Марта Шокало Бі-Бі-Сі, Київ

	Фотоколаж України молодої

Посібники “для чайників” розповідають просто про складне – комп’ютери, ремонт чи садівництво. Ми ж розказуватимемо про політику і економіку.

Cлухайте програму тут

Розпочнемо зі слова "популізм".

На запитання відповідають:

• Мирослав Попович, директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди Національної Академії наук України
• Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку:
• Сергій Соболєв, депутат фракції блоку Юлії Тимошенко, заступник голови партії “Реформи і порядок”
• Кость Бондаренко, кандидат історичних наук, директор київського Інституту проблем управління ім. Горшеніна.

Мирослав Попович: Популізм – від слова populus, по-латині це значить народ. Нічого страшного в самому слові немає. Мається на увазі така політична орієнтація, яка робить ставку на безпосередню реакцію народу.

Олександр Пасхавер: Щодо популізму я б сказав, що взагалі в Україні часто розуміють під популізмом обіцянки щодо швидкого підвищення доходу. Але це набагато ширше. Популізм, на мій погляд, - це коли обіцяють зробити все і одразу.

Сергій Соболєв: Я вважаю, що популізм - це свого роду гарна цукерка, якою можна привабити того ж виборця. Але ця гарна цукерка може існувати реально, і вона може бути у вигляді речей, які на перший погляд здаються нереальними. Саме тому я вважаю, що популізм – це не є щось негативне. Зміст популізму – це вміння відчути те, що необхідно людям. А далі вже – як політик цим скористається. Якщо політик розуміє, що ключова теза сьогодні, наприклад, це повернення заощаджень або терміновий перехід на контрактну армію, і це виконується політиком, ну, нехай його називають популістом. Але це людина, яка виконала це, яка зробила те, що обіцяла. Я думаю, що в цьому плані треба розглядати сам зміст слова “популізм”.

Популізм – від слова populus, по-латині це значить народ. Нічого страшного в самому слові немає. Мається на увазі така політична орієнтація, яка робить ставку на безпосередню реакцію народу. Мирослав Попович

Кость Бондаренко: Існує велика кількість визначень популізму. Найбільш розповсюджене, це “діяльність політиків, спрямована на забезпечення популярності серед широких народних мас через впливи на інстинкти натовпу, на інстинкти юрби”.

Бі-Бі-Сі: Коли популізм виникає як явище у політиці? Звідки походить латинський вираз vox populi vox Dei?

Мирослав Попович: “Голос народу – голос Божий”, це так би мовити, відгомони популізму часів Римської республіки. Влада в таких містах, полісах була безпосередньо залежна від народу.

Кость Бондаренко: Популізм як явище, в чистому вигляді з’явився, напевно, в часи Французької революції. Французька революція стала колискою для нових політичних течій у Європі, і саме вона визначила в подальшому обличчя Європи. В тому числі з’явились і популісти, друзі народу. Другом народу, наприклад, був Жан-Поль Марат, лідер крайньо-радикального крила революціонерів. Він постійно закликав до радикальних дій, до того, щоб покінчити нарешті зі старою владою, старою системою. Це страшенно подобалось людям, страшенно подобалося громадянам Франції, хоча навряд чи можна було втілити ці всі заклики Марата. Коли якобінці спробували навіть втілити заклики Марата, це призвело до масових людських втрат.

Бі-Бі-Сі: Коли виникає популізм?

Кость Бондаренко: Це може бути будь-яка кризова ситуація. Це може бути або війна, яка затягується і набридає людям. Це було, скажімо, після першої світової війни в Росії, коли з’явився популіст Керенський, пізніше змінений популістом Леніним.

Щодо популізму я б сказав, що взагалі в Україні часто розуміють під популізмом обіцянки щодо швидкого підвищення доходу. Але це набагато ширше. Популізм, на мій погляд, - це коли обіцяють зробити все і одразу. Олександр Пасхавер

Другий момент – це дійсно бідність, загострення бідності. В багатьох африканських країнах чи азіатських країнах популісти приходили до влади саме на фоні тотальної бідності чи тотальної корумпованості суспільства. Особливо це дуже характерно для латино-американських суспільств – Сальвадор Альєнде у Чілі, наприклад, Перон у Аргентині.

Третій момент – це нестабільність у суспільстві, коли політичні сили, політичні еліти втрачають і легітимність, і авторитет в очах народу. Тоді на цьому фоні можуть прийти популісти, які говорять про жорстку руку, про те, що вони наведуть порядок, що вони нагодують усіх, що вони дадуть лад і забезпечать робочі місця і т. д.

Нарешті, зовнішнє втручання, коли в одній країні відбувається хаос, громадянська війна, протистояння, приходить інша країна і каже: “Ми вам наведемо порядок, для цього вам потрібно поставити отаку і таку людину”

Олександр Пасхавер: Популізм – це елемент, я б сказав, не політичної культури, а політичного безкультур’я. Народ не звик до політики, і кожному, якщо тобі обіцяють все і одразу, приємно. Абсолютно зрозуміло, що народ дуже схильний до популізму.

Бі-Бі-Сі: Чому популізм зазвичай сприймається як щось негативне?

Мирослав Попович: Не можна сказати, чи це добре, чи це погано. Коли популізмом лають, то мається на увазі не ця орієнтація на народні якісь реакції, а мається на увазі чисто демагогічний характер. Тобто коли грають на упередженостях народу, на його темряві. На цьому намагаються виграти тільки одне: вихід до влади. А вже коли прийдуть до влади, то там уже тоді можна відкласти всі обіцянки. Це, власне, називається політичною демагогією.

Олександр Пасхавер: Популістські обіцянки можуть бути і виконані, але це може виявитися набагато гірше, ніж самі обіцянки. Бо якщо ви виконуєте швидко щось і одразу, то це завжди проти довгострокових інтересів. Наприклад, якщо ви робите реформу охорони здоров’я. Охорона здоров’я – абсолютно корумпована сфера, наприклад, уявіть собі, що сьогодні ми зробимо так, щоб ніхто нікому не платив, то ми тут будемо помирати просто. Популізм – це є соціальний наркотик, з тими ж наслідками, що має наркотик.

Кость Бондаренко: Дуже часто те, що обіцяють популісти, не тільки нездійсненне, воно викликає миттєвий спалах у населення, а потім, коли воно бачить, що не здійснюються ті чи інші обіцянки, що немає потенціалу, немає можливості втілити ті чи інші обіцянки, вони спершу розчаровуються у самих ідеалах, пізніше вони розчаровуються в самому лідері. І дуже часто лідер стає жертвою або революції, або повстань, бунтів або змов. Ми можемо згадати того ж Хуана Перона у Аргентині, Беніто Мусоліні у Італії, Адольфа Гітлера, який також був популістом.

Сергій Соболєв: Якщо виходити з тези, що популіст – це той, хто обіцяє, а не робить, тоді це брехун, а не популіст. Досить часто теза популізму використовується для того, щоб якісь добрі наміри, які не виконувала, наприклад, діюча влада, а потім починає виконувати опозиція, яка щойно прийшла до влади, спробувати перевести в русло неможливості виконання цих рішень. Я думаю, що в цьому плані ключова критика, не може ж опонент сказати, що це неправильно, він не може сказати, що це погано, що це не на користь людям іде, тоді використовується таке слово із загашника, вибачте, як слово “популіст”.