Ірина Соммер Бі-Бі-Сі, Брюссель

Міністри закордонних справ країн – членів НАТО планують обговорити прогрес України та Грузії після того, як у квітні на самміті у Бухаресті було прийнято рішення про започаткування так званого інтенсивного співробітництва.

Тим же ж рішенням союзники по НАТО заявили про те, що і Київ, і Тбілісі з часом набудуть членства у цієї організації. Окрім того, міністри обговорять відносини альянсу з Росією, операції НАТО, зокрема, в Афганістані, а також питання боротьби з піратством.

Позиція США

Головний лобіст надання Україні Плану Дій щодо членства – Сполучені Штати Америки вже заявили про те, що дискусію з цього питання треба відкласти. Головною причиною цього було названо те, що ПДЧ з програми по наданню допомоги країні у проведенні реформ перетворився на який надмірно заполітизований символ, що абсолютно не є природнім для цього документу.

Як інструмент на шляху набуття членства у альянсі План дій щодо членства з’явився тільки у 1999 році, коли до НАТО виявили бажання приєднатися такі країни, як Болгарія, Латвія, Румунія, Словаччина та інші. На той час ці країни не були готові до членства, але замість того, щоб НАТО сказало ні, був започаткований План дій щодо набуття членства. Тут варто зауважити, що цей документ не має жодних юридичних наслідків, тобто не дає гарантованого членства в альянсі.

Так же механізм могли отримати Україна та Грузія, але зі звичайної програми ПДЧ перетворився на неадекватний політичний символ – саме так його назвав представник Сполучених Штатів Америки, коли говорив, чому саме Вашингтон запропонував союзникам відкласти дискусію з цього питання та перейти до прагматичної підтримки та допомоги в просуванні необхідних реформ. Тож, можна очікувати, що саме в такому руслі буде відбуватися дискусія, адже цю позицію вже поділяють значна кількість членів альянсу.

Російський фактор і НАТО

Не можна відривати російський фактор від українського. Що я маю на увазі. Днями у мене відбулася відверта розмова з одним з дипломатів, що саме стало тим фактором, що загальмував просування України до НАТО. І у відповідь я почула – ви самі. Ситуація в Україні зробила можливе неможливим.

У штаб-квартирі НАТО вже не знають, чи буде у найближчій перспективі, а це на 5-10 років, членство в альянсі одним з пріоритетів зовнішньої політики. Серед політичних еліт немає єдності з цього питання. Проголошені дострокові парламентські вибори, через рік відбудуться президентські, і не відомо, яким шляхом Україна буде просуватися далі.

Якщо президентом стане пан Янукович, то про членство в альянсі можна забути, якщо Юлія Тимошенко – то вона збирається брати участь у європейській безпековій системі, яка на сьогодні, та й в найближчий перспективі просто відсутня. І якщо повернутися до російського фактора, то, без сумніву, він присутній. Але за такої формули – чим слабкіша Україна, тим сильніший російський фактор і навпаки. Тобто, якщо в Україні політичні еліти були одностайними, якщо б населення підтримувало цей крок, якщо б відбувалися системні реформи, ніхто в альянсі не сказав би Україні ні.
То на що можна очікувати від цього засідання?

Прогнозовано, союзники по альянсу заявлять про свою відданість Бухарестському рішенню та про подальшу підтримку України на шляху проведення реформ, що, зрештою, і зробить її країною, яка за своїми стандартами може бути членом НАТО.