Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

	Купівля машин у кредит різко скоротилася

Але виглядає, що покоління, для якого ця криза є першою у свідомому житті, вона поки що минає не дуже помітно, а з Великою депресією в Україні наразі можна порівнювати хіба що кризу початку 90-х років. І все ж, що змінилося у житті і у свідомості українців - не лише дорослих, але й дітей та підлітків?

«Жила-була криза, а у кризи були кризинята. Кризинята хотіли їсти. Вони йшли до людей і їли їхні грошенята». Цю казочку про кризу та її дітей моя знайома почула від своєї чотирирічної дочки. Це було досить несподівано, адже у родині про кризу говорять мало, бо виживати у кризових умовах навчилися досить давно. Власне, ще від початку 90-х, коли про кризу менше чули, а от відчули на собі всі.

Одинадцятикласник Максим, для якого нинішня криза є першою у свідомому віці, каже, що чогось особливого не помітив – крім постійних розмов про кризу: “Помітив тільки те, що весь час про неї говорять. Якщо чогось не вистачає – то це криза винна, якщо щось не виходить, то це – криза, якщо щось не зробили – то це криза. І ще в тому - що все стало дорожче.»

Його вчителька, Вікторія, каже, що покоління дітей, які дорослішали у період економічного зростання і кредитного буму, дійсно, дещо відрізняється від її попередніх випускників – їм важче зрозуміти поняття “зачекати” чи “обмежити”. На її погляд, криза на них аж ніяк не вплинула, і вони помічають її лише вдома, а коли спілкуються з однолітками, то ніколи не покажуть, що їм чогось бракує.

Як каже вчителька, якщо взяти, наприклад, мобільні телефони, то сучасні підлітки завжди намагаються мати щось «покрутіше» - таке, щоб можна було б комусь показати чи дістати так, щоб усі широко розплющили очі.…Тепер, коли фінансові можливості деяких батьків зменшилися, деякі з дітей воліють зовсім не мати мобільника, якщо такий, що коштує півтори-дві тисячі став недосяжним, бо, мовляв, інакше «нормальним серед усіх інших» почуватися важко.

Вчимося економити

Мати іншого школяра, Ірина, каже, що ось вже рік сама ініціює розмови з дітьми про кризу – аби під час наступної вони не наробили тих помилок, які призвели до кризи нинішньої. Рік тому, коли криза тільки починалася, Ірина вирішувала з сином питання, святкувати його день народження чи ні. Як каже Ірина, вона запропонувала синові вибрати: аби він їде до хорошого табору під час осінніх канікул, або, як завжди, вони запросять його друзів, і за півдня витратять гроші, на які можна провести тиждень у таборі. Син обрав поїздку до табору.

Ірина каже, що завжди нагадує синові про уважне ставлення до своїх витрат, бо зі смутком помічає, що з’явилося покоління, яке не замислюється над тим, що не можна витрачати більше, ніж ти заробляєш. Ірина звинувачує у цьому, перш за все, рекламу і політику банків, які переконували, що можна брати будь-які кредити, і нічого за це не платити. В результаті, каже вона, це розвинуло якесь прагнення до споживання за будь-яку ціну. Тому, вважає Ірина, дітям обов’язково треба пояснювати, як гроші заробляються, і як їх треба витрачати, що є потреби першочергові і другорядні. Лише тоді, сподівається Ірина, вони, можливо, робитимуть правильні висновки, і не опиняться у ситуації, коли на людини висить три валютних кредити – на квартиру, авто і на якусь побутову техніку, - а заробляє вона у гривнях, і при цьому каже, що її обікрали.

Незважаючи на те, що рік тому нову кризу багато хто порівнював із Великою депресією 30-х, для українців, напевне, її не можна порівнювати із кризою кінця 80-х початку 90-х. Кадровики кажуть, що завжди можуть впізнати тих, хто саме тоді зміг знайти свою першу роботу, починав кар’єру і, досить часто, своїми студентськими підпрацьовками утримував цілу родину, інші члени якої втратили роботу. Утім, мати Ірини, пані Людмила, вважає, що найбільший відбиток криза перших років незалежності наклала на її покоління, а нинішню кризу вигадали олігархи, які з мільярдерів тепер перетворилися на мільйонерів.

Людмилі було за 40 років, коли розпався Радянський Союз, усе своє життя до цього вона прожила до цього у країні Рад, де давали хоч і невелику, але зарплату, і, раптом, опинилася у капіталізмі. Коли вперше в її інституті не видали зарплату, згадує Людмила, всі були в шоці. Але, згадує Людмила, та криза показала, хто чого вартий. Вона згадує, як жінка-інженер з її інституту пішла торгувати лимонами, а згодом і їй самій довелося певний час простояти на базарі, бо вдома була дочка-школярка, потім студентка.

До всього можна звикнути

	Багатьом українцям доводиться добре подумати, перш аніж купувати дорогу мобілку

Євген Копатько із Research and Branding Group каже, що не зважаючи на те, що наслідки нинішньої економічної кризи для України є чи не найгіршими серед європейських країн, її все одно не можна порівнювати із ситуацією на початку 90-х, коли, фактично, змінювалися епохи, ідеологія, стиль життя. Звісно, і нинішня криза не мине непоміченою для українців. Пан Копатько каже, що за результатами дослідження, проведеного групою, не помітили кризу лише 5% українців, а серед тих, хто помітив кризу, чверть заявляють, що їх доходи скоротилися удвічі, а кожні дев’ятеро із десяти опитаних кажуть, що головним проявом кризи стала інфляція.

За словами, експерта, криза відбилася на всіх сферах життя. По-перше, змінилася структура споживання. Люди почали економити – на харчах, на одязі, на подорожах, і це стосується практично всіх верств суспільства. По-друге, як звернули увагу експерти у своїх дослідженнях, підвищився рівень стривоженості, який і без того вже був досить високим в українському суспільстві. По-третє, як зазначає Євген Копатько, найбільш негативні оцінки та найбільше незадоволення життям помічалося десь на початку року, а от у квітні-травні настав якийсь момент адаптації.

Проте, каже він, очікування на найближче майбутнє залишаються достатньо песимістичними. Наразі менше третини населення України оцінює своє життя як достатньо успішне. При цьому, зазначає експерт, тут не простежуються якісь регіональні розбіжності, у той час, як за віком вони є, і найвищий рівень занепокоєння спостерігається у людей у розквіті трудового віку.
Водночас, як каже Євген Копатько, пік песимістичних настроїв, за оцінками соціологів, вже пройдено, хоча, як виглядає, підстав сподіватися на краще поки що не з’явилося.