Про це сказав один з керівників фонду "Стратегія-1" Михайло Гончар, з яким розмовляв редактор Української служби Бі-Бі-Сі Ростислав Хотин після того, як в Ашгабаді було підписано додаткову щорічну угоду про обсяги і умови поставок туркменського газу в Україну на 2005 рік. 1 січня Туркменістан припинив подачу газу до Росії і України. На церемонії підписання угоди в Ашгабаді президент Туркменістану Сапармурат Ніязов сказав, що Україна погодилася платити по 58 доларів за 1000 кубометрів газу, а не 44 долари, як раніше.

Бі-Бі-Сі: Чому для України важливі поставки туркменського газу?

М. Гончар: Перш за все, це - елемент диверсифікації. Я підкреслюю - елемент, а не диверсифікація, тому що реально шлях туркменського газу в Україну лежить через Росію, і, по суті, та система домовленостей, яка сформована між Росією і Туркменістаном, Росією і Україною, практично знаходиться під контролем Росії. Себто, це реалізація Росією концепції певного єдиного газотранспортного простору, де вона відіграє провідну роль. Тому ці проблеми, попри всі підписані домовленості, періодично будуть виникати, в тому числі - і по ціні на газ, і по вартості транзиту газу тощо.

Туркменбаші воліє поставити перед фактом і вимагати

Звичайно, багато в чому Туркменістан відчував себе в цій ситуації з цінами на газ, який постачається в Україну і Росію, дискримінованим, що ціна занижена. І є в цьому певна логіка.

Наприклад, Туркменістан звернув увагу на те, що росіяни постачають газ у Білорусь за ціною майже 47 доларів за 1000 кубометрів, а туркменський купують за 44 долари. Туркмени вважають, що це - занадто низька ціна. У такій логіці їм не можна відмовити, однак ціна у 60 доларів, яку вони виставили, є теж завищеною. Адже потрібно враховувати ще відстань і тариф на транзит. Тому безперечно, що Туркменбаші у цій ситуації намагається діяти в притаманній йому манері - поставити перед фактом, вимагати. Але, власне кажучи, поле для маневру в нього теж не дуже широке, оскільки, по суті, єдиний шлях масштабного туркменського газового експорту лежить у Росію і через Росію.

Інших проектів, за винятком іранського, практично немає. І тому реальних перспектив диверсифікації постачання туркменського газу не простежується. Іранський проект не має великих перспектив розвитку - у найближчому майбутньому, принаймні.

Газова монополія

Бі-Бі-Сі: Чи можна говорити, що Україна практично не купує російського газу, оскільки той газ, що вона отримує з Росії, це - фактично, компенсація за транзит російського газу українською територією? А купує Україна лише туркменський газ, тобто Туркменістан є, фактично, монополістом в експорті газу до України?

М. Гончар: Практично це так і є. Себто, якщо ми не будемо брати, який газ фізично надходить в українську газотранспортну систему... Зрештою, це все одно російський газ значною мірою, оскільки ми отримуємо туркменський газ через російську газотранспортну систему і, звичайно, ми не можемо проконтролювати, чи це є пряма поставка туркменського газу в Україну, чи це працює схема заміщення. Але згідно тих формальних правових документів, які є, так - у нас іде закупівля туркменського газу і плюс російський газ в якості оплати за транзит, знову ж таки, російського газу до Європи. Тому в цьому контексті Туркменістан, безперечно, має певний статус монополіста. Але ситуація могла б бути принципово іншою, якби Туркменістан і Україна мали безпосередньо кордон, а так - це йде спілкування через третю країну. І, по суті, система домовленостей сформована за правилами гри, які найвигідніші "Газпрому".

Не на все - воля Туркменбаші

Бі-Бі-Сі: Оглядачі помічають, що Туркменістан, домовившись з Україною, все ще веде переговори з Росією. Про що це свідчить? Як, взагалі, Ви б охарактеризували російсько-туркменські газові домовленості?

М. Гончар: По суті, це домовленості, скажімо так, сильного і слабшого партнера. Знову ж таки - через газотранзитну залежність Туркменістану від Росії багато в чому туркменська сторона змушена була піти на поступки російському "Газпрому". І тому "Газпром" діяв у цій ситуації більш жорстко і наполегливо. Зокрема, красномовним є те, що у відповідь на спроби Туркменістану підняти ціни на газ до 60 доларів російська сторона заявила, що вона подасть до міжнародного суду на Туркменістан - оскільки ціна на газ жортстко зафіксована в контрактах між Росією і Туркменістаном, принаймні до 2006 року. І та ціна знаходиться на позначці 44 долари за 1000 кубометрів. Тому безперечно, що сторони обмінялися рішучими заявами і зараз іде пошук якогось компромісного рішення, де кожна сторона хоче зберегти своє політичне обличчя.

Штаб-квартира "Газпрому" у Москві - російська компанія діяла жорстко і наполегливо

Туркменістан значною мірою сам стає заручником тієї політики. І, напевно, це відповідає тому стану, тому ладу, який панує в Туркменістані, де провідну роль відіграє воля Туркменбаші - сьогодні він одних правил гри дотримується, а завтра може дотримуватися зовсім інших. І не завжди це дії послідовні. Себто, принципу pacta sund servanda - договори повинні виконуватися - не завжди дотримуються.

З іншого боку, для української сторони тут теж є певний урок: що потрібно дуже чітко виписувати договори. Адже в даній ситуації українській стороні нібито і не було чим апелювати, на відміну від російської, яка, абсолютно чітко пославшись на положення російсько-туркменських угод, сказала, що вдасться до цілком правових заходів у відповідь на дії Туркменістану. В української сторони в цій стороні аргументів було замало.

Відсутня ланка

Бі-Бі-Сі: У якому стані зараз транскаспійський газовий проект - з Туркменістану по дну Каспійського моря до Азербайджану, Грузії і, можливо, далі до України? Зараз ситуація нова: є новий лідер в Азербайджані - Ільхам Алієв, є новий лідер у Грузії - Михаїл Саакашвілі, є новий лідер уже в Україні - Віктор Ющенко, які, можливо, більш прихильні, ніж політики старої генерації, які були в цих країнах? Чи тепер реальнішим є цей проект?

М. Гончар: Не сказав би. Навпаки - у цьому ланцюжку нових лідерів бракує появи нового лідера в Туркменістані. Тоді, певно, ланцюжок був би заповненим, тому що зрештою, все залежатиме від поведінки туркменської сторони - наскільки вона буде просувати цей проект. Зараз перспектив цього проекту не видно ні в найближчому, ні в більш віддаленому майбутньому, оскільки ініціатори цього проекту відійшли і взагалі пішли з Туркменістану в силу несприятливого інвестиційного клімату щодо даного проекту. Окрім того, зараз наявні абсолютно конкурентні позиції Азербайджану і Туркменістану по газовому експорту.

У зв'язку з розвитком проекту Баку-Тбілісі-Ерзeрум для постачання газу з родовища Шахденіз у Туреччину Азербайджан вже так не зацікавлений у транскаспійському газовому проекті, як було ще років п'ять тому. Окрім того, відомі і певні політичні тертя між Баку і Ашгабадом, які теж унеможливлюють ефективну співпрацю. Але, звичайно, що в основному все це залежить від позиції Туркменбаші. І якщо буде його політична воля, то може бути реанімований цей проект. Але, знову ж таки, важко розраховувати на подібні кроки зараз з боку Туркменістану, оскільки всією тією системою довгострокових угод, яку Туркменістан уклав з російською стороною, він потрапив у доволі серйозну довгострокову залежність у своїй газотранзитній і експортній політиці від Росії. І тому зараз не доводиться говорити про перспективи транскаспійського проекту для транспортування туркменського газу в напрямку європейських ринків.