Наприкінці минулого тижня міністри закордонних справ країн НАТО не змогли ухвалити рішення з цього приводу.

Серед тих, хто не вважає, що Київ повинен отримати ПДЧ в Бухаресті є й глава німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмайер.

Місяць тому президент Віктор Ющенко під час зустрічі з паном Штайнмайером закликав Німеччину, підтримати підписання Україною ПДЧ у Бухаресті. Тож, чому відповідь Німеччини була такою скептичною?

Минулого тижня Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер заявив, що він скептично налаштований щодо приєднання України та Грузії до плану дій щодо членства в НАТО на самміті у Бухаресті.

Між тим, українська влада та багато закордонних оглядачів переконані, що Київ розпочне той процес на початку квітня, коли відбудеться самміт. Місяць тому президент Віктор Ющенко під час зустрічі з паном Штайнмайером закликав Німеччину, підтримати підписання Україною ПДЧ у Бухаресті.
Тож, чому відповідь Німеччини була такою скептичною?

Немає сумнівів у тому, що Німеччина підтримує перспективу членства в НАТО як України, так і Грузії. Питання радше про те, коли це станеться. Тож пан Штайнмайер навпаки продемонстрував, що коли дійде до членства в альянсі, Німеччина хоче, аби Київ виконав задля того певні вимоги, і зокрема - важливим елементом є готовність населення. Гадаю, цю ситуацію можна змінити на краще за рік. Райнер Лінднер

Ольга Макарчук спробувала дізнатися про це у Райнера Лінднера - експерта з країн СНД німецького Фонду Наука та політика, який є близьким до уряду Німеччини. Насамперед Бі-Бі-Сі запитало в доктора Лінднера, що означає така заява німецького Міністра закордонних справ?

Райнер Лінднер: Гадаю, немає сумнівів у тому, що Німеччина підтримує перспективу членства в НАТО як України, так і Грузії. Питання радше про те, коли це станеться. Тож пан Штайнмайер навпаки продемонстрував, що коли дійде до членства в альянсі, Німеччина хоче, аби Київ виконав задля того певні вимоги, і зокрема - важливим елементом є готовність населення. Гадаю, цю ситуацію можна змінити на краще за рік.

Дивіться, населення України переважно проти НАТО. Але НАТО - це не альянс сильних світу цього, це насамперед альянс націй. Люди не мають бути скептичними щодо того, вони мають бути переконані, що це структура, яка забезпечує безпеку. Навіть якщо в Бухаресті Україна не приєднається до ПДЧ, це не означатиме, що на членстві в НАТО поставлено крапку. Обов’язково має бути якийсь позитивний сигнал, аби підбадьорити Україну на цьому шляху.

Бі-Бі-Сі: Але в Україні деякі оглядачі відреагували на заяву Міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера, як на одну з останніх перепон на шляху України до ПДЧ в НАТО. Адже останнім часом в Україні серйозно заговорили про шанс, приєднання до цього плану на самміті альянсу в Бухаресті у квітні, і навіть Генсек НАТО Яаап де Хооп Схеффер пообіцяв, порушити те питання на цьому зібранні…

Наприклад, візьмемо рівень знання англійської в українській армії - досі воно досить низьке. Потім, військова техніка - тут український ВПК щонайменше на 50% ще пов'язаний із Росією, особливо оборонний комплекс, ракетобудування та таке інше. Все це дуже пов'язано з готовністю до членства в НАТО. Може ви запитаєте, чому беруть у НАТО Албанію чи Балкани. Бо там не йдеться про такі потужні збройні сили і немає зв'язку з Росією. Райнер Лінднер

Райнер Лінднер:Гадаю, тут треба внести ясність. Не лише Німеччина висловила своє бачення щодо України. Наскільки я знаю, подібні думки подекуди лунають і в штаб-квартирі НАТО. Мало яка держава підтримувала останні роки Україну так, як це робила Німеччина. Економічні та політичні контакти, урядові консультації - тут Німеччина попереду багатьох країн. Я не хочу інтерпретувати слова Міністра закордонних справ, але, гадаю, тут більше йдеться про те, аби Україна більше інтегрувалася до європейських безпекових структур.

Бі-Бі-Сі: Пане Лінднер, коли пан Штайнмайер працював в офісі канцлера Шредера, його називали «Містер Бездоганність», коли він став міністром, про нього говорили, як про «Нашіптувача канцлера». Тепер він до того ж є віце-канцлером, другою особою в Соціал-демократичній партії і багато хто в Німеччині говорить про його великі політичні перспективи. Наскільки його позиція може позначитися на політиці Німеччини щодо України?

Райнер Лінднер: Безперечно, як віце-канцлер, пан Штайнмайер має величезний вплив на німецьку зовнішню політику. Його заяви і дії сприймаються в Німеччині дуже схвально і, безперечно, він має велике політичне майбутнє. В якій якості - поки невідомо, це вирішують виборці та партії. Але якщо говорити про Україну, тут не треба надто персоніфікувати питання членства в НАТО і пана Штайнмайера. У самому альянсі існують різні думки щодо України, і я гадаю, що треба дослухатися до тих, хто хоче підготувати бездоганний вступ України до НАТО та ЄС, зробити так, аби це було «успішною історією». Мало сенсу, йти цим шляхом без необхідних передумов.

Наприклад, візьмемо рівень знання англійської в українській армії - досі воно досить низьке. Потім, військова техніка - тут український ВПК щонайменше на 50% ще пов'язаний із Росією, особливо оборонний комплекс, ракетобудування та таке інше. Все це дуже пов'язано з готовністю до членства в НАТО. Може ви запитаєте, чому беруть у НАТО Албанію чи Балкани. Бо там не йдеться про такі потужні збройні сили і немає зв'язку з Росією. Я особисто переконаний, що Україна обов'язково буде в НАТО та в ЄС, питання лише правильного моменту.

Бі-Бі-Сі: Пане Лінднер, канцлер Ангела Меркель відвідувала Москву. Чи варто очікувати якихось змін в східноєвропейській політиці Німеччини? Зокрема - її поглиблення щодо України?

Райнер Лінднер: Напевно, Ви чули промову Міністра закордонних справ Штайнмайера 4 березня, у якій він вимагає від ЄС, більш інтенсивної східноєвропейської політики, консолідованої та інтенсивної східноєвропейської політики. Серед іншого він також згадував і Україну, і Росію. Але подивіться з іншого боку - український парламент не працює, існують проблеми з законодавчим впровадженням багатьох зовнішньополітичних цілей, на уряд чиниться тиск і невідомо, як довго він проіснує. Існують сили, які, як виглядає, дуже зацікавлені в тому, аби перешкоджати діяльності цього уряду. Також, з іншого боку, бракує послідовності в діях уряду. Спершу треба впоратися з цими проблемами.

Треба визнати, що український уряд був успішним у питанні членства в СОТ, на щастя, розпочався процес приєднання до Зони вільної торгівлі з ЄС. Але треба рухатися далі. Треба, якомога довше залишати відкритими двері для реформ в Україні, а не вже розпочинати президентську виборчу кампанію. Це Україні потрібно найменше. Бо, як відомо, під час виборів політичні рішення не ухвалюються.