Марта Шокало Бі-Бі-Сі, Полтава - Київ

	На Машівському родовищі біля Полтави

Нині ж на Полтавщині, де розташована третина газових родовищ України, побоюються, що державна газовидобувна галузь може просто вмерти.

“Нафта і газ ходять разом, через це і родовища називають нафтогазовими”, - починає нашу розмову головний геолог “Полтавагазвидобування” Адам Куль.

Він розповідає, що спочатку газ вважали відходами від видобутку нафти. Його спалювали, оскільки не вміли транспортувати. Революція у газовидобуванні відбулася, коли навчилися виготовляти чавунні, а пізніше стальні труби, якими газ постачався до споживача.

В 1950-ті роки, ще за життя Сталіна, було створено перший газопровід, який з’єднував Галичину з Києвом, а далі йшов на Тулу, Москву, Ленінград. Україна постачала до сімдесяти мільярдів кубометрів газу на союзний ринок. Це була основна енергетична база СРСР. Такий масовий видобуток у 70-их роках призвів до того, що Україна стала країною з дефіцитом палива. Ростислав Мартинюк

Масовий видобуток вуглеводнів почався після винайдення двигунів внутрішнього згорання. Відтоді газ та нафта стали основним паливом для машин.

Перші великі поклади газу в СРСР знайшли в Україні. У 1920-их роках видобуток почався на Дашавському родовищі на Прикарпатті. Після війни – у Дніпровсько-Донецькій западині на території Полтавської та Харківської областей. Шебелинська група родовищ на той час вважалася найбільшою у світі.

Але багатство українських надр на відміну від російських чи середньоазійських ніхто не оспівував. Мало хто зараз знає, що Україна в ті часи була головним експортером природного газу в Східну Європу та Росію.

“В 1950-ті роки, ще за життя Сталіна, було створено перший газопровід, який з’єднував Галичину з Києвом, а далі йшов на Тулу, Москву, Ленінград. Україна постачала до сімдесяти мільярдів кубометрів газу на союзний ринок. Це була основна енергетична база СРСР. Такий масовий видобуток у 70-их роках призвів до того, що Україна стала країною з дефіцитом палива”, - розповідає оглядач Ростислав Мартинюк, який є активістом товариства народів фіно-пермської групи.

В Україні все, що стосується енергетичної політики, виглядає нелогічним або досить дивним. На російському газі зростала українська олігархія, російська олігархія. На національних енергоресурсах, нафті та газі, зростали доходи тих, хто наближений до влади. >Юрій Костенко

Він вважає, що український газ спіткала та сама доля, що газ хантів, мансів, ненців – північних народів, на землях яких Росія зараз його видобуває. Відомо, що 80% покладів в Росії знаходяться в Ханти-Мансійському та Ямало-Ненецькому округах.

Коли у середині 60-их ці багатющі родовища знайшли, Росія ухвалила стратегічне рішення – будувати газопровід у Європу.

“Росіяни планують постачати метан до Італії, Австрії, Франції і, можливо, Західної Німеччини, і цей радянський “Наступ на Захід” матиме далекосяжні економічні та стратегічні наслідки”, - писав у травні 1967-го британський часопис “Таймс”.

Головний газовий ресурс України не на суші, а в морі. Є велике Азовське родовище, але через те, що не делімітований кордон з Росією, видобуток там заморожений. Крим може бути повністю енергетично незалежним за п’ять-шість років, якщо введуть в експлуатацію уже розвідані родовища поблизу півострова. Крим може навіть експортувати газ в Україну. Ростислав Мартинюк

Ще тоді англійці висловлювали застереження. Захід не повинен ані потрапляти в залежність від радянських поставок, ані допомагати росіянам створювати їхню розподільчу мережу, казали тоді в Лондоні.

Події січня 2009 довели, що прогнози сорокарічної давнини справдилися. Деякі європейські країни без російського газу фактично зупинилися. В цей час український уряд заспокоював громадян, що для них в країні вистачає газу власного видобутку. Але чи так буде й надалі?

Відповідь на це питання, я поїхала шукати на Полтавщину – регіон, який дає третину українського газу.

	Марта Шокало шукає український газ

Віце-губернатор області Сергій Ясинський, з порога переконує мене, що державна газовидобувна галузь в Україні вмирає, бо є збитковою. Наприклад, паливо, яке держава купує на потреби населення, у вісім разів дешевше за російське.

Закупівельна ціна українського газу у державних підприємств – 353 гривні, собівартість видобутку – щонайменше 400 гривень, каже пан Ясинський.

На його думку, така різниця ставить українські газовидобувні підприємства у програшне становище з приватними компаніями. Адже ті український газ продають за ринковими цінами. Крім того їхня присутність постійно збільшується.

На сьогодні 12% українського газового ринку державі не належить. Це офіційно. Неофіційно, фахівці розповідають, що більшість свердловин використовуються приватними структурами.

Наприклад, на Полтавщині найпотужніший газовидобувач британський. Але так само тут працюють компанії, зареєстровані в офшорах (регіони, кули виводять кошти, щоб уникнути оподаткування) негласними власниками яких є відомі українські політики із різних таборів.

Саме такі компанії, за словами пана Ясинського, є головною загрозою для держави. Він пояснює це на прикладі полтавських геологічних підприємств, які займаються, чи радше займалися пошуком та розробкою нових родовищ.

У 2004 році у них було вісім спеціальних дозволів на користування надрами, зараз – жодного.

Те саме зараз відбувається із підприємствами, які видобувають газ. За словами віце-губернатора, із серпня минулого року державна компанія “Укргазвидобування”, яка підпорядковується Нафтогазу, не може отримати від Міністерства охорони природи та навколишнього середовища ліцензій на видобуток газу на полтавських родовищах. Тобто, фактично, із серпня вони працюють незаконно, через що мають проблеми із прокуратурою.

Пан Ясинський показує мені листи до Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка, в яких Обласна державна адміністрація просить вплинути на Мінприроди – жодної відповіді.

У тому, що тема газу слизька, переконуюся, коли звертаюся по коментарі. Речник Нафтогазу каже, що їм не до цього, бо зараз головна проблема – транзит. В Укргазвидобуванні відмовилися говорити, бо, як кажуть, не уповноважені. Переговори із Мінприроди тривали три дні. Врешті завершилися листом, в якому сказано, що тепер ці дозволи видає Кабінет міністрів.

“В Україні все, що стосується енергетичної політики, виглядає нелогічним або досить дивним”, - підтверджує мою думку депутат Юрій Костенко, член парламентського комітету паливно-енергетичного комплексу. Пояснення цьому просте: тут крутяться не просто великі, а дуже великі гроші.

“На російському газі зростала українська олігархія, російська олігархія. На національних енергоресурсах, нафті та газі, зростали доходи тих, хто наближений до влади”, - каже Юрій Костенко. Тому, на його думку, влада не зацікавлена ані в зменшенні споживання газу, ані в пошуку нових джерел газу окрім російського, ані в альтернативних видах палива.

Депутат розповідає, що ще у 2000 році він вніс законопроект, який зобов’язував уряди з одного джерела не купувати більше за 30% енергоносіїв. Але Кабмін, за його словами, цю пропозицію “поховав”, і парламент до цього часу її не розглянув.

Дві третини газу Україна експортує з Росії, близько шістдесяти мільярдів кубометрів. Сама видобуває – трохи більше двадцяти. Але фахівців кажуть, що до 2020-30 років Україна може видобувати до тридцяти мільярдів кубометрів.

Ростислав Мартинюк стверджує, що Україна має унікальні технології у довибутку і збільшення видобутку палива – те чим зараз не займається Росія, бо газу в них і так багато. В Україні газ переважно на великих глибинах, бо той, що залягав ближче до поверхні, був викачаний за часів СРСР.

“Головний газовий ресурс України не на суші, а в морі. Є велике Азовське родовище, але через те, що не делімітований кордон з Росією, видобуток там заморожений. Крим може бути повністю енергетично незалежним за п’ять-шість років, якщо введуть в експлуатацію уже розвідані родовища поблизу півострова. Крим може навіть експортувати газ в Україну”, - вважає Ростислав Мартинюк.

Усі мої співрозмовники говорять практично одне й те ж: потенціал України в енергетичній сфері великий. Невідомо тільки, хто ним скористається.