Роман Лебедь Бі-Бі-Сі, Київ

	Степан Раков

І чим брудніші технології застосовують кандидати, тим брутальніше над ними кепкують. В мережі та на телебаченні з’являється все більше карикатур, гуморесок та відеороликів про тих людей, які цілять в крісло президента.

Приміром, кандидат Єгор Лупан позиціонує себе як найчеснішого з претендентів на посаду глави держави і обіцяє, що крастиме гроші, але постійно звітуватиме, де й скільки. Насправді, він є лише вигаданим персонажем, який з’явився в комедійній передачі на телеканалі К1.

«Десять кроків убік назустріч людям з Україною в серці і каменем за пазухою, де розвінчуються помилки нинішньої і колишньої влади, вказуються шляхи їх виправлення, говориться про добро, зло, зміст життя і все таке» - так звучить передвиборча програма ще одного «кандидата» Степана Ракова. Докладно з нею можна ознайомитися на сайті газети «Левий берег». Її редактор Кость Бондаренко розповів Бі-Бі-Сі секрет цього персонажа:

«Загал іноді керується якимись абсолютно абсурдними аргументами, голосуючи за того чи іншого політика, у той час, як всі вони, насправді, є тою чи іншою мірою відображенням єдиного кандидата – Степана Ракова.»

Секрет ще й в тому, що всю суть кандидата можна зрозуміти, скоротивши його ім’я до першої букви і прочитати разом з прізвищем.

У 2004 було смішніше

Загалом різного глузування із кандидатів у президенти більшає, щоближче дата виборів. Майже кожне політичне відео політиків має сатиричну відповідь. Окремі з кандидатів «удостоєні» цілих підбірок карикатур на свої біг-борди, або перефразувань політичних гасел.

А втім автор славновісних «веселих яєць», «експерт з усього смішного» Дмитро Чекалкін, який і сам не раз шуткував з українських політиків, каже, що 5 років тому було смішніше.

«Якихось витворів такого мистецтва, щоб вони якусь карколомну роль відіграли, я не бачив. І навряд чи вони з’являться, тому що немає такого накалу політичного протистояння, який був у 2004 році,» - розповідає Дмитро Чекалкін.

Є культурний механізм, який повинен переводити і переводить деякі серйозні речі в несерйозні для того, аби зменшити соціально-культурний шок, травму і дати можливість висловити агресію в якомусь більш прийнятному вигляді. Павло Фролов

Сміх у відповідь на шок

«Щоб не плакать, я сміялась» - саме ця фраза авторства Лесі Українки пригадується при перегляді того, ям масово та відчайдушно українці глузують з тих, за кого, можливо, голосуватимуть менш, ніж через три місяці. Але з Павло Фролов з Інституту соціальної та політичної психології вважає це абсолютно нормальним для суспільства явищем:

«Є культурний механізм, який повинен переводити і переводить деякі серйозні речі в несерйозні для того, аби зменшити соціально-культурний шок, травму і дати можливість висловити агресію в якомусь більш прийнятному вигляді.»

Павло Фролов нагадує, що раніше при дворі майже всіх правителів були блазні, які окрім того, що веселили його гостей, ще й мали вийняткове право говорити усю правду про монарха і навіть глузувати з нього.

В добу розвинених комунікацій, інтернет-щоденників та соціальних мерез таку можливість має чи не кожен бажаючий.