Матвій Ганапольський для Бі-Бі-Сі, Москва

Перший сюжет – саме керівництво Лівану. Мабуть ніхто не забуде шокуючі кадри: прем'єр Лівану Фуад Сіньора ридає в оточенні лідерів арабських держав. Він плаче і каже, що його маленька країна з близькосхідної Швейцарії, як прийнято називати Ліван, перетворюється на руїни.

Арабські лідери також ледь втримують сльози, потім аплодують і встають в ознаку шани. А тепер перекладаємо цю пастораль на суху політичну мову: прем'єр згоден плакати, а може й танцювати, лише б тільки не вимовити слово "Хезболла".

Боїться заявити прем'єр, що на територіі його маленької Швейцарії є інша сила, більш могутня, аніж уся його армія. Що у його державі існує інша держава, якою він не керує.

Боїться Фуад Сіньора нагадати, що війна почалась через те, що Хезболла вкрала двох ізраїльських солдатів, що почала кидати ракети. І якщо він закликає лідерів арабських країн приборкати Хезболлу, то його не буде за мить.

Лідери також це слово не називають. Їх влаштовує, що хтось інший воює з Хезболлою, що Хезболла не руйнує їх країну, що вона не кидає ракети на їх територію. Легше встати і спвчутливо аплодувати. Так визначився офіційний лідер Лівану та лідери арабського світу.

Сюжет другий: шейх Насралла, лідер Хезболли. У телевізійному зверненні він іронічно запрошує ізраїльську армію йти далі у Ліван. Чим глибше ви зайдете, знущається Насралла, тим більше вас загине. Знову ж таки, перекладаємо ці словесні екзерсіси.

Насраллі, як то кажуть, без різниці що буде з Ліваном. Він там квартирант. Це і є те, що цивілізований світ називає міжнародним тероризмом. Немає значення у якій країні терорист планує своє зло. Територія цієї країни лише плацдарм для терористичного акту.

І яскравий доказ цього – останні події у Британії. Терористи – англійці пакистанського походження. Вони зросли у Британії, мають англійські паспорти, але готові знищувати громадян своєї ж держави у літаках.

Таким чином, повертаючись до Насралли, він визначився. Ліван може бути знищений заради його ідеї.

Наступний сюжет – США і Британія. Щоб не говорили в ООН, яку б резолюцію не писали, ці обидві країни знов і знов нагадують: давайте не забувати, хто розпочав цю війну, давайте змусимо спочатку Хезболлу і Хамаз віддати вкрадених солдатів, давайте змусимо терористів визнати право на існування Ізраїлю.

Американські араби образились на Буша, що він промовив "ісламський фашизм". Це був непростий крок для Буша – в Америці велика діаспора мусульманів. Але доля справжнього політика говорити правду.

Хіба бажання знищити сусідню державу, де живе інша нація це не фашизм? Таким чином Буш і Блер визначились. І визначились принципово.

І останній сюжет - Росія. Щоб зрозуміти позицію Росії треба дивитись програму "Врємя".

Ось диктор заявляє: "ООН не взмозі зупинити Ізраіль". Далі картинка – засідання ООН. Показуються виступи тільки делегатів арабських країн.

Далі спецсюжет – ліванський композитор Мазен Кербаш пише музику під бомбами. Про те, що може хтось у Хайфі також пише музику, або навіть вірші під падаючі ракети Хезболли – жодного слова.

Далі ще один спецсюжет – у Бейруті закінчується інсулін. Далі йде новина, що Венесуельський "диктатор" Уго Чавес, приятель Кастро і Лукашенка, відізвав свого посла з Ізраілю.

І, нарешті повідомлення, що КПРФ Зюганова збирає багатотисячний мітинг під гаслами "Нєт ізраільской воєнщине" та "Рукі прочь от Лівана".

Зрозуміло, що цей мітинг – крок політичний і обов'язково узгоджений та підтриманий адміністрацією президента. Так що, здається, Росія також визначилась.