Юрій Кушко

Інші ж повідомлення заперечують наявність таких змін. В інтерв'ю Бі-Бі-Сі американський політолог, професор Стенфордського університету і у минулому - консультант Білого дому Майкл Макфол відповідає на ці та інші запитання.

Майкл Макфол: Гадаю, в адміністрації Буша наразі відбуваються внутрішні дебати щодо того, як вести справи з Росією під час другого терміну перебування пана Буша при владі. Єдиної точки зору у цьому питанні поміж чільних урядовців немає.

Та навіть більше - ми досі не знаємо хто ж відповідатиме за визначення зовнішньої політики. Наразі відомо лише хто обійме посаду держсекретаря - це Кондоліза Райз, моя колега по Стенфордському університету.

Відомо, що Стів Хадлі очолить Раду національної безпеки. І ми знаємо також ім"я міністра оборони. Але досі немає ясності щодо того, хто, приміром, стане помічником держсекретаря з питань Європи та Євразії - а це людина, яка відіграватиме ключову роль у визначенні наших відносин з Росією.

Так що, боюсь, дебати і протистояння різних таборів триватимуть допоки не буде оголошено склад команди, відповідальної за зовнішньополітичний напрямок.

Бі-Бі-Сі: Чи можна казати, що вже сам факт проведення дебатів усередині адміністрації Буша щодо того, якою має бути ставлення до Росії, свідчить про занепокоєння російською політикою щодо України...

Майкл Макфол: Коли йдеться про російську політику в Україні, то вона звичайно ж непокоїть.

Спосіб, у який пан Путін втручався у виборчий процес, те, як він визнавав переможцем Віктора Януковича задовго до оголошення офіційних результатів, те, як Росія наполегливо підштовхувала проти повторного голосування, - коли вже навіть і парламент, і члени Центрвиборчкому України заявили про шахрайство на виборах.

Це надсилає витверезливий сигнал американцям - гей, хлопці, можливо отой Путін не є вже таким близьким союзником США? Можливо, він не поділяє наших цінностей.

Бі-Бі-Сі: Чи є інші причини, окрім українського питання, які вимагають перегляду американської політики щодо Росії.

Майкл Макфол: Так. Є два моменти. Найбільший, звичайно, полягає в тім, що Путін особисто ініцюював декілька акцій, спрямованих на згортання демократії в Росії.

На мою думку, на ранніх етапах роботи чинної американської адміністрації, президент Буш міг припускати, що його не обходитимуть проблеми російської демократії. Натомість він прагнув встановити близькі особисті відносини з Путіним, аби отримати те, чого він -Джордж Буш - хотів отримати від Росії.

Приміром, спочастку це було скасування договору про обмеження стратегічних балістичних ракет, і він домігся згоди від Путіна, хоча той був проти цього.

Після подій 11 вересня панове Буш і Путін стали союзниками у боротьбі проти тероризму. І під час нашої військової операції в Афганістані Росія, на мою думку, відігравала дуже позитивну роль. Але відтоді президент Буш вже не отримує аж так багато від президента Путіна.

Останній не є аж таким великим прихильником американських зусиль, спрямованих проти розповсюдження зброї масового знищення. Путін не є аж таким поважним союзником у війні з тероризмом. Я навіть думаю, що він - через дії в Чечні - навпаки, сприяє радикальному фанатизму.

По-третє, президент Буш зробив риторичну заяву про підтримку поширення свободи та демократії по цілому світі. Вочевидь, Путін не є пасажиром того авта.

Бі-Бі-Сі: Повертаючись назад до українського питання, наскільки єдиними і налаштованими є Сполучені Штати та Європа в їхній позиції щодо України

Майкл Макфол: Я був дуже вражений заявами зробленими в європейських столицях і у Вашингтоні, які засудили - як сфальсифіковані - вибори 21 листопада. Це рідко трапляється в американській дипломатії і, на мій погляд, слід віддати належне адміністрації Буша за провідну роль на цьому напрямку.

Мені здається, що великою мірою саме вона надихнула наших європейських союзників і сприяла їхній рішучості. Але все це навряд чи би стало реальністю без, власне, масових виступів протесту на вулицях Києва. Якби не ті сміливі і непохитні люди, не було б і розмов про засудження українських виборів.

Отже, я вважаю це величезним успіхом для захисників демократії. Тепер ми перешли до іншого, вельми напруженого, етапу - особливо це відчутно в Європі, оскільки Україна за президента Ющенка почне щохутчіше наближати переговори щодо українського членства в Євросоюзі.

Я нещодавно повернувся з зустрічі європейських політиків у Лондоні, де я відчув справжню нервозність європейців з приводу того, що їм доведеться швидко давати собі раду з питанням членства України в ЄС.

Гадаю, їм слід усвідомити, що вони отримали реальний шанс допомогти у зміцненні демократії в Україні. Я не кажу про те, що вже завтра Україна зможе увійти до європейської спільноти. Я кажу про перспективи членства за 10-15 років. Але цей процес слід розпочати вже тепер.

Бі-Бі-Сі: Як далеко США і загалом Захід будуть готові піти у справі допомозі Українській демократії. Чи будуть вони готові пожертвувати особливими партнерськими відносинами з Росією заради підтримки демократичних сил в Україні

Майкл Макфол: Я особисто не вважаю, що йдеться у данному випадку про торгівлю. Якщо Путін дивиться на це як на торгівлю, то це його проблеми. На мою думку, підтримка демократичних сил в Україні відповідає інтересам національної безпеки і моральним забов"язанням США.

Ми просто не можемо відмовитися від них тепер і залишити напризволяще. Якщо встановлення щільних зв"язків з паном Ющенком, а також розмови про членство України в Євросоюзі, і навіть про членство в НАТО - якщо пан Ющенко підтримає цю ідею, - отже якщо все це якоюсь мірою роздратує Путіна, то це означатиме що Путін не розуміє як працює демократія.

Я хотів би побачити Віктора Ющенка у Вашингтоні, я хотів би, щоби він прибув сюди з державним візитом, і ми мали б нагоду аплодувати тому, що він особисто і його рух зробили.

Я не думаю, що нас має стримувати можлива реакція Росії на таку глибоко символічну подію. Гадаю, у випадку України йдеться про гігантську перемогу для усіх демократичних сил, в тому числі і для демократичних сил у самій Росії.

Бі-Бі-Сі: Якою мірою американські національні інтереси співпадають з закликами української діаспори чи ж деяких впливових американців польського походження?

Майкл Макфол: Відверто кажучи, вони дещо перебільшують, коли намагаються довести що інтересам національної безпеки США відповідав би союз з Україною. Мова не про це. Ми не говоримо про необхідність противаги Росії.

То концепції 19 століття, які вже не мають особливого значення у 21 сторіччі. Я не хотів би образити українські збройні сили, але особливе партнерство, яке я хотів би побачити у відносинах США та України, не мало б нічого спільного з ідеєю створення військової противаги Росії.

Я радше зацікавлений у об'єднанні цілої Європи - Європи демократичної і вільної. І в цьому, на мою думку, полягають справжні інтереси національної безпеки США. І це те, чого ми повинні рішуче домагатися тепер.