Малькольм Хазлет Бі-Бі-Сі

Його обрання на цю посаду започаткувало процеси перебудови і гласності в СРСР, які пізніше привели до чи не найбільших геополітичних змін у Європі ХХ століття.

Промовляючи на святкуванні свого 70-го ювілею 2001-го року, пан Ґорбачов сказав, що, на його думку, його головною заслугою стали демократичні перетворення в СРСР:

"Я думаю, нашим ключовим досягненням стало те, що ми вивели країну зі стану несвободи, від тоталітарного суспільства до демократії, до усвідомлення, що існують різні форми власності, і що кожен громадянин може робити власний вибір і займатися своїми справами. Усвідомлення того, що кожна людина повиннабути вільною і що немає одного якогось визначеного шляху, а є різні шляхи."

Підняття і падіння людини, яка 'змінила світ'.

Ті, хто на Заході спостерігав за подіями у Кремлі, засвідчили його прихід.
Розумний, відносно молодий член Політбюро, який виділявся з-поміж інших, який говорив так, ніби він справді знав про що говорить, і не просто виконував накази Політбюро.

Британський прем'єр Маргарет Тетчер відчула це, коли зустрілася з ним у 1984 році, саме тоді вона зробила відому заяву: "Мені подобається пан Ґорбачов. З ним можна мати справу".

Коли Михаїл Сергійович Горбачов став керівником СРСР кілька місяців по тому, було відчуття захоплення та очікувань.

На відміну від традиційно непомітних чоловіків з Кремля, які ніколи не посміхалися, Ґорбачов запропонував новий і свіжий підхід:

"Ми кажемо сьогодні, що ми відкриваємо новий розділ у наших відносинах. Я би дуже хотів сподіватися, аби те, що народилося останнім часом у наших взаємних відносинах, стало б більш міцним, пустило б глибокі коріння, і щоб наша співпраця принесла плоди для наших народів, для всіх народів."

Різниця, яку відчули журналісти, які подорожували в СРСР в цей час, була величезною. Замість ставлення як до потенційних шпигунів, нам була дозволена акредитація, доступ до вчених, журналістів.

І попри те, що контакти з дисидентами насправді не заохочувалися, вони і не були повністю заборонені. Зрозуміло, звичайно, що була певна напруженість за лаштунками.

Ґорбачов продавав свої реформи вірним партії, переконуючи їх, що ці реформи необхідні, аби зробити Радянський Союз сильнішим у новій фазі конкуренції з Заходом.

Ґорбачов, насправді-таки, був одним з них - жорсткий партійний діяч, який привернув увагу найжорсткішого посадовця - керівника КҐБ, а потім партійного лідера Юрія Андропова.

Отже, які ж саме були мотиви в Ґорбачова, коли він запровадив "перестройку" та "гласність"?

Андрєй Остальський - редактор Російської Служби Бі-Бі-Сі:

"Я не впевнений, що він повністю розумів можливий вплив тих процесів, які він започаткував. Фактом було те, що він точно намагався змінити Радянський Союз і спосіб, яким керувалася радянська система. Він, скоріше за все, розумів, що Радянський союз невдовзі розпадеться під своєю власною вагою".

І, перш за все, так звані "вірні партії" пішли за Ґорбачовим. І які б передчуття вони не мали, Горбачову було дозволено укласти низку угод з контролю над збройними силами із Заходом, а щодо внутрішніх справ, - послабити соціальний і політичний контроль.

У березні 1990 року журналісти з подивом спостерігали, як нещодавно обраний з"їзд народних депутатів покірливо підняв свої руки "за" знищення 6-ї статті Радянської Конституції.

Саме ця стаття завжди надавала Компартії монополію на владу. Багато з тих депутатів були просто слухняними членами партії, які виконували вказівки.

Однак були і такі, хто виступав за лібералізацію та послаблення напруження з Заходом.

Люди, як тодішній міністр закордонних справ Едуард Шеварнадзе, а особливо Алєксандр Яковлев, колишній посол в Канаді, були поставлені Горбачовим на перший план при запровадженні реформ.

Мислення "реформаторів" описав у щоденнику помічник Ґорбачова Анатолій Черняєв:

"Ми раніше не розуміли, який терор спричинили в Європі нашою військовою могутністю, під час захоплення в 1968 році Чехословаччини, наскільки нажахані були європейці установкою балістичної ракети СС-20. Ми не хотіли це визнати. Все ж таки, ми демонстрували могутність соціалізму. А зараз Горбачов прибрав цей терор, і наша країна несподівано постала нормальною, навіть, невдачливою..."

Європейці тепло відповіли на появу нової, нестрашної Росії. Вони збиралися тисячами, аби привітати Ґорбачова і його дружину Раїсу під час закордонних візитів: до Парижа, Лондона, Бонна, Мілана, Вашинготона.

Усі побоювання і занепокоєння років Холодної Війни розсіялись. Світ, здавалося, постав перед початком нової ери миру та доброї волі.

Не всі у Москві, звичайно, сприймали це таким чином.

Після двох чи трьох років прибічники партії та керівники військової верхівки у Москві почали серйозно сумніватися у своєму Генеральному секретарі.

Ставало зрозумілим, що перестройка більше не була просто способом перебудови радянської могутності під час подальших конфронтацій.

Тепер вже йшлося про кінець десятирічної конкуренції з Заходом. І Горбачов, на думку "вірних партії", занадто цьому здався:

"Я думаю, що зміни, які відбуваються, є послідовними із змінами у світі, на сході і на заході. Тепер нам треба наздогнати втрачений час, обставини вимагають більш швидкі кроки задля змін. Важливість цих змін в тому, що вони створять краще суспільство, більш відкрите суспільство, більш демократичне суспільство".

Побоювання противників компромісу зросли з першими ознаками соціальних заворушень в комуністичних країнах Східної Європи, а також в кількох радянських республіках.

Почалися масові демонстрації у республіках Прибалтики за поновлення незалежності і заклики у Польщі та в інших країнах запровадити демократичні вибори. У Східній Німеччині демонстрації зростали за розмірами і пристрастями.

Ґорбачов опинився схопленим поміж двох могутніх сил: хвилями вимог політичної свободи, і реакцією жаху в лавах комуністичних консерваторів, в той час, як вони втрачали контроль.

Радянський лідер вагався. Він відвернувся від своїх радників-реформістів і знов повернувся до партійних консерваторів. Однак було вже запізно.

Намагаючись гнатися за двома зайцями, він не впіймав жо дного. Східна Європа та Радянські республіки пішли своїм шляхом.

Путч

Партійні "апаратчики" влаштували Ґорбачову у 1991 році "путч". Ґорбачов, якого все ще гарно приймали на Заході, втратив прихильників у своїй країні, і Борис Єльцін залишився продовжувати реформи своїм власним способом.

Однак для багатьох, людиною, яка започаткувала весь процес рефом, все ж залишався Михаїл Ґорбачов. І саме він, на думку Андрєя Остальського, війде в історію:

"Незважаючи на справжню мотивацію Михаїла Ґорбачова, чому він зробив те, що зробив... Я впевнений, що він увійде в історію як один з найбільших постатей 20 століття, людина, яка справді покінчила з добою Холодної Війни, дехто, хто, можливо навіть врятував світ від ядерної війни. Я впевнений, що багато інших політиків - президентів та прем'єр-міністрів - які нам здаються дуже значними - - можливо у майбутній історії будуть просто зватися "політики, які жили у добу Міхаїла Ґорбачова".