Марина Денисенко Бі-Бі-Сі, Лондон

	Наприкінці 1917 року УНР переживала неймовірний підйом

Дісно, дивлячись на фото військових парадів, де майорять стяги з тризубами, на тексти Універсалів, написаних українською, на доглянуту інтеліґентську борідку Винниченка, на захоплені натовпи киян, які вітали нову, українську владу, розумієш, що це був реальний, складний і дуже український світ, який, наче якась Атлантида, повністю загубився в лавині історії того шаленого 20-го сторіччя.

Ми стоїмо на Софійському майдані у Києві і намагаємося уявити, як екзальтовані киянки встромляли в дула рушниць українським воякам у козацьких одностроях квіти - про це свідчать спогади сучасників, - і це нагадує мені той самий символічний акт, але виконаний вже від час Помаранчевої революції. Олександр Кучерук теж іноді зривається на подібні аналогії: УНР та Помарачеву революцію поєднує той неймовірний енергетичний заряд, "оцей подих народу", каже він, який так рідко випадає в історії. Потім ті події називають революціями.

	Жоден з членів уряду УНР не зробив кар'єру в більшовистських структурах

"Але сталося не так, як гадалося." - "Який період ви маєте на увазі? УНР? Чи Помаранчеву революцію?" - Зітхання. В чому ж так прорахувалися Винниченко, Грушевський та Петлюра? Ні, певно не варто судити їх так суворо. З огляду на контекст вони зробили феноменальні речі. По-перше, вхопилися за "вікно можливостей", яке представляла собою ситуація у Російській імперії на початку 1917 року. Чи пам`ятає хтось, що до літа питання української незалежності стало наріжним каменем порядку дня Тимчасового уряду на чолі з Керенським? І, паралізовані своїм, російським хаосом, росіяни нічого не могли вдіяти, коли було проголошено 1й універсал. За кілька місяців, коли в Петрограді відбувся більшовистський переворот, новонароджена українська владі перебувала на піку своєї популярності.

За лічені місяці було створено уряд, парламент, гроші, представництва за кордоном (в понад 20ти країнах!), форсованими темпами йшло формування армії. На 1-му Військовому з`їзді, що пройшов восени у Києві, делегати представляли 3 мільйони українських солдатів! Але чому ж уже за пару місяців, в січні 1918-го, на вірну смерть до Крут прикривати київський напрямок надіслали безбородих юнаків? Так, Крути – національний символ, бо є прикладом безоглядного героїзму. Але це - і символ катастрофічної політичної некомпетентності та незрілості тодішнього правління УНР. Але звідки було взятися досвідченим державним мужам після 300-літнього не-буття України?

Крути знаменують початок кінця УНР, початок краху ілюзій, що незалежна українська держава таки можлива. Спроби утримати її робилися знову і знову, шляхом неймовірних компромісів, важкозрозумілих на перший погляд: кабальні умови Брестського миру, за яким визнавалась незалежність України Німеччиною, але накладалась повинність годувати німецьку армію, потім угода Петлюри з Пілсудським і фактична «здача» західних земель в обмін на участь польської армії в поході на Київ проти більшовиків. Походу, який врешті провалився.

Певно, з найвідомішої трійки – Винниченко-Петлюра-Грушевський – Петлюру недооцінено найбільше. «Не випадково вбили саме Петлюру, саме в ньому вбачали головну загрозу щодо відновлення української державності», - каже Олександр Кучерук. Він був найпослідовніший у відстоюванні своїх ідей, аж до самої своєї смерті, вважає він. Тоді як і Грушевський, і Винниченко робили спроби співпрацювати з радянською владою. Винниченко навіть приїздив до Радянського Союзу з Франції в 20-і роки, сподіваючись виторгувати собі якусь посаду в українському радянському уряді.

Україна поділена між Заходом і Сходом, і 90 років тому це було правдою ще більше, аніж тепер. Західноукраїнська Народна Республіка була, яка кажуть англійці, зовсім іншою «політичною твариною», аніж УНР. УНР керувалася переконаними соціалістами, романтиками без управлінського досвіду. Лідери ЗУНР - вихідці з колиски австроугорських політичних традицій були досвідченими адміністраторами без соціалістичних замашок. Армія ЗУНРУ, на відміну він УНР, довгий час ефективно боролася проти свого ворога – поляків.

Ось чому й Акт Злуки (у січні 1919 року), який тепер наново піднесено до рівня національного символу, - був декларативним, бо не настало ані злуки держав, ані злуки армій. Більше того, вже цього ж року вояки УГА (Української Галицької Армії) навіть пішли на службу до Денікіна, хоча і підписали угоду не спрямовувати їх проти військ УНР. За цим був геополітичний розрахунок: Денікіна підтримували держави Антанти, на яких ЗУНР розраховувала в питанні підтримки і їхньої незалежності.

Чи мала шанс УНР за обставин, коли претензії на Україну виставляли одночасно більшовики, білогвардійці, поляки – на західні землі, а німці – на її продовольство, не кажучи вже про «махновщину»? Коли чимала частка українців – особливо російськомовних городян – взагалі не могла второпати, до чого та УНР, а симпатики українських соціалістів – селяни – так і не отримали обіцяної землі? Питання риторичне.