Фідель Павленко Бі-Бі-Сі, Київ

	Сергій Одарич

При чому Бі-Бі-Сі зустрічається не лише з представниками сил, представлених у Верховній Раді, але й з лідерами позапарламентських партій і блоків.

Наразі лідер партії вільних демократів Сергій Одарич.

Бі-Бі-Сі: Чи може Ваша партія розраховувати на широку підтримку, якщо багато хто називає її невідомим і навіть суто технічним проектом?

Сергій Одарич: Ми, можливо, не є такими розкрученими на всеукраїнському рівні, але до складу нашої команди входять люди, яких неодноразово обирали безпосередньо люди, виборці в їхніх районах. Скажімо, Сергій Потімков – незалежний журналіст харківський, якого буквально харків’яни на руках заносили у Верховну Раду, Олексій Данілов – перший народнообраний мер Луганська, Олександр Єльяшкевич – двічі виборці Херсона обирали його депутатом Верховної Ради України, Михайло Бродський – його кияни обирали у Верховну Раду. Ну, і врешті решт, я, Сергій Одарич, десять місяців тому 38% черкасців проголосували за мене як за міського голову. Тобто це люди, які мають підтримку в своїх регіонах, там, де їх безпосередньо люди знають.

Бі-Бі-Сі: А мають підтримку виключно люди, яких знають чи мають підтримку ідеї, які пропагує партія і насамперед ліберальна ідея, не дуже нова ідея для України, але досі широкою підтримкою не користувалася? Чому, на ваш погляд?

Сергій Одарич: Я думаю, перш за все тому, що середній клас, тобто люди, які самі будують своє життя і не чекають нічого від держави чи від якогось дяді, їх не так багато в Україні. Скажімо, в Сполучених Штатах до 700 людей із 1000 є приватними підприємцями. В Італії цей показник трохи більше 300 на 1000 жителів. В Україні – 35. Тому, звичайно, цей прошарок поки що дуже малий, але переконаний, що з кожним роком він ставатиме більшим, і ліберальні цінності будуть зростати.

Бі-Бі-Сі: А от багато людей кажуть, що ліберальна ідея не надто популярна в Україні, тому що слов’янський менталітет і його пострадянський різновид радше тяжіє до міцної руки, рішучого і сильного лідера.

Сергій Одарич: Коли ми говоримо про сильну руку і т. д., це дійсно притаманно, скажімо, російській ментальності. Росіяни хотіли мати і мали сильного царя завжди. А українці – навпаки, і невипадково така українська приказка є: “моя хата скраю”. Тобто українці – це дрібні власники, це куркулі, якщо хочете, це люди, які прагнули самі будувати своє життя з мінімальним втручанням будь-кого. В нас були гетьмани, але гетьмани, які повністю були підконтрольні козацькій раді, і козацька рада в будь-який момент могла гетьмана попросити, зняти, поміняти і т. п.

Проблема для всіх пострадянських держав – ми всі за останні 15 років різко перейшли від соціалістичної моделі економіки до ринкової. І це призвело до величезних катаклізмів, і на сьогоднішній день мільйони наших співвітчизників викинуті на вулицю не зі своєї вини, а в результаті цих метаморфоз економічних. І щодо них Партія Вільних демократів пропонує такий підхід: тимчасово на 5-10 років закріпити законодавчу норму, що кожен роботодавець мусить виділити не менше 10% робочих місць саме для тих, кому за 45, тому що це покоління не з своєї вини опинилось на вулиці, і воно сьогодні не може на рівних конкурувати із 25-30-ти річними. І крім того, держава повинна через муніципалітети, через міські ради організувати спеціальні курси, семінари для таких людей. Начитувати їм основні елементи ринкової економіки, маркетинг, менеджмент, давати базові знання і вміння, навички роботи на комп’ютері, в інтернеті, для того, щоб це покоління повернулося в активне ділове життя.

Бі-Бі-Сі: До певної міри це лунає як ідея солідаризму, але апологетом цієї ідеї є інші політики, більш розкручені, більш потужні. Партія Вільних демократів – як антибютівський проект, Вам, напевно, доводилось чути це неодноразово? Спростуйте.

Сергій Одарич: Ну, безумовно. Дійсно, у нас в нашій позиції, в моїх висловлюванях дуже часто лунає критика діяльності БЮТу, критика діяльності “Нашої України”, і це сприймається як анти-якийсь проект. Я хотів би сказати, що всі ми, хто є в команді Вільних демократів, доклали чимало зусиль, і на відміну від багатьох інших, нам було чим ризикувати, коли ми йшли на майдани 2004 року, виводили туди людей, тому що ми не пролетаріат. Всі члени команди Вільних демократів – це достатньо заможні люди, які мають підприємства, мають бізнес...

Бі-Бі-Сі: Мають що втрачати?

Сергій Одарич: Мають що втрачати. Тому питання з Регіонами у нас закрите. Ми ще в 2004-му це питання закрили, ми не хочемо бачити цю команду при владі. І я вам скажу, на жаль, Регіони не змінюються. А повертаючись до теми критики “Нашої України” і БЮТу, то розумієте, три роки тому на Майдані ми повірили цим людям. І коли ми спілкувалися з Юлією Володимирівною свого часу, вона запрошувала мене до своєї команди, то також мені здавалося, що вона говорить щиро. Але коли справа дійшла до конкретних речей, то виявилося, що слова лідерів радикально розходяться з реальними діями.

І ви знаєте, от коли ви очікуєте удару з боку ворога, то це природньо, Регіони є ворогом, і це природньо, що ми з ними воюємо. Але коли ти бачиш удар у спину від того, кого вважав своїм, ну хай не другом, але принаймні соратником – це дуже боляче. І тому, скажімо, ці всі речі, які на сьогоднішній день ми бачимо в діяльності Секретаріату президента, в діяльності БЮТівців на місцях, я бачу в Черкасах, це тотальний блок БЮТу з Регіонами. Оце надзвичайно боляче, тому доводиться про це говорити.

Бі-Бі-Сі: Ще одне, мабуть, болісне питання – колишній майор державної охорони Микола Мельниченко, третій номер виборчого списку. Свідоме рішення? Бо ставлення, Ви розумієте, дуже неоднозначне до цієї людини, і дехто сприймає його як просто трагічну постать.

Сергій Одарич: Ви знаєте, це більше, мабуть, трагедія не Миколи, а трагедія наших політичних сил. Тому що до сьогоднішнього дня всі політичні сили, які звикли себе називати великими, там, парламентськими і т. д., всі Миколу розглядали як спосіб, з одного боку, закрити витік інформації негативної про себе, і по друге, отримати в свої руки інформацію негативну про політичного опонента. Вільні демократи в цьому плані абсолютно чисті, тому що ніхто з нас в президентському кабінеті не ходив, не сидів і ні про що з Леонідом Кучмою не домовлявся.

Нас цікавить Микола не як власник, скажімо, аудіозаписів, а нас цікавить відкритий прозорий судовий процес над всіма фігурантами. Ми хочемо, щоб кожній хвилині записів була дана суто юридична оцінка, чи це в рамках закону. А що стосується рамок моралі, то це право виборців визначити, чи можна це з моральної точки зору.

Розумієте, поки ми не оцінимо це, до тих пір такі прецеденти будуть мати місце. Нова влада дуже часто повторює ті самі речі, які робив Кучма. Тобто ми не просунулися вперед, ми поміняли обличчя і прізвища, але не змінили самої суті і моральності цих дій. У мене, скажімо, ще є й суб’єктивна одна обставина. Справа в тому, що з Георгієм Гонгадзе ми були близькими друзями, тому для мене особисто є справа честі добитися завершення розслідування і поставити всі крапки в справі Георгія.