запеклих суперечок з приводу контракту, а також технічних проблем.

На церемонії вдікриття президент Путін заявив, що тепер з'явилася можливість побудови нової гілки трубопроводу дном Чорного моря.

За його словами, у майбутньому російський газ може постачатися на південь Італії, інші регіони південної Європи, а також до Ізраїлю.

У церемонії в порту Самсун взяв також участь прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі.

Як очікують, троє керівників обговорять можливе подовження газопроводу до півдня Середземномор'я і план побудови паралельного нафтопроводу.

"Блакитна мрія стала реальністю"

Кореспондентка Бі-Бі-Сі Сара Рейнсфорд передала зі Стамбула:

"Блакитна мрія стала реальністю. Таким був вирок турецького прем'єр-міністра на офіційному відкритті Блакитного Потоку в Самсуні.

	Блакитний Потік

Цей морський трубопровід, який пролягає найглибше у світі через Чорне море поєднує Туреччину з її могутнім сусідою на півночі.

Вітаючи на відкритті російського президента та італійського прем'єра Берлусконі, пан Ердоган назвав багатомільярдний проект спільним баченням майбутнього трьома країнами. Він назвав це ознакою поглиблення зв'язків.

Тепер Росія забезпечуватиме 60% газових потреб Туреччини. Дехто каже, що це робить Анкару надто залежною від Москви, але Туреччина перетворює потребу у нагоду.

У той час як Росія збільшує свою роль міжнародного постачальника газу та нафти, Туреччина проштовхує себе у якості головного енергетичного коридора на захід.

Туреччина хоче подовжити газопровід далі на південь до Середземномор'я, можливо навіть до Ізраїлю. Пан Путін, схоже, погоджується.

Разом з Італією Туреччина також домагається побудови нафтопроводу уздовж газової труби.

Труби і дипломатія

Кореспондент Бі-Бі-Сі Джонатан Маркус розповідає про важливість енергетичних питань для міжнародної політики:

"Цього року колишній держсекретар США і ветеран-дипломат Генрі Кісінджер застеріг, що глобальна боротьба за контроль над джерелами енергії може стати відповідником боротьби 19-го сторіччя між Британською та Російською імперіями за вплив у Середній Азії.

Упродовж сторіч війни і конфлікти були спричинені боротьбою за корисні копалини. І хоча сьогодні боротьба ведеться частіше торгівельними, а не військовими важелями, чим ще можна пояснити зосередженість Америки на справах Близького Сходу та Перської затоки?

Росія стала другим у світі експортером нафти і головним видобувником газу.
Індія, Китай і Західна Європа сподіваються збільшення постачань.

У геостратегічному плані американців більше турбує на зростання важливості росіян, а також зосередженість на самій Росії багатьох транзитних шляхів.

Вашингтон активно підтримував побудову нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан.

Енергетична політика, напевне, формуватиме дипломатичні зусилля початку нашого століття так, як пошуки нафти впливали на минуле століття.