Проте, останніми роками її ім'я дуже часто лунає не в суто політичному контексті, а в зв'язку зі збереженням історичних пам'яток України. Лариса Скорик провадить кампанію проти сучасної забудови Києва.

Бі-Бі-Сі: Що у вашому житті головне - робота з архітектурою чи політична і громадська діяльність?

Л.Скорик: Ну, безперечно архітектура. Політична і громадська діяльність займала якихось там 15-20 років мого життя інтенсивно, хоча в політиці, річ ясна, я, як львів’янка..., безперечно мала займатися політикою мало що не з дитячих років. Десь так від 5-ти років я знаю, що я вже була в політиці, але для мене моя любов це - архітектура. Політика - це, як казав Франко, "мій собачий обов'язок".

"Епоха кітчу"

Бі-Бі-Сі: Як ви як архітектор та громадський діяч дивитися на сучасну забудову Києва?

Л.Скорик: Я би не концентрувала увагу тільки на Києві, як архітектор. Інша справа, що в Києві будується найбільше, бо все зосереджено в Києві і весь ринок нерухомості є в Києві. Столиця є столицею. Близькість до влади як магнітом притягує всіх більш менш багатих людей ... з усієї України. Так що це є фактом, і всі вважають за потрібне, якщо не мешкати тут, то хоча б мати помешкання... Але я хочу сказати, на превеликий жаль, що це відбувається в усій Україні.

Видно, це - епоха нуворишів, людей без особливого смаку, в абсолютній більшості з відсутністю смаку, що для архітектури є найважливішим, найголовнішим. Я - архітектор модерний, сучасний, проектую тільки сучасну архітектуру, але те, що робиться сьогодні в Києві мені дуже важко назвати раритетною сучасною архітектурою. Це - якийсь колаж, а точніше сказати, кітч. І головним таким символом цього кітчу є Майдан Незалежності. І мабуть з цього майдану все і пішло, і сьогодні будуються високі будинки не там де треба. Величезні будинки, такі монстри трохи, тому що інакше не можна, напевне, назвати той будинок, проти якого ми боролися 1996-го року, щоб він не паплюжив силует Києва. Це - той, що стоїть сьогодні між Маріїнським парком і станцією метро Арсенальна на самісінькому краю кручі Дніпра. І взагалі ця бездарна ідея забудувати набережну київську на 40 метрів знизу і потім з кручі Дніпра по верхньому плато величезними будинками - це є нищення головного "вальору" Києва.

Кожне місто має свій головний "вальор". Якщо говорити про головну якусь формулу, код міста, то в Києві - це, на відміну від Львова, де збереглася сильна містобудівна структура і такі цілі ансамблі містобудівні збережені історичні, то у Києві, на жаль, так не збереглося - і через війни і через специфіку забудови. Але головна його принада - це ландшафт, це його зелень, фантастична акваторія і власне це мене закохало в Київ, тому що мені, як львів'янці, було нелегко як архітектору, який звик до такої насиченої естетикою архітектури історичного Львова переїхати до Києва, мені було непросто, і я довго вагалася, власне з точки зору того, що я боялася, що я не буду мати цієї розкоші архітектурної, не буду відчувати в Києві. Але власне мене закохав у Київ цей розкішний ландшафт, який диктує свою головну роль. Він грає цю роль і він диктує цю роль. Колись архітектори все це вміли розуміти, вони його не нівелювали, не нищили вульгарно так і безпардонно, як це діється сьогодні в Києві.

Мушу сказати, що і в Львові діється ненабагато краще. Правда, що там дуже мало будується, але те, що сьогодні будується в центрі міста Львова, у мене насамперед викликає відразу пам'ятник Тарасу Шевченку. Якщо ще постать самого Шевченка ще може бути, то ця безумна хвиля, яка була під стать якомусь такому фрагменту кітчу, вона мене вже тоді дуже засмутила.

Запитання від слухачів: який з ваших архітектурних доробків вважаєте найбільш вдалим?

Л.Скорик: Був період, коли я захопилася церковним будівництвом, тому що ніколи ми не мали такої можливості. Ви знаєте, що був такий вакуум, і про будівництво церков чи монастирів не було й мови. І тому я з великою радістю і любов'ю приступила до такої прекрасної царини, яка називається сакральним сучасним будівництвом. Що стосується церкви у Борисполі - це була перша така ластівка - 1089-й рік, коли ще не можна було переконати священиків, що можна будувати в сучасному стилі. Церковне будівництво не повинно мати розривів таких, тому що штучно було створено вакуум, і тепер мені вже набагато легше. Одним з таких будинків сучасної сакральної архітектури це є комплекс монастирсько-церковний Святого Василя Великого у Києві на вулиці Вознесенський Узвіз біля Львівської площі. Потім остання університетська церква Кирила і Мефодія у Черкасах.

Тобто, ви любите будувати церкви?

Л.Скорик: Не тільки. Я будую декілька житлових комплексів проектує для Києва, я роблю велику місько-будівну роботу з реконструкції на Подолі...

Бі-Бі-Сі: Чи не хотіли б балотуватися на посаду київського голови. Ви би тоді мали великі можливості втілювати своє бачення?

Л.Скорик: Ніколи в житті. Я страшенно не люблю адміністраторських посад. Я люблю бути творчою людиною. Мені політика зайняла дуже багато часу і продовжує займати, але, я це вже сказала, то є мій собачий обов'язок, тому що це поєднано з будівництвом держави. Але, що стосується інших якихось адміністративних посад, це є абсолютно не моє і я цього стараючи уникати.

Я страшенно не люблю революцій. Як митець і архітектор я - прихильник еволюції і реформ, а до революцій я до всіх маю відразу, починаючи з Французької революції. Я шаную визвольні війни, але не шаную революцій, бо це є дійсно деструкція. Л.Скорик

Запитання від слухача: Чому пані Скорик залишила політику і як ставиться до нової влади?

Л.Скорик: Є функційна політика і є політика вільного польоту. Функційним політиком я не є, і всі в Україні знають чому, тому що я була нонконформістом постійно і тому мені було закрито вхід до парламенту в часи володарювання пана Кучми, але я думаю, що надалі буде ще більше закритий, вірніше був би, якби я захотіла балотуватися в парламент. До речі, я таких намірів не маю і не бажаю. А щодо того як ставлюся до сьогоднішньої влади - з великими сумнівами і без жодної надії на спроможність цієї влади, на превеликий жаль.

Запитання слухача: Чому ви виступали проти помаранчевої революції? Набагато раніше ви постійно говорили про руку Москви у Верховній Раді... Що могло вплинути на кардинальну зміну ваших поглядів?

Л.Скорик: Мої погляди ніколи не змінювалися. Я страшенно не хочу, щоб Україна була залежна і мені байдуже від кого - чи це буде від Росії залежність, від Кремля точніше, чи це буде залежність від Вашингтона... Я дуже добре пам'ятаю як політик, коли в 1990-му році приїжджав батько-Буш, президент тоді, і пані Кондоліза Райс потім вже в нашій особистій зустрічі у Вашингтоні теж дуже холодно ставилася до ідеї нашої незалежності. а пан Буш і пані Марґарет Тетчер тоді в 1990-му році нас переконували в парламенті українському, що не можна нам відділятися і не треба нам відділятися від Москви. Я це дуже добре пам'ятаю... І сьогодні від сина Буша ми маємо приблизно таке саме ставлення як тоді - вона має виконувати волю, а я не хочу виконувати чиюсь волю. Я хочу, щоб Україна була справжньою незалежною державою. Ми тільки почали ставати на ноги. Як можна державу, яка тільки якихось 10 літ як постала з небуття свого, як можна цю державу кидати в пожогу якихось революцій? Що нині діється в Україні? Я би запросила пана Буша, хай би поговорив з людьми що нині діється в Україні.

Бі-Бі-Сі: Ваші свіжі статті є на сайті Янукович-2006. Чи означає це, що ми можемо вас побачити активним діячем у наступній виборчій кампанії?

Л.Скорик: Напевне. В усякому разі я знаю, що на виборах 2006 я не буду підтримувати адептів і організаторів помаранчевої революції. Я їх занадто добре знаю давно. Вони проходили перед моїми очима...

Бі-Бі-Сі: Але чи можемо ми вас бачити активним учасником виборчої кампанії?

Л.Скорик: Можливо.

Політична Касандра

Л.Скорик:... Мене в свій час охрестили політичною Касандрою. Я передбачила все. Коли пана Кучму ставили прем'єром, а нас, можливо, було декілька осіб з демократичного блоку, які стояли за те, щоб не було дострокових президентських виборів, чого вимагали націонал-демократи, теперішні оранжеві, щоб не знімали Кравчука і не ставили Кучму президентом...

Як активіст в політиці я хотіла би єдиного - мати спокій з політикою і бачити, що українська незалежна держава не є загроженою. Л.Скорик

Запитання: Де справжня Лариса Скорик? Ви кажете, що виступаєте за незалежність України, і разом з тим ви - з паном Януковичем, який тягне до Москви? І ви кажете, що ви проти адептів помаранчевої революції, але за адептів фальсифікації виборів?

Л.Скорик: Якщо ви читали мої статті, то я вам хочу сказати, що цей план під кодовою назвою протидія фальсифікаціям на виборах, він пройшов не тільки в Україні, він буде проходити і в інших країнах. Це добрий хід, лукавий. А про фальсифікації давайте не будемо говорити з якого боку вони були. Справа не в голубих і не оранжевих, справа в тому, що сьогодні Україна остаточно втрачатиме незалежність, а я вам сказала - мені байдуже хто хоче нею керувати, я не дозволю нею керувати ні Кремлю і нікому іншому. Але коли ви говорите, що Янукович тягне до Москви, то це ви не те говорите. Людина, яка зуміла зробити економічне чудо в Україні, і коли економічний приріст був набагато більший ніж в Росії, то це свідчило про те, що цій людині потрібна сильна Україна, і мені потрібна сильна Україна.

Бі-Бі-Сі: Останнє запитання - що ви мрієте побудувати як архітектор і чого ви би хотіли досягти як громадський діяч і активіст в політиці?

Л.Скорик: Як активіст в політиці я хотіла би єдиного - мати спокій з політикою і бачити, що українська незалежна держава не є загроженою, але я цього зараз не бачу, і я не можу скінчити з політикою. Я би з задоволенням з нею скінчила і зайнялася тільки архітектурою. А в архітектурі мені цікаво все - будь-яка тема - чи театр, чи міст, чи монастир, чи житловий будинок - мені все подобається. Архітектура - це найкраща у світі професія...

З Ларисою Скорик розмовляв Богдан Цюпин