Мрідула Гош у студії Української служби Бі-Бі-Сі

Про природу такого успіху, сезонну міграцію інтелекту та поступове знайомство українського та індійського народів кореспондент Бі-Бі-Сі говорила з фахівцем з міжнародних відносин, політологом, керівником Східно-Європейського інституту розвитку, громадянкою Індії Мрідулою Гош.

Пані Мрідула Гош - не лише політолог, але й перекладач: вона переклала Антологію української поезії, починаючи від Шевченка до сучасних поетів, на свою рідну мову - бенгалі, і незабаром цю книжку буде видано в Індії.

Бі-Бі-Сі: Мрідула, ви є індійською громадянкою, але мешкаєте в Україні 20-25 років?

М.Гош: Скажімо, понад 20 років. Але я не завжди була в Україні, а скоріше на теренах колишнього Радянського союзу.

Бі-Бі-Сі: Ви вперше приїхали до України у 1984 році. Чи могли ви тоді собі уявити, що ваша батьківщина розвиватиметься такими шаленими темпами?

М.Гош: Якщо відверто казати, я завжди мріяла про це. Ми з дитинства від батьків, від дідусів отримували таке виховання, що треба робити все, щоб країна стала заможною і стало краще жити, завжди допомагати іншим людям і так далі. Це така сімейна, і не тільки сімейна настанова - і шкільна, і коледжна, і суспільна.

Бі-Бі-Сі: Ще років десять тому в Лондоні я якось чула, що в лондонському Сіті більшість провідних аналітиків - то буцімто або вихідці з Радянського Союзу, або з Індії... У чому, на вашу думку, таємниця такого підйому Індії - зі злиднів, які, власне, і далі не подолані, до однієї з великих світових потуг?

М.Гош: По-перше, є конкуренція. Конкуренція шалена, і жодної хвилини не можна розслабитися. У системі освіти є певні довготривалі цілі, які тримаються тисячі років. Тобто найшанованіша професія досі залишається професія вчителя, викладача, так само і лікаря, а не фінансиста і не політика. Я буду шанувати свого вчителя так, як я шаную своїх батьків, як того, хто показав мені шлях до знань. Тому я думаю, що найперше - це люди. Цінність - це люди і людський розум.
Якщо в 60-70-х роках був потік інтелекту до західних і розвинених країн - до Сполучених Штатів, Великобританії, Канади, то зараз, протягом останніх 20 років накопичується і використовується цей потенціал всередині країни.
Створюються умови, іде глобалізація, з'являється конкурентноздатність і ніхто не розслабляється.
Тобто інформаційна революція змінює світ корінним чином. І я вважаю, що поштовх дали і ті вчені, які й досі залишаються провідними. Один із них - це президент Індії. Його книга "Бачення-2002" містить заклик, що кожен індієць мусить бачити свою країну у 2020 році як розвинену - Індія має бути розвиненою.

Бі-Бі-Сі: Що мається на увазі? Він теж бачить Індію як наддержаву?

М.Гош: Так. Він дуже багато книг написав, одна з них скоро вийде українською мовою, до речі, це для школярів і молоді коротка версія. Розглядаються дуже серйозні теми: сільське господарство, наука, точні технології, стратегічні галузі. Як потрібно розвиватися і що потрібно робити. Ресурси мати - це не все. Бо якщо ви не знаєте технологій, як використовувати ці ресурси, то країна не може розвиватися. Навіть якщо немає ресурсів, є технології, є мізки, є людський фактор. Тобто це всебічний аналіз економіки, але не без духовності.

Бі-Бі-Сі: Мрідула, як ви вважаєте, чи в Україні усвідомлююють ці бурхливі - і політичні і економічні - зміни, що відбуваються в Індії?

М.Гош: Ні, дуже мало, на жаль. Ви мене запросили і ви підняли таку розмову. Медіа, базовані в Україні, цим питанням систематично не займаються. Або є репортажі селективні, негативні в основному - починаючи з нелегальних мігрантів, закінчуючи тим, як погано працює "Міттал Стіл".
А з боку політиків також є досить таки стереотипні заяви і уяви про мою країну. Але я думаю, що є багато політиків, які дуже гарно усвідомлюють зміни в Індії. Працює МЗС, має відбутися візит президента України до Індії, зростає товарообіг і так далі. Але широкий загал, на жаль, не дуже обізнаний, тому що до мас-медіа це ще не доходить.
Є окремі намагання вивчати індійську культуру. Є величезні ініціативи - ансамблі індійських танців по всій Україні.

Бі-Бі-Сі: А в Індії знають Україну? Краще чи гірше, ніж ми їх?

М.Гош: Гірше. Як мене питають: "А ти де зараз?". Я кажу: "В Україні". - "А, це Росія". - "Ні, це не Росія".
І я кажу про звичайних людей, не з вулиці, а про людей, які досить таки освічені. Я кажу: "Це країна, яка розташована між Польщею і Росією і на півночі є Білорусь". - "Але це ж як колишня територія Союзу". - "Ні, є мова" - "Що, є окрема мова?" - "Так, є".
Дуже дивуються. Мені боляче від того. Я бажала б, щоб знали більше про Україну, про її велику літературу, яку я просто люблю.