Ольга Макарчук, Бі-Бі-Сі, Київ

Ольга Макарчук запитала експерта Фонду науки та політики Райнера Лінднера (Фонд є радником німецького Бундестагу та федерального уряду), як уплинуть зустрічі з канцлером ФРН Анґелою Меркель на зміст нової посиленої угоди між Україною та ЄС.

Р. Лінднер: Це насправді залежить від враження, яке пан Янукович справить у Берліні, чи він знайде спільну мову з канцлером Меркель, чи зможе довести, що його уряд триматиметься курсу реформ і чи він справді зацікавлений у європейській інтеграції України.

Також серед основних питань буде готовність уряду Януковича продовжувати реформи попередніх кабінетів, особливо в галузі приватизації, та майбутня енергетична співпраця України з Євросоюзом.

Бі-Бі-Сі: Чи є на Вашу думку щирими запевнення Віктора Януковича у відданості євроінтеграційним прагненням, які він декларує під час своїх візитів на Захід?

Р.Лінднер: Проблема тут у біполярності української зовнішньої політики, яка відома нам ще з часів Кучми. Ми весь час чули, що Україна зацікавлена в євроінтеграції, проте на ділі спостерігали сумніви та стриманість українського керівництва у впровадженні реформ. Тому ми маємо спіймати українського прем’єра на слові та запитати, яка в нього мета щодо розвитку ринкової економіки, які зовнішньополітичні амбіції – адже в Україні все ще немає міністра закордонних справ. Очікування в Берліні дуже великі – Віктор Янукович не є нашим бажаним партнером у співпраці з Україною, але ми поважаємо результати виборів та формування коаліції та сподіваємося на плідну співпрацю з українською стороною.

Бі-Бі-Сі: Серед механізмів нової східної політики ЄС – поглиблення економічної співпраці з Україною, зокрема через створення зони вільної торгівлі. Чи не є це, на Вашу думку, спробою Євросоюзу, економічними важелями відволікти Україну від її політичного прагнення – закласти до нової посиленої угоди перспективу членства України у ЄС?

Р.Лінднер: У ЄС є два конкретних завдання щодо України на поточний рік це вступ до СОТ, який би був важливим знаком для здатності країни реформуватися, та початок переговорів щодо зони вільної торгівлі з ЄС. Я вважаю ці цілі більш важливими для розвитку України, аніж назва якоїсь-там дати можливого членства в ЄС. Гадаю, нам треба трохи приборкати розмови про розширення на тлі проблем всередині Євросоюзу. Хоча я особисто навіть не сумніваюся в тому, що Україна прийде до ЄС вже в наступному поколінні політиків. Це вимагає багато праці, а в мене нині є великі сумніви щодо нинішнього українського уряду. Деколи здається, що деякі міністри більше зацікавленні у власному збагаченні від економічного розвитку, аніж у реформі за ринковими принципами.

Бі-Бі-Сі: Близько півроку тому Ви песимістично назвали своє дослідження післявиборчих процесів в Україні „Кінець помаранча”, нині фахівці констатують розпал конфлікту навколо владних повноважень між президентом та урядом. Яку позицію, на Вашу думку, має обійняти у цьому конфлікті Віктор Ющенко: дослухатися тих, хто радить йому дострокові вибори, чи змиритися з послабленням власних повноважень?

Р. Лінднер: Дострокові вибори нічого не принесуть – вони радше підтвердять результати минулих перегонів. Мені не здається, що помаранчеві сили нині мають кращі позиції, ніж раніше. До того ж, країні потрібен відпочинок для впровадження реформ, а не нові політичні суперечки. Тож президентові доведеться принаймні на якийсь час змиритися із ситуацією. Але він має стати ініціатором економічних та політичних перетворень, на які зобов’язаний реагувати уряд. ЄС має сприяти у цьому Вікторові Ющенку, а взаємини з українським урядом побудувати за принципом залежності від успіху реформ та відходу від політики пустих обіцянок. Лише так можна модернізувати Україну і лише тоді матиме сенс концепція нової східноєвропейської політики.

Бі-Бі-Сі: Ви вже згадували про енергетичне питання, яке буде обговорюватися під час зустрічей Віктора Януковича в Берліні. Раніше міністр закордонних справ Німеччини Штайнмайер назвав західні країни „енергетичними жебраками” у контексті їхньої залежності від Росії. Чи може призвести ця залежність до певних політичних зисків, приміром, що Росія отримає кращі від України умови в нові посиленій угоді з ЄС?

Р. Лінднер: Цей термін – „енергетичні жебраки” – не надто оптимістичний. Всі ми залежимо один від одного в тій моделі енергетичного партнерства, до якої ми прагнемо. Росія залежить від того, чи купує Європа енергоносії, а ми залежимо від поставок та від транзиту енергоносіїв Україною. За такої залежності не може бути ані переможців, ані переможених. Брак законодавчого оформлення таких енергетичних стосунків призводить до конфліктних ситуацій, як були в Україні та Білорусі, і ми несемо за це відповідальність. Гадаю, Росія досягне лише тоді прогресу в новій угоді з Євросоюзом, коли будуть зрушення в питаннях енергетичної співпраці – зокрема, коли вона буде готова до підписання транзитного протоколу в рамках Енергетичної хартії. Доки цього не станеться, європейці будуть дуже стриманими щодо нових починань у рамках нової угоди про партнерство і співробітництво з Росією.

Бі-Бі-Сі: Нещодавно президент Росії Владімір Путін знову реанімував тему газотранспортного консорціуму з Україною. А прем’єр Віктор Янукович в інтерв’ю ЗМІ в понеділок заявив, що волів би бачити в ньому і Німеччину. Це питання ще цікавить Берлін?

Р.Лінднер: Це дуже актуальне питання. І в цьому прагненні прем’єр Віктор Янукович не відрізняється від колишнього міністра закордонних справ Тарасюка. Проте тут йдеться про необхідність відмови від ухвалення рішень ад-хок, натомість укладання конкретних угод в галузі енергетики. Гадаю, питання участі Німеччини в газотранспортному консорціумі порушуватиметься протягом усіх зустрічей Віктора Януковича в Берліні.