Наталія Писанська для Бі-Бі-Сі, Маннгайм

	Віктор Ющенко порівняв Голодомор з Голокостом під час візиту до Ізраїля

У першому разі йдеться про злочин, скоєний однією нацією проти іншої, навмисне й сплановане та холоднокровне переслідування і знищення євреїв націонал-соціалістами.

Німеччина визнала свою вину за злодіяння предків. І донині кілька поколінь живуть, ототожнюючи себе з минулими злочинами.

Щодо України, то німці досі однозначно ще не визначились: хто і проти кого та з якою метою спричинив трагедію, у результаті котрої загинули мільйони людей? Німецькі вчені згідні із західно-європейськими колегами, що події 1932 – 1933 років в Україні були часткою політики компартії і, передовсім самого Сталіна.

Вони також згідні з тим, що Голодомор є масовим убивством, яке заслуговує на вічну пам’ять і належне вшанування жертв. Але не більше. Вони не погоджуються з тим, що, крім геноциду євреїв, міг бути ще один геноцид, приміром, вірменський чи український. І що таке визнання могло б розцінюватися як применшення серйозності або прикрашання жахливої трагедії, заподіяної націонал-соціалістами євреям.

	Виставка присвячена роковинам Голодомору у Ізраїлі

Крім того, заплутані факти та недостатні аргументи історичних досліджень стримують німців у визнанні Голодомору геноцидом. Йдеться не про сам факт Голодомору, а про причини його виникнення, виконавців і навіть цифри, котрі досі окреслені неоднозначно. Загалом питання масових убивств широко ще не вивчалося. Усі зусилля зосереджувалися на дослідженні війн, а не злочину, скоєного однією нацією іншій.

З огляду на це, конференція до дня пам’яті Голодомору, що відбулася у Німеччині, мала символічний характер і велике значення. Якщо враховувати, що місцеві засоби масової інформації майже жодним словом не згадали про українську трагедію, то понад 50 осіб, котрі знайшли дорогу до містечка Маннгайм, свідчать про інтерес до цього неоднозначного для німців питання.

Це виявляється у невизначеності не лише політиків, а й громадської думки щодо Голодомору. Учасники конференції, хоч і погодилися з тим, що скоєні сталінським режимом злочини проти українських селян, мають усі ознаки геноциду, але визнати його як факт, німецьке суспільство ще не готове. Натомість воно шукає назви і трактування трагічної загибелі людей в Україні 30-х років.

	Лише цього року у Німеччині відкрився доступ до архівів нацистів щодо масового знищення людей у Другій світовій війні

Приміром, Голодомор як різновид геноциду, відокремлений від самого його поняття. Тобто йдеться про наявність його характерних рис. Дехто це називає соціоцидом - убивством, спрямованим проти певного класу чи соціальної групи. У даному разі - проти селян.

Професор, історик і дослідник миротворчих процесів, доктор Ян говорить також про політицид – масове знищення можливих політичних опонентів. Чи, посилаючись на американського політолога-ученого Рамеля, називає Голодомор демоцидом – навмисним убивством населення урядом.

Щодо пересічного німецького бюргера, то йому очевидно найсприйнятніша ця назва, котру використала газета „Ді Вельт“. Це не здивує, якщо враховувати, що коли в Німеччині йдеться про такий злочин, то пересічний громадянин, як і найголовніший політик у країні, відразу думають про масові вбивства проти євреїв націонал-соціалістами.

Ця пам’ять дуже щільно пов’язана з почуттям вини. Вини за те, що, можливо, предок вигнав з домівки єврея-сусіда або в студентські роки спалював книжки авторів-євреїв. Чи навіть просто був членом партії, котра закликала звільнити світ від єврейської «напасті». Відтоді минуло багато десятиріч, змінилося кілька поколінь.

	У Берліні є меморіал жертвам Голокосту

А почуття вини залишилось. І його не вичерпали 60 мільярдів євро, котрі Німеччина вже сплатила євреям. 1952 року канцлер Аденауер і міністр закордонних справ Ізраїлю Шарет підписали угоду, котра зобов’язувала Німеччину до сплат відшкодувань єврейським жертвам націонал-соціалізму. Так само мало допомогло, а, можливо, й зашкодило, постійне демонстрування документальних фільмів часів Другої світової війни та аналітичні дискусії у німецьких ЗМІ.

Зашкодили тим, що викликали у суспільстві почуття національної меншовартості та невичерпної вини, що виявляється часом у ніяковості за відкриті патріотичні почуття дітей, котрі радіють, що мешкають у Німеччині. Можливо, саме вони без морального тягаря батьків зможуть замислитися і визнати чужі злочини.

Крім моральних чинників, у німців є ще одна причина не визнавати геноцидом злочин сталінського режиму проти українських селян. Нею є важливий економічний партнер ФРН – Росія як джерело газу.

	Зала з іменами жертв Голокосту у Музеї Єрусалима

Німецькі політики щоразу сіпаються, коли доводиться іти на компроміси та грати за правилами, котрі їм диктують зі сходу Європи. Це має стосунок не лише економічних питань, а й коли йдеться, приміром, про права людини в Росії, „путінську“ свободу слова і його автократію. Загалом принципові та справедливі німці у цьому разі вважають за краще дипломатично промовчати…

Ось як прокоментував можливість визнання Голодомору у Німеччині професор Кельнського Університету Доктор Герхард Сíмон:

Герхард Сíмон: Визнання Голокосту стало часткою західнонімецького ототожнення післявоєнного часу. Принаймні для мого покоління, народженого під час війни чи відразу після неї, і виросло у 50 – 60-ті роки, і в яке зі школи закладалася така собі дистанція від націонал-соціалізму. Тому визнання Голокосту було важливою часткою нашого ототожнення з минулим. Ми виросли з усвідомленням, що за те, що сталося, відповідальність несе Німеччина. І це є вина німців. Вина не персональна, адже ми не були учасниками тих подій. Але ми зрозуміли, що нова Німеччина зможе вижити лише за умови визнання вини за знищення євреїв без будь-яких заперечень чи ухилення від відповідальності.

Наталя Писанська: Чи не зобов’язує це до справедливості щодо інших народів, котрі постраждали від геноциду?

Пам’ять – це обмежений потенціал. Наш народ не може пам’ятати про усі жахливі події, котрі відбулися у світі. Він не може переварити всі ті жахливі речі, котрі люди заподіяли одне одному, ототожнюючи себе з цими подіями. Крім того, український Голодомор у Німеччині досі не був темою загальносуспільних дискусій. Не в останню чергу через те, що масове вбивство тут асоціюється з Голокостом. Тому у головах і душах людей залишилось не так багато місця для ще однієї трагедії. Це - одна з причин того, чому нині так важко німцям наблизитися до теми Голодомору. Герхард Сімон

Герхард Сíмон: Загалом так, але насправді - ні. За логікою, ви маєте рацію, але у цьому разі потрібно враховувати емоційну та політичну реальність. Німці не повинні нести тягар відповідальності за весь світ. Вони перевантажені тягарем Голокосту. Йдеться про німців як народ, інтелігенцію, політиків, котрі не в змозі взяти на себе ще більшого тягаря. Пам’ять – це обмежений потенціал. Наш народ не може пам’ятати про усі жахливі події, котрі відбулися у світі. Він не може переварити всі ті жахливі речі, котрі люди заподіяли одне одному, ототожнюючи себе з цими подіями. Крім того, український Голодомор у Німеччині досі не був темою загальносуспільних дискусій. Не в останню чергу через те, що масове вбивство тут асоціюється з Голокостом. Тому у головах і душах людей залишилось не так багато місця для ще однієї трагедії. Це - одна з причин того, чому нині так важко німцям наблизитися до теми Голодомору.

Наталя Писанська: Отже про визнання Німеччиною Голодомору як геноциду не йдеться?

Герхард Сíмон: Ну, чому ж ні? Все змінюється. Нині відчуваються зрушення щодо дискусій на цю тему. Навіть захід у Маннгаймі, присвячений дню пам’яті Голодомору,- вже позитивний крок. П’ять років тому на такий захід, котрий був на той час єдиним за своєю тематикою, прийшло лише 25 осіб. Нині їх відбувається набагато більше. Нещодавно ми мали ще одну змогу дискутувати на цю тему у Лейпцигу. Отже рух є і я сподіваюсь, що німецькі засоби масової інформації звернуться до теми Голодомору. Адже в день пам’яті його жертв я боюсь, що вони нічого про це не повідомили. Перегляньте німецькі газети. Я не певен, що ви там знайдете щось про цю подію...

Німці не повинні нести тягар відповідальності за весь світ. Вони перевантажені тягарем Голокосту. Йдеться про німців як народ, інтелігенцію, політиків, котрі не в змозі взяти на себе ще більшого тягаря. Герхард Сíмон

Наталя Писанська: Чи є російські інтереси причиною невизнання Голодомору геноцидом?

Герхард Сíмон: Це - благоговіння, чи, я б навіть сказав, страх чи прогинання перед російськими інтересами. Представники німецького політикуму поводяться щодо цього зовсім по іншому, ніж, приміром, політики Великобританії. Громадська думка у Великобританії сильніша, ніж у Німеччині і менш русифікована. Звичайно, таке ставлення зумовлюють також економічні чинники. Безперечно, що та сама Великобританія менше залежить від російського газу, ніж Німеччина. Тому у питаннях політичного характеру це відіграє також важливу роль.

Чи визнання Голодомору применшує Голокост? Напишіть вашу думку через форму праворуч.

Коментарі:

Ні - думaю що як би Стaлінa зa це покaрaли, aбо бодaй політично притиснули, то може Гітлер би передумaв свій зaплановaний гріх.
Орест, Ню Джерзі, США

Чи визнання німцями голодомору змешить голокост? я думаю,що ні. Сьогднішне покоління німців хоче забути вину своїх предків, що скоїли голокост Гітлером нетільки над євреями алебі іншими наґіональностями Европи, це саме покоління вагаеться і недуже спішиться визнати українский голодомор голокостом, поперше, що німці не хочуть образити Росію, а по друге тому, що німецька економічна індустрія залежна від російського газу котрим російський президент Путін шантажує західну Европу,,
Dmytro W. East Hanover, USA

Визнання Голодомору геноцидом з боку Ізраїля можна порівняти із визнанням окремою людиною того, що чиясь рана така ж болюча, як і її. Убивстсво ж голодом набагато жорстокіше будь-якого іншого... Спробуйте самі не харчуватись місяць-два.
Анатолій, Київ, Україна

Визнання голодомору і голокосту, як на мене, взагалі пов’язані лише сильною ідеологією, яка стоїть за обома трагедіями. Жодне горе не применшує іншого.
Анна, Київ, Україна