Яку модель уряду обере Віктор Ющенко для свого президентського терміну?

Таку думку в інтерв'ю Українській службі Бі-Бі-Сі висловив директор Інституту глобальних досліджень Вадим Карасьов, з яким розмовляв Юрій Кушко.

Бі-Бі-Сі: Наскільки революційним буде новий український уряд за своїм складом та намірами?

В. Карасьов: Є фактично тепер дві моделі уряду – політична модель, яка спирається на більш-менш однорідну більшість у парламенті, коли кабінет міністрів формується близькими політичними соратниками Віктора Ющенка на політичних засадах. І можливим також є такий собі напівполітичний-напівтехнічний кабмін, що спиратиметься на різноманітні політитичні сили у парламенті, і не виключено, що й на низку центристських і напівцентристських сил та навіть деякі фракції, які свого часу підтримали Віктора Януковича. В такому випадку уряд матиме не жорсткий, політично однорідний, а радше розмитий характер, і спиратиметься на досить широку політичну і фракційну платформу у Верховній Раді. До складу такого уряду могли б увійти не лише політики від сил, які підтримали Віктора Ющенка, але й деякі фахівці-економісти, підтримувані фракціями, політично не близькими новому президентові.

Бі-Бі-Сі: Яка з цих двох моделей нового українського уряду має, на вашу думку, більше шансів на затвердження?

В. Карасьов: Гадаю все ж таки, що буде щось середнє. Враховуючи різнорідність запитів, різнорідність імпульсів помаранчевої революції, різнорідність завдань постреволюційної ситуації і різнорідність політичної платформи прихильників Віктора Ющенка, я би не виключав певний мікс – поєднання одного та іншого. Сьогодні перехід до однорідного партійно-політичного уряду був би передчасним і зменшив би соціальну і політичну базу нової влади. Але, з іншого боку, ставка на так звані технічні кабміни означала б відтворення моделі урядів, сформованих за режиму Кучми. Відтак, вочевидь матиме місце гібридизація, змішення політичної і професійно-технічної моделей. Під цим кутом зору, імовірно, вибудовуватиметься кадрова композиція нового кабміну, починаючи від прем'єра, його заступників, і закінчуючи конкретними міністрами.

Нові і старі імена для уряду

Бі-Бі-Сі: Промовляючи днями у Тисовці, під час відпочинку у Карпатах, Віктор Ющенко наголосив, що нова влада робитиме ставку на нові імена. То ж чи є перспектива у старих імен? У того ж таки Миколи Азарова, наприклад?

В. Карасьов: Я б тут уточнив, що все ж таки нове покоління політичної еліти, що прийшло до влади, не є аж таким новим з точки зору його участі в українській політиці. Йдеться наразі про покоління 90-х років – молоде, енергійне, сильне, про європейські орієнтоване. Я не бачу поміж них супер-нових імен. Однак проблема не у новизні облич, а у новизні підходів до політики. Сподіваюся, що нові-старі політичні діячі, які сьогодні отримали владу з рук Майдана і революції, зможуть продемонструвати згадані підходи. З іншого боку, я не виключаю появи - і на рівні регіональних властей, і на рівні центрального уряду – низки справді невідомих широкому політичному загалу осіб – перш за все представників ділових еліт, банківського бізнесу та нових підприємницьких кіл. Бо ж українська помаранчева революція значною мірою є породженням українського середнього класу, нових підприємницьких середніх прошарків. І було б логічним, якби нові імена з цієї нової ділової еліти з'явилися і в кабміні, і в регіональних структурах влади.

Я б не виключав, скажімо, що на губернаторські посади у низці – а можливо й більшості регіонів України – прийдуть молоді вихідці з регіональних ділових кіл, здатні не стільки адмініструвати, скільки створювати стимули та умови для регіонального розвитку. Це є надто важливим з огляду на те, що адміністративний ресурс у тому вигляді, в якому він був у добу Кучми, на сьогодні є зламаним, його просто немає. Було б наївним сподіватись на його відновлення. Чому потрібні нові люди, передусім на рівні регіонів? Тому що врядувати на рівні регіонів, як, власне, і у масштабах цілої країни, необхідно справді по-новому, спираючись на інші політичні можливості і на інші політичні ресурси, які б відповідали ринковій економіці та ліберальній ринковій демократії.

Три складові доречного прем'єрства

Бі-Бі-Сі: Поки що, можливо завчасно вести мову про персоналії. І все ж таки, за вашими прогнозами – кого конкретно ми побачимо у новому уряді і кого – на посаді прем'єра?

В. Карасьов: Моя формула така - прем'єром у президента Ющенка буде сам Ющенко, враховуючи те, що він сам є колишнім прем'єром і є прем'єром за покликанням, економістом за фахом, фінансистом за спеціалізацією. Він – економіст, а відтак він буде завжди чітко і водночас жорстко контролювати діяльність прем'єр-міністра і кабінету міністрів. Тримати їх у полі зору. Це одне.

Другий момент - гадаю, що в уряд все ж таки увійдуть Тимошенко, Мороз, Кінах і Порошенко. Однак, не прем'єр-міністрами, оскільки будь-яка з цих постатей на посаді прем'єра буде різко змінювати баланс сил усередині коаліції, що підтримала Ющенка.

Третій момент - думаю, що все ж таки прем'єр-міністром буде людина з оточення Віктора Ющенка, однак не політизована і радше експертно-оріентована. Себто політик без партійної прив'язки і без особливих політичних амбіцій. Радше експерт економічного профілю, фахівець в галузі економічної політики, радше ніж політик публічного типу в українському розумінні цього слова. Я особисто з цієї точки зору ставив би на Єханурова як політика, який працював в уряді Віктора Ющенка першим віце-прем'єром, як політика незаангажованого тією чи іншою політичною партією, і як достатньо сильного і серйозного професіонала в галузі економічної політики, зокрема політики, спрямованої на розвиток дрібного та середнього бізнесу. Можливо, такі прем'єри сьогодні були б більш доречними. Фахівці не з металургії, а фахівці з розвитку масового підприємницького бізнесу та фінансів.

Бі-Бі-Сі: А зовнішня політика – хто міг би, на вашу думку, очолити цей напрямок?

В. Карасьов: А щодо зовнішньої політики, то, гадаю, найбільше шансів має повернутися на посаду міністра закордонних справ Борис Тарасюк, який би міг взятися за розв'язання тих завдань, що постали перед новою пост-революційною демократичною Україною. Йдеться, по-перше, про широкий, різними шляхами, шлях до Європи, а також уточнення, коригування, а, можливо, й нова редакція євроінтеграційного порядку денного і побудова нового формату російсько-українських відносин.

З владою Майдану доведеться рахуватися

Бі-Бі-Сі: Чи помічаєте ви бодай якусь різницю у способі формування нового уряду порівняно з практикою старих часів? Приміром, чи можна казати про більший контроль громадськості за цим процесом? Чи є відмінності?

"Майдановладдя" - український варіант громадянського суспільства

В. Карасьов: Є відмінності. По-перше, воно відбувається у більш прозорому стилі. Сам президент – себто Віктор Ющенко як майбутній президент, де-факто президент, оголосив про своє бачення того, як формуватиметься кабінет міністрів, подав прізвища імовірних кандидатів на посаду прем'єра, наголосив на необхідності круглого столу, де б узгоджувалися композиція та кадровий набір уряду. Це не лише пов'язано з потребою у зондуванні тих чи інших постатей у пресі та експертному середовищі. Йдеться про справді обнадійливі сигнали, оскільки за усім цим можна побачити бажання розв'язувати проблеми у відкритому, публічному, комунікативному режимі – на відміну від кулуарного.

По-друге - звичайно, що роль громадськості є тепер більш поважною при формуванні уряду. Ми бачимо як реагує вона на ті чи інші чутки щодо тих чи інших прізвищ. Прикладом може бути та ж таки історія з Азаровим. Демократичні революційні прошарки суспільства висловили незгоду з тим, що представники старого режиму можуть претендувати – навіть на рівні чуток та гіпотез – на портфелі у новому кабінеті. Це гарний сигнал, який свідчить що революційний імпульс є і надалі присутнім у демократичному середовищі, попри те, що сама революція згорнулась. Це означає, що Вікторові Ющенку і надалі доведеться рахуватися з тим, що він є лідером, який має не лише електоральну легітимність, але й революційну легітимність, легітимність майдановладдя. І оце майдановладдя, майданократія – як український аналог американському чи ж англо-саксонському громадянському суспільству – перетворюється на постійний чинник нинішньої і майбутньої української політики. І будь-який президент, і будь-який прем'єр, спікер чи депутат будуть змушені рахуватися з новим суспільним настроєм, з новою енергетичною більшістю, що сформувалась під час помаранчевої революції.