Анастасія Зануда, Бі-Бі-Сі, Київ

Її дія відбувається у зоні довкола Чорнобильської атомної станції, де стався другий вибух.

“Військові одразу ж оточили місцевість по периметру, щоб убезпечити людей від спроб потрапити всередину і загибелі. Проте людська природа взяла гору над страхом. Допитливість та жадібність, жага ризику та потяг до таємного зумовили появу такого феномену, як сталкери. Сталкери приносили речі, що дивували та лякали,” - пояснюють преамбулу автори гри.

Її розробник – українська компанія, проте її появи очікували геймери всього світу. Одразу після виходу гра вийшла на перші позиції за продажами, і, як пише українська преса, її творці очікують отримати від цих продажів до 200 мільйонів доларів.

Водночас, вони сподіваються, що S.T.A.L.K.E.R. стане не тільки розвагою, але й зможе привернути увагу до проблем Чорнобильської зони.

Для Олени Костюченко – Чорнобильська зона не гра, а особиста трагедія. Її рідного села, Копачі, вже немає – бульдозери зрівняли його із землею, бо воно було навіть ближче до ЧАЕС, ніж містечко атомників, Прип’ять.

Вона каже, що з одного боку, не засуджує людей, які на основі фотографій із Чорнобильської зони роблять гру, проте з іншого боку, вважає, що є якісь події, які мають залишатися у певному сенсі недоторканими.

“Моя думка роздвоїлася. З одного боку, може, воно і непогано для пропаганди Чорнобильської катастрофи, чи залишиться у пам’яті тих дітей, що грають, а з іншого боку, для мене це святе, і це моя особиста трагедія. Тобто є святині, якими не можна заробляти гроші. І у мене одразу пішла така асоціація: японці ж не дурніші за нас, але вони не перетворюють у гру свою Хіросіму та Нагасакі. Хоча у них вже більше 50 років минуло відтоді,” - каже Олена.

Одинадцятикласники Артем та Михайло, геймери зі стажем, кажуть, що S.T.A.L.K.E.R. їм дуже подобається і тим, що всі події відбуваються у знайомому просторі, фактично, за 90 кілометрів від Києва, і тим, що гра розроблена на дуже високому технічному рівні.

Перша катастрофа у Чорнобилі сталася, коли їх ще не було. Але у те, що можлива друга, як у грі, обидва не вірять.

Артем каже, що хотів би побачити справжню Зону на власні очі, утім, не як сталкер.

Михайлові хочеться більше адреналіну: “Гра робилася і для того, аби показати, наскільки глобальною може бути людська помилка, до чого вона може призвести. Але, звичайно, цікаво і те, що це відбувається саме у нас, і туди можна з’їздити і подивитися.”

Правозахисник та психіатр, Семен Глузман, каже, що поява S.T.A.L.K.E.R. свідчить про те, Чорнобильська катастрофа перестає бути трагедією для українського суспільства.

За його словами, досить часто моральні перешкоди зникають тоді, коли є брехня.

А довкола чорнобильської тематики її чимало: “Треба залишити брехню. Якщо ми беремо, якщо ми кажемо суспільству і конкретній людині неправду, - про Чорнобиль, про Голодомор, про інші якісь трагедії з нашої історії, - це не тільки поглиблює саму неправду, але й дає можливість легше переступати через якісь моральні категорії. Це як у Радянському Союзі була стаття у Кримінальному кодексі за самогоноваріння, а майже весь Союз пив самогон.”

За збігом обставин, “Пікнік на узбіччі” братів Стругацьких, які вигадали Зону і Сталкера, вийшов саме у 1972 році, коли було закладено головний корпус Чорнобильської атомної станції.

Епіграфом до повісті стала цитата із Роберта Уоррена: “Ти маєш зробити добро зі зла, тому що його більше нема з чого робити.”