Депресія на роботі: "Я сиділа за столом і не могла зупинити сльози"

"Я сиділа за робочим столом і не могла зупинити сльози, які котилися по обличчю", - розповідає 36-річна Наталі Голл.

"Кілька людей спитали: "Все в порядку, може, підеш додому?", але особливо мною ніхто не цікавився", - каже вона.

Страх втратити роботу заважав пані Голл розказати колегам про свій тривожно-депресивний розлад.

І, схоже, це не поодинокий випадок. Нещодавне британське дослідження показало, що проблеми психічного здоров'я залишаються табуйованими на робочому місці.

Благодійна організація Time to Change опитала 2025 британських працівників і виявила, що вони швидше розкажуть колегам про сексуальні чи грошові турботи, ніж про психічні проблеми.

Респондентам показали перелік тем і попросили обрати ті, про які вони могли би відверто розповісти на роботі.

36% вказали проблеми з фізичним здоров'ям, 26% - грошові негаразди, 18% - сексуальні. І лише 13% назвали психічне здоров'я.

Водночас 58% зазначили, що закликали б колегу відкритися, якби помітили, що він чи вона бореться з цією проблемою.

Наталі Голл, яка працює аналітиком у поліції, вважала, що треба вдавати, ніби все добре.

"На роботі я намагалася триматися, бо не хотіла здатися, не хотіла зазнати поразки, а також - соромилася, бо про це не говорили", - каже вона.

Наталі боялася, що якби розповіла про свою депресію і тривожність, це вплинуло б на її кар'єру та перспективи роботи.

"Знаєте, я думала - чи не втрачу роботу? Чи не вважатимуть мене неспроможною, а мої судження нераціональними? Чи довірятимуть моїй роботі і чи не відсунуть мене вбік?"

Врешті-решт проблеми Наталі так загострилися, що вона звернулася по допомогу до нового лікаря, який відправив її на лікарняний.

Згодом жінка повернулася на роботу. Її керівник поставився до ситуації з розумінням, а крім того, вона мала можливість включитися в роботу поступово.

Тепер вона каже, що колеги просто не знали, як із нею говорити.

"Зрозумійте правильно: я мала підтримку і дехто з колег допомагав, але ніхто по-справжньому не знав, що казати і як допомогти".

"На тому етапі я нікому нічого не казала, бо дуже соромилася. Я почувалася страшною невдахою, тож просто відступила - більше не була радісною і не жартувала, не цікавилася справами в офісі, сиділа, переважно опустивши голову, ховалася за монітором, щоби просто перечекати день".

Прості жести

Пані Голл каже, що колегам, які мають психічні проблеми, можуть допомогти невеликі жести.

"Це прості речі: "Я зроблю тобі чашку чаю", "Пішли прогуляємося", "Може, сходимо за кавою", - каже Наталі. - Йдеться про те, щоб присвятити трошки свого часу, просто бути поруч - і це має значення".

"Коли я була на лікарняному, то мене підтримували листівочки і букет, надісланий поштою", - розповідає жінка.

"Це не має бути щось велике. Йдеться про те, щоб просто спитати: "З тобою все в порядку?" і не відійти, а сісти й поговорити з людиною".

"Ми проводимо стільки часу на роботі, але чи знаємо насправді, що відбувається в житті колег?" - додає жінка.

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.