Вільям Горслі Бі-Бі-Сі

Через 60 років кілька східно-європейських країн знову закликали Росію визнати несправедливість повоєнного розподілу.

Спільні воєнні зусилля, спрямовані проти нацистської Німеччини, були боротьбою не на життя, а на смерть, що поєднала західних союзників з Радянським Союзом.

Однак щойно союзники здобули перемогу, - в радянського диктатора Йосипа Сталіна виникла суперечка з Америкою та Британією щодо того, що станеться з Німеччиною та з Європою в цілому.

У Берліні було створено Союзницьку Контрольну Раду за участі чотирьох держав: Радянського Союзу, США, Британії та Франції. Її завданням було - збудувати де-нацифіковану, самоврядну державу згідно з планами всіх переможців.

Перші перепони на шляху цього плану виникли через Францію, яка прагнула розділити Німеччину на кілька шматків, - однак справи зайшли у справжній глухий кут, коли Радянський Союз позбавив свою зону окупації всіх основних статків, включно з цілими заводами, і створив там комуністичні політичні структури, - тоді як західні держави готували свої зони окупації до приєднання до вільного ринку і демократії.

На конференції у Потсдамі, поблизу Берліна, влітку 45-го року, Сталін використав окупацію Червоною Армією всієї Східної Європи та Ялтинські домовленості, досягнуті раніше з Британією та США, аби ухвалити угоду, що розширила контрольовану Москвою територію аж до кордонів того, що тепер стало Західною Німеччиною.

До березня наступного року, лише через 10 місяців по завершенні війни, сподівання на справжню співпрацю зникли, і Вінстон Черчіль оголосив, що "залізна завіса" розділили Європу надвоє.

"Холодна війна", позначена кризами та стратегічною конфронтацією між двома блоками, тривала до падіння Берлінського муру 1989 року.

Ця подія позначила кінець "Ялтинсько-Потсдамської системи".