Матеріальну культуру можна частково повернути, а що робити з занепадом духовної?

У п'ятницю 28 квітня гостем київської студії Бі-Бі-Сі і програми "Добрий вечір з Лондона!" був Ростислав Омеляшко, історик і етнограф, який багато років працює у Чорнобильській зоні, намагаючися врятувати і повернути спадщину, частково втрачену через катастрофу.

З Ростиславом Омеляшком розмовляла Ольга Бетко.

Бі-Бі-Сі: Саме від вас я вперше почула вислів "Українська Атлантида". Чому ви його вживаєте і що ви маєте на увазі?

Р.Омеляшко: Зараз в Українському Домі під такою назвою проходить виставка, у виставковому залі, "Врятовані скарби Української Атлантиди". Справа в тому, що в результаті Чорнобильської катастрофи, цілий материк української культури назавжди зникає з лиця Землі, подібно до міфічної Атлантиди. Там зупинился цивілізація, люди роз'їхалися. Природньо, що з часом мешканці Полісся, які виїхали в різні інші регіони України - на Харківщину, на Віниччину, на Полтавщину, поступово асимілюються, поступово втратять свої елементи говірки, вірувань. Звичайно, вони будуть трансфрмовані, ці духовні скарби людей. Через два-три покоління це будуть ті самі слобожани чи полтавчани, а може виникне якась нова форма... Але той материк мовний, етно-культурний континум, який з правіків знаходився на території, яку ми зараз називаємо Зоною, він розчиниться... А в Зоні - села падають, села ідуть в землю. І оця територія, завбільшки у 4 тисячі 125 квадратних кілометрів і є наша українська Атлантида. Я ніколи не забуду, як в одному селі, село Журба Овруцького району, поставлено хрест, чорний хрест, на якому написано: "Зупиніться і поклоніться цій землі і тим людям, які жили тут в радості і в горі і ніколи більше сюди не повернуться." Це так трагічно звучить наша українська Атлантида.

Запитання від слухачки: Добрий вечір з Херсона. Я дуже рада, що Бі-Бі-Сі запросила саме вас, історика-етнографа, бо днями на "Ері" був Юрій Андрєєв, голова Об'єднання "Союз Чорнобиль", який сказав, що до аварії той край був "ведмежим кутом". Мене це, як українку, образило, що ви на це скажете?

Р.Омеляшко: Справа в тому, що у нас на виставці, яка буде до 20 травня, можна навіть побачити посвіт - старовине освітлення хати, це така лучина, якою освітлювали хату, і ми знайшли таку для нашої виставки. Про що це свідчить? Що ще до недавна, у 70-ті роки, поки не була побудована ця станція, за болотами, а в Чорнобилі є села Залісся, Запілля, Замошшя, тобто в тих ведмежих дійсно кутах, зустрічається багато архаїчного. Але треба сказати, що Полісся в силу свого розташування, в силу тих лісів, боліт, озер, зберегло багато архаїчних елементів, прадавніх, праслов'янських.

Бі-Бі-Сі: Ви казали, що ви порівнювали ваші недавні знахідки з археоологічними...

Р.Омеляшко: Дійсно, якщо взяти ножиці для стрижки овець чи ключі традиційні, чи вудила для коня, вони і в розмірах, і в формах порівнюються з археологічним матеріалом 11-12 ст. Я хотів би окремо сказати про справжню сенсацію, коли два роки тому наші археологи знайшли середньовічний Чорнобиль, бо до того була одна літописна лише згадка - 1193 рік, під цим роком згадувався князь, який до Чорнобиля їхав на лови. Зараз розкопано всього 120 кв.м середньовічного Чорнобиля, який знаходився на горі між двома узвозами, високо на історичним Подолом, над річкою Прип'ять. Глибина тієї землі парадоксальна. Якби не катастрофа, то, можливо, цього всього ніколи б і не знайшли. Зараз розкопки ведуться у приватному секторі, на місці садків, городів, там, де жили люди. Зараз в тих хащах той Чорнобиль знайдений. Може, там знайдеться ще щось - укріплення, будівлі.

У говірках Полісся лунає багато архаїчних дифтонгів, які вже пішли з діалектів інших регіонів, але в силу певних історичних явищ зебереглися тут. Є унікальні обряди - наприклад, Русальний тиждень - коли у п'ятницю до людей приходять душі померлих і на Поліссі готують вечерю. І ці поминки правляться. На наступний день у селі розкидають зелень, щоб русалки приходили і знаходили собі пристанище. І тільки через тиждень всім селом збираютиься і ведуть цих русалок на кладовище. Вони співають "проведу русалку до ямки, сама вернуся до мамки". Ідуть вночі, ціла низка обрядів...

Бі-Бі-Сі: А де ви це бачили? Адже зараз там ніхто не живе?

Р.Омеляшко: У нас є фільм про русальні обряди, але він був знятий вже в середовищі переселенців, які живуть у Макарівському районі Київської області. Вони ще досі бережуть ці традиції. З іншого району - з Іванківського, наприклад село Оране, ми теж фіксували ці обряди, але в залишковому стані, серед старих людей. Але не тільки у духовній культурі, у матеріальній культурі теж - самі форми зрубних хат, з тими старовинними сволоками. Під час останньої експедиції у Лугинський район Житомирської області, де є шість сіл, які належать до зони обов'язкового відселення, там було виявлено хату 18-го, початку 19-го століття. Деякі з експонатів нашої колекції є пам'ятками не тільки культури, але і природи - наприклад, кадуб, який призначалися для зберігання зерна, діаметром у метр, видовбувався із стовбура сосни. Таких сосен на початку 20-го століття на Поліссі вже не було, бо їх повирубували.

Бі-Бі-Сі: Коли ми з вами їздили у Чорнобиль, ви були у зеленій, трохи не військовій формі, у чорному береті, і більше скидалися на якогось Че Ґевару, ніж на етнографа чи історика. Ви відчуваєте себе бійцем якогось невидимого фронту?

Р.Омеляшко: З ким би я не їздив в ці експедиції, я пригадую і Миколу Семинога, і Валер'яна Скибінського - це наші кияни, і Раїса Чугай, 75-ти літня жінка, яка в камуфляжній формі, в чоботах, по зимвоих дорогах... Ми ж, до речі, працюємо там, коли ще нема листя, або коли вже його нема, бо там такі джунглі, по 50 кліщів з себе знімаєш, гадюк не видно. Багато там несподіванок, дикі кабани. З нами, як правило, іде охорона, міліція, бо там невідомо на яку несподіванку можна натрапити. Ну, і радіація, бо південна частина Зони не є така забруднена, а північна частина - там може бути і тисяча мікроренген, і півтори тисячі. Так, тому це справді невидимий фронт. Тому ми всі в чоботах, в камуфляжках, в рукавицях, в масках, бо небажано, звичайно, вдихати радіоактивний пил. Ліна Костенко назвала цю роботу "екстремальним українознавством".

	Ростилав Омеляшко: "Екстремальне українознавство."

Р.Омеляшко: Ми досліджуємо Полісся в різних напрямках, в різних територіях. На початку нашої роботи 94-го року ми вивчали другу зону - тобто ту, яка підлягала обов'язковому переселенню, але не була евакуйована так, як перша одразу ж. Ці райони переселялися у 90-91 роках. І коли ми сюди прийшли, ми застали ще теплі хати. Окрема група працювала у середовищі переселнців. Інші групи обстежували третю зону, бо третя зона - це 11 районів у п'яти областях, яка радіоактивно забруднена і ми також її вивчаємо. Ми пройшли шлях від Дніпра до Уборті і обстежили 320 поліських сіл. Ми збирали фольклор і весь спектр кульутри. Ми хочемо створити музей етнокультурної спадщини втраченої частини Полісся, де б кожен відселений поліщук міг знайти своє село, свою дідову хату, і міг показати своїм дітям чи онукам - отут ми жили, оці рушники ми ткали.

19 квітня була ухвалена постанова Кабінету міністрів про реорганізацію Центру захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій у державну наукову установу. Це державна установа, яка зобов'язана формувати державний архівно-музейни фонд Чорнобильського Полісся. Я б сказав, що це престижно створити такий центр, який стане джерелом відновлення спадщини і сховищем цінностей.

Лист електронною поштою: Я знаю зі ЗМІ, що в Зоні зараз живуть сотні людей, які живуть там незалежно від нашого про них уявлення. І вижити їм у таких умовах має допомагати почуття гумору. Чи з'явилися в останні роки якісь специфічні гуморески, анекдоти, про які ви могли б розповісти?

Р.Омеляшко: Анекдотів серед місцевих мешканців ми мало фіксували. Зараз в 30-ти кілометровій зоні мешкає 350 чоловік. У 94-му році їх було 800. Що їм дозволяє вижити і гумор, якоюсь мірою, і відчуття своєї Батьківщини. Я пригадую, коли запитували Івана Пархоменка з Луб'янки - що вас тут тримає? Залишилося там 18 чи 20 чоловік у цій Луб'янці, а це старовинний гончарний центр. Вні відновив свою гончарну піч і горшки випалює. Він каже: "Знаєте, що тримає? Свій край тримає." І він не може його покинути.

Бі-Бі-Сі: Коли я туда їздила, у мене склалося враження, що люди там живуть тим життям, яким хочуть жити, чим багато хто з нас не може похвалитися. Я пригадую, яки ми їхали тими засніженими дорогами і шукали Саву Гавриловича Ображея...

Р.Омеляшко: Він дуже життєрадісний чоловік, веселий, завжди такий з гумором, хоча йому вже за 75. До речі, у Сави Гавриловича і Олени Дорофіїівни, які вдвох живуть у десяти-кілометровій зоні, у Шепеличах, це всього кілометрах у п'яти від самого реактора, так у них 15 травня буде золоте весілля.

Бі-Бі-Сі: Ви поїдете? Вони ж нас запрошували...

Р.Омеляшко: Так, ми поїдемо, бо вони нас чеають, чекають експедицію...

Бі-Бі-Сі: Ці люди дуже багато пережили, загибель двох синів... Я пригадую зустріч з нимим, давайте послухаємо, що нам розповідав Сава Гаврилович:

Запис
Сава Гаврилович Ображей: Моя душа не лежить там. Я помираю тут. Баба давай плакати. Я не можу там. Поглядати з балкона - я не хочу. Молоді люди, вони позвикали. Я поросятко тут держу, і коровку, і курей, і гуси. А що піти і віддати 5 рублів за десяток, коли в мене свої є? Мені нічого не треба купляти. Картошка, сальце, молочко своє. От так і жизнь. Я не хочу туда, скільки мені осталось? Годік-два, поживу і так!

Бі-Бі-Сі: Скільки вам років?

Сава Гаврилович: А сколько скажете?

Бі-Бі-Сі: Шістедсят.

Сава Гаврилович: Сімдесят шість!

Бі-Бі-Сі: А вас не турбує, що тут все забруднене? Радіації ви не боїтеся?

Сава Гаврилович: Я туди в чисте не хочу, я буду в грязному жити. Бог з ним. Там, де впала радіація, там лісок і згорів. А то ж не видно. Бог з ним. А ті, що поїхали в Бородянку, так їм уже кладовища построєні, а ще й досі живу.

(кінець запису)

Р.Омеляшко: Знаєте, тут дуже правдиві слова діда Сави. Фактор ностальгії цих людей, які виїхали, сильніший за радіацію. Бо ті, що виїхали, а їхні однолітки лишилися в Зоні, так ті живуть, а ті, що виїхали, померли. Очевидно, рідна земля, це дійсно їхнє багатство, яке в них залишилося. Одна бабуся якось сказала, що це молоде деревце можна пересадити в інший ґрунт, як молоді люди, які виїхали і знайшли собі нову роботу, заняття, а каже: "Виверни старого дуба з коренем, він засохне." А колись ходила така приказка: "Українці - сильна нація, не боїться радіації." Це щодо гумору.

Бі-Бі-Сі: Ви розповідали про старовинні традиції і про те, що переселнці повезли їх на нові землі. Як їх зустріли в інших місцях?

Р.Омеляшко: Ті ж русальні обряди, бо вони пов'язані з цвинтарем, то колись переселенці з Чорнобильського району, які живуть зараз у Макарівському районі, у селі Плахтанка, селі Гавронщина, вони наткнулися на нерозуміння місцевого населення, їх трохи не кілками погнали з цього кладовища, сказали, що що це вони за чортовиння розводять, але пізніше, коли ми приїхали, вже в 92-му році, потім в 93-му році фільм ми зняли, я розмовляв з головою сільради у Плахтянці, я кажу: "Люди зберегли унікальні традиції, ви ж якось захистіть їх, підтримайте." І коли вони дійсно безборонно пройшли селом з вінками, з вогнями, з квітами, і були такі вдячні, що вони дійсно могли відправити цей обряд.

Запитання від слухачки: Чи має зв'язок русальний обряд з ритуалом гробки?

Р.Омеляшко: Гробки - це після Великодня, це провідна неділя, коли після Великодня родичі приїжджають на могили і поминають. І в ці дні багато людей їде в Зону, і їхало і буде їхати, багато переселенців, бо вони їдуть на свої гробки. Після катастрофи багато переселенців, які живуть на чистих територіях, просять, щоб їх ховали у Чорнобилі.

Бі-Бі-Сі: І ховають?

Р.Омеляшко: Ми бачили могили 97-го року і 98-го. Цікаво, ми були у селі Лелів на гробках у 95-му році, і позаминулого року ми були у тому ж селі Лельові, і зустріли тих самих людей, і ми змогли їм подарувати наш фотоальбом. Русальні обряди інші - вони пов'язані з Трійцею.

Запитання від слухача: Чи планує пан Ростислав організувати повернення обрядів і звичаїв в народ? Чи відомо вам про існування Об'єднання Рідновірів?

Р.Омеляшко: Ті реліктові явища, які ми зараз фіксуємо, вони можуть бути повернуті, але це вторинне явище, явище фольклоризму. Колесо історії дуже важко повернути назад. Хоча звичайно, було би гарно, якби найцікавіші елементи цих обрядів, якби вони приживалися, але у більш природній формі - це, напевно історія.

Запитання від слухача: Полісся - дуже широкий регіон, є і інші цікаві історико-етнографічні регіони. Цікаво, чи руки етнографів сягають інших ведмежих закутків?

Р.Омеляшко: Цю експедицію було створено спеціально, щоб врятувати цей комплекс поліської етно-культури і створення музею-архіву. Я згоден з вами у тому, що старше покоління відходить по всій Україні. Я знаю з наших експедицій, що людина, якщо вона року народження 1915-го, 18-го, вона носій дуже цікавої інформації. Люди, які виросли вже за часів колгоспного села, вони вже наполовину втратили цю інформацію. Наша експедиція регламентується постановою Верховної Ради, але також я скажу, що на Поліссі збереглися такі реліктові явища, які, можливо, навіть і в Карпатах не збереглися.Також, до катастрофи, Полісся було найменш вивченим. Але наш проект - то лише перша ластівка. Наш Центр називається Центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, і треба розробляти превентивні заходи захисту культури, щоб потім не довелося їздити в якусь іншу тридцятикілометрову зону.

Допомога  Нам завжди потрібні порядні фахівці. Я можу дати нашу адресу електронної пошти: с[email protected] Ростислав Омеляшко

Запитання від слухачки: Ваша робота має бути дуже дорогою. Де ви берете кошти на таке цікаве дослідження?

Р.Омеляшко: Це питання, яке я безпосередньо вирішував, ще у 89-му році. Я це довів до рішення Верховної Ради. Це питання увійшло у програму мінімізації шкоди, завданої Чорнобильською аварією. Там був такий пункт - збереження культурної спадщини. На культуру виділялося порівняно мало грошей, особливо порівняно з медициною, але все ж таки. Те, що Міністерство з надзвичайних ситуації приділяє цьому увагу і надає нам кошти - це дуже важливо. Проблем, багато, і техніки потрібно, ось, наприклад, зламалася наша відеокамера, яка працювала 10 років. Зараз у нас інша проблема - нам нема чим перевезти експонати. Ми можемо завантажити 20 камазів, яких у нас немає.

Запитання від слухача: Чи маєте ви достатньо помічників у вашій справі порятунку фольклорної спадщини?

Р.Омеляшко: Нам завжди потрібні порядні фахівці. Я можу дати нашу адресу електронної пошти: с[email protected]