Іспанський міністр праці та імміграції Селестіно Карбачо вирішує проблеми трудових мігрантів

Колишня, а, може, й майбутня львів'янка Леся, яка разом з чоловіком та дітьми вже давно мешкає в Іспанії, приїхала в Україну провідати маму.

В центрі Мадрида українка відкрила власний салон високої моди, зруйнувавши таким чином стереотип, що українські жінки-заробітчанки виконують за кордоном лише некваліфіковану роботу.

Зустрівшись із нашою кореспонденткою Ольгою Бурдою в Києві, пані Леся розповіла історію свого успіху в чужій країні.

"Звідси, з України коли їдеш, то таке враження, що підеш на любу роботу, бо коли місяць-другий не працюєш, ти проїв всі гроші, які в тебе були, і ти мусиш іти працювати," - згадує львів'янка Леся свій настрій 10 років тому, коли вона з трьома малими дітьми на руках вирушила до країни сонця, кориди та фламенко.

Її чоловік, який виїхав до Іспанії раніше, встиг попрацювати там 2 місяці, а на час приїзду родини з України вже півроку був без роботи.

І навіть у тій скрутній ситуації тридцятишестирічна Леся могла радше теретично припустити, що погодиться на будь-яку роботу. Насправді ж поставила собі за мету не просто заробляти гроші, а з задоволенням, яке може дати лише улюблене заняття.

... Звуки швейної машинки супроводжували Лесю від народження – шила її мама й навчила тому ремеслу доньок.

Приїхавши до Іспанії, заробітчанка з України спочатку знайшла роботу в ательє з ремонту одягу. Там майже ні з ким не спілкувалась, бо зовсім не знала мови. Одного разу, коли туди зайшли українці, які вже вивчили іспанську, господар ательє запитав через перекладача, де працює її чоловік. І дав свій рецепт, почувши, що той вже 8 місяців не може знайти роботу.

	Більшість трудових мігрантів працюють в Іспанії на будовах

-... він каже: я не вірю. Я не вірю, що молодий здоровий мужчина не може знайти роботу, яка його влаштовує. Будова? Значить, за три дні йти від одних дверей до других дверей по вулиці і обов'язково знайдеш. Знаєте, так і сталось. Мій чоловік знайшов роботу, на якій працював 5 років.

Трохи згодом тією порадою скористалась і сама пані Леся. Ще зовсім не знаючи мови, просто зайшла до одного з приватних салонів високої моди.

- Ну мені просто повезло. Коли я ще не знала мови і не говорила жодного слова іспанською, я почала працювати. Почала шити після того. Як побачили мою роботу.

-А як саме побачили вашу роботу. Готові вироби?

-Ні, готового не було нічого. Я прийшла і без слів почала показувати, що я вмію робити. Робота ціниться кругом.

Але, на відміну від будівництва, де для роботи вистачить мінімального набору слів, у високій моді нюансів набагато більше, відтак і знання мови потрібне досконале. “Захочеш і зможеш”-, сказала собі наша героїня ще раз і швидко вивчила іспанську. Ще трохи згодом зрозуміла, що може відкрити власний салон високої моди.

- А коли саме відчулося, що хочеться почати свою справу?

- Та одразу відчулося. Побачила, що на примірках вони мене слухають, мені подобається моя робота, я можу багато дечого запропонувати, мені подобається будувати моделі, на людині складати її, закінчувати. Так от потрошки-потрошки, як була така можливість, то ми й відкрили свій салон.

Родина пані Лесі мешкає у чотирикімнатній квартирі на одній із центральних вулиць Мадрида. Одне із вікон першого поверху стало вітриною з вишукано вбраними манекенами. На відміну від України, де у такому разі обов'язково вимагали б перевести приміщення житлового фонду у нежитловий ( а це ціла купа узгоджень та дозволів у чиновницьких кабінетах), в Іспанії почати будь-який бізнес легко і просто, - каже пані Леся, запевняючи, що в тій країні немає корупції і заприсягаючись, що жодного разу за 10 років життя там їй не довелося навіть подумати про хабар чиновникові чи лікареві.

	Депортація нелегальних мігрантів з Мадридського аеропорту

- Я найбільше, що могла чути, шо наші хлопці, які працюють на будовах, просять в шефа додаткову відпустку, бо хочуть додому поїхати (хтось хату добудовує, хтось маму хоче побачити). То вони можуть з України привезти плящину української горілки. Шефи й не хочуть того, й, може, ніколи її не вип'ють, але поскільки вона така гарна (з козаком на малюнку), то можуть взяти на пам”ятку просто чисто з України. Тобто, люди можуть привезти чисто символічну пам'ятку таку от від душі, від нашої щирої української душі.

Іспанці також щирі і відкриті, і чим вища у них посада чи більші статки, тим вони простіші у спілкуванні, - каже пані Леся про своїх клієнтів. Українка не приховує, що працювати їй доводиться багато - її салон високої моди популярний серед мадридців, а тому відпустку вона може бути хіба що тиждень на рік. Раніше залучала до роботи найманих працівників. Нині підросли доньки.

Я не шкодую. Шкодую лише, що мало з мамою бачуся, мало з сестрою бучуся. З родиною. Одне чого я хотіла, щоб діти вивчилися. Ми не знаємо, ми не ставимо крапку, що ми залишаємося в Іспанії і не повернемося. Пані Леся

- Я теж краю, я теж шию, я теж роблю все. І дочка мені теж помагає. В кого є одна вільна хвилинка, всі помагають. В сім'ї працюємо сім'єю.

- А як ви там проводите вільний час? Чи ви вже увійшли в культурний простір іспанський. Чи навчились танцювати фламенко?

- Ні, я не навчилася танцювати, але мені воно дуже подобається. Подобається тому що танцюють його з такою віддачею, як українці “Козачок”. І це приємно! Танцюють його кругОм! Навіть на вулиці студенти позбираються і дівчатка разом з хлопцями там підтанцьовують! Такі вони азартні! В танці вони дуже азартні! Гарно то все!

Ми розмовляли з пані Лесею в Києві напередодні її від'їзду до Львова на Великодні свята. Відповіддю на одне моє питання, чи й справді там, за морями й океанами, українські заробітчани журяться за батьківщиною, були не слова, а сльози. Таки журяться. І попри те, що тут їх шокує бідність, недооціненість людської праці, брудні сходи в будинках та погані дороги, навіть тим із заробітчан, хто зробив гарну кар'єру за морями чи океанами, небайдуже, якою буде Україна завтра.

- Чи можете ви зароблені гроші вкласти тут в бізнес?

- Говорити про якісь гроші велику не доводиться, бо їх там так дуже й не заробиш, коли живеш із сім'єю. Плата за квартиру, за всі послуги, якими ми користуємося, за навчання дітей. Ми не відмовляємо собі зовсім ні в чому, оскільки ми в Україні нічого не будуємо – у нас квартира є в Україні, то хочу сказати, що відкладеного в нас такого нема, щоби вкласти тут в Україні. А навіть якщо би й було, то я би напевне подумала би спочатку, чи можна вкладати на Україні – нема надійності.

- А чи буває таке, що ви шкодуєте, що виїхали туди?

- Я не шкодую. Шкодую лише, що мало з мамою бачуся, мало з сестрою бучуся. З родиною. Одне чого я хотіла, щоб діти вивчилися. Ми не знаємо, ми не ставимо крапку, що ми залишаємося в Іспанії і не повернемося. Син вчиться на інженера-астронавта. Я думаю, що нашій країні теж потрібні такі люди. Діти в мене знають по 3-4 мови. Я думаю, що такі діти теж потрібні Україні. І ми ніколи не говоримо, що ми не вернемось.

- Ви маєте громадянство іспанське?

- Ні, тому що з Іспанією подвійного громадянства не можна. Та й від України я не відмовляюсь. (Плаче)