Що буде з пенсіями українців після війни

"Я розраховую, що працюватиму до смерті, аби була робота та сили", - каже пані Зоя, яка все життя платила податки і вже за сім років за чинним законом могла би виходити на пенсію.

Вона пояснює, що вже давно зрозуміла, що на державну пенсію вона не може розраховувати.

"Можу розраховувати лише на те, що сама заробила і заощадила", - каже вона. Свої сумлінні платежі до системи ЄСВ, з якої гроші надходять до Пенсійного фонду, вона розглядає просто як данину державі. Навіть не як систему, завдяки якій нині пенсію отримує її мати та ще мільйони українських пенсіонерів.

"Мамина пенсія така мізерна, що на неї не проживеш, - маму я додатково підтримую сама, як і всі ми, мабуть, батьків підтримуємо", - розповідає пані Зоя.

Щодо себе на пенсії, чи радше на роботі до смерті пояснює, що хоче працювати не лише через страх бідності, але й тому, що не уявляє повноцінного життя без роботи: "Сподіваюся, що мій професійний досвід і знання все одно будуть комусь потрібні і за 10 років, хоча, мабуть, зможу погодитися і на роботу не за фахом".

На запитання, чи не замислювала вона про пенсійні заощадження і у що їх зараз можна було б вкласти, пані Зоя посміхається, дивиться у телефон і каже: "Знову тривога".

Ще до війни демографи говорили про депопуляцію України, коли народжується значно менше ніж потрібно для природного відтворення населення, а отже і зменшується кількість тих, хто своїми внесками у загальну пенсійну систему може забезпечувати виплати для пенсіонерів.

Здавалося, гірше бути не може, але за рік війни ситуація ще більш ускладнилася. Мільйони українок працездатного віку з дітьми опинилися за кордоном, мільйони людей в Україні втратили роботу, сотні тисяч чоловіків пішли у військо. І хоча офіційних даних про втрати на фронті наразі замало, ясно, що кількість загиблих та поранених обчислюватиметься десятками тисяч.

Чи буде кому підтримувати пенсійну систему своїми внесками після війни і чи буде з чого виплачувати пенсії нинішнім та майбутнім пенсіонерам?

Масштаби проблеми

За даними Пенсійного фонду, на початок 2023 року в Україні було 10,7 мільйонів пенсіонерів, тоді як на початок 2022 року їх було на 200 тисяч більше. Середня пенсія в Україні становить 4 623 грн - близько 126 доларів за офіційним курсом. При цьому близько двох третин пенсіонерів отримують пенсію меншу за 4 000 грн. Проте витрати на виплату пенсій - найбільші соціальні видатки українського бюджету.

Водночас кількість працюючих українців, які своїми внесками могли би підтримувати пенсійну систему та виплату пенсій, скорочується на порядок швидше, ніж кількість пенсіонерів. Нині їх так само близько 10,7 млн.

Зараз значна частка тих, хто платить єдиний соціальний внесок (ЄСВ), з якого поповнюється Пенсійний фонд, - це військові та мобілізовані, каже заступниця міністра соціальної політики Дарина Марчак.

"Наразі зменшення надходжень від громадян і підприємств, які не працюють, компенсується збільшенням надходжень від військовослужбовців, мобілізованих, які отримують грошове забезпечення. Але ми розуміємо, що цей ефект не є стабільним, і після завершення війни він мине. Нам потрібно вирішувати питання кількості працюючих громадян", - наголошує представниця уряду.

А з цим також великі проблеми. Нині можна оперувати лише оціночними даними щодо кількості людей, які виїхали за кордон та були депортовані до Росії, і яка кількість громадян повернуться до України, коли війна завершиться, каже Дарина Марчак.

Точно сказати, як розвиватиметься демографічна ситуація в Україні, поки що ми не можемо, але тенденції є досить негативними. Є підстави вважати, що співвідношення між працюючими і пенсіонерами буде погіршуватися, а відтак, є й великі ризики для солідарної пенсійної системи, каже представниця уряду.

Жінки та діти за кордоном

За даними ООН, за час війни з України виїхало понад 8 млн людей, 5 мільйонів із них отримали тимчасовий захист у Європі. Переважно це жінки та діти.

За оцінками Центру економічної стратегії, найчисельніша група серед українських біженців (42%) - жінки у віці 35-49 років. Ще понад чверть - жінки від 18 до 34 років. Тобто левова частка українських біженців за кордоном - це жінки працездатного та дітородного віку. На одну жінку в середньому припадає одна дитина.

Від того, скільки з них повернеться, багато в чому залежатиме, що відбуватиметься в Україні після війни, наголошує керівник ЦЕС Гліб Вишлинський:

"Якщо їх не повернути додому, то і без того важка демографічна ситуація в Україні переросте у катастрофічну. Від кількості людей залежить, кому і які Україна зможе платити пенсії, скільки і де (і для кого) відновлювати школи та утримувати університети".

Утім, реальні цифри можуть бути і дещо іншими. Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціології НАН України, послідовно вказує на відсутність достатніх достовірних даних про те, скільки саме українок та дітей, що рятувалися від війни, залишається за кордоном.

Вона твердить, що найбільш надійними є дані Державної прикордонної служби, а за ними, "якщо дивитися з 24 лютого минулого року по 20 лютого цього року, то різниця між "виїхало" та "в'їхало" - це 1 млн 830 тисяч".

"Це не 7, і не 8 млн", - заявила вона під час телемарафону.

Загалом, за оцінками інституту, очолюваного Лібановою, за кордоном нині можуть перебувати близько 5 млн українців - включно із тими, що виїхали ще до війни.

Водночас, каже демограф, нині "загроза страшенна", оскільки і до війни в Україні йшла депопуляція, а тепер тим більше.

Картина погіршується

І кількість людських втрат в Україні, і кількість тих, хто виїхав і залишається за кордоном, можуть бути дещо іншими, ніж ми нині собі уявляємо, каже Людмила Черенько, голова відділу якості життя Інституту демографії. Поки що ці дані частково засекречені, а частково просто не збираються.

Вона відзначає, що до війни в Україні було близько 15,7 млн зайнятих і майже 11 млн пенсіонерів. Тобто на одного пенсіонера припадало півтора працівника. Звісно, ця статистика не відбивала незареєстровану зайнятість, зарплати в конвертах та інші українські особливості, які впливали на те, скільки людей платили відрахування, необхідні для утримання пенсіонерів.

Але нинішні неповні та неостаточні дані свідчать, що за час війни ситуація значно погіршилася. На скільки саме - стане відомо згодом.

Нині ж, за словами Людмили Черенько, в Інституті демографії оцінюють максимальну кількість тих, хто виїхав, у три мільйони, із них близько половини - це діти. Тож українців працездатного віку за кордоном може бути максимум 1,5 мільйона.

З іншого боку, каже демограф, за даними Світового банку та Міжнародної організації праці, за минулий рік в Україні було втрачено 2,4 млн робочих місць.

Крім того, минулого року 120 тисяч українців отримали статус осіб з інвалідністю, тобто вони теж частково або повністю випадуть з ринку праці.

Тож "картина стає набагато гіршою", каже Людмила Черенько.

Тож зараз напевне можна говорити про дві речі: достатніх даних немає і ситуація з пенсіями значно ускладнилася через демографію, наголошує Дмитро Боярчук, виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна.

Він твердить, що нині експерти центру виходять із того, що конкретно говорити про те, що робити, можна буде лише після перепису населення після війни.

"Частина людей виїхали, багато людей загинуло і ще, напевне, багато загинуть, багато стануть інвалідами, тобто непрацездатними, - каже економіст. - Відтак, ті, хто можуть платити внески на утримання пенсіонерів, загалом непрацездатних, їхня кількість зменшиться. Але щоб робити якісь висновки і робити пропозиції, треба мати конкретні цифри після війни".

Заступниця міністра соцполітики Дарина Марчак звертає увагу і на ще одну серйозну проблему: зменшення і без того низького коефіцієнту заміщення пенсією заробітної плати. Він показує, як ваша пенсія співвідноситься із зарплатою, яку ви в середньому отримувати впродовж життя.

За міжнародними стандартами цей коефіцієнт має бути не менше 40%. У розвинених європейських країнах наразі він становить 80-95%, тобто, тамтешні пенсії практично дорівнюють середнім зарплатам. В Україні ж цей показник вже близько 30% і продовжує падати, каже Дарина Марчак:

"На жаль, ми бачимо, що через наші негативні демографічні тенденції, коефіцієнт заміщення в Україні є десь на рівні 30%. І є підстави вважати, що цей коефіцієнт буде зменшуватися і надалі".

Що робити?

Варіантів не так вже й багато, каже заступниця міністра соцполітики. Підвищення пенсійного віку чи збільшення розміру ЄСВ є "поганими опціями" за умови війни та падіння доходів.

Найкращим варіантом, "щоб без збільшення інших параметрів дозволити людям збільшувати пенсію саме собі, а не комусь, і мати вплив на розмір пенсій, який вони будуть отримувати", є запровадження обов'язкової системи пенсійного накопичення, вважають в уряді.

"Вона не має замінити солідарну пенсійну систему, вона має її доповнювати", - каже Дарина Марчак і зазначає: саме накопичення дозволять не лише гарантувати виплату пенсій, але й збільшити їх.

Пенсійні накопичення, твердить вона, це "приватна власність, на відміну від ЄСВ, який ви сплатили, і воно пішло у державний кошик, з якого вже сьогодні виплатили пенсії".

Про обов'язкові пенсійні накопичення (другий рівень пенсійної системи), та навіть третій рівень - приватні накопичення - в Україні говорять вже з десяток років. Проте донині система працює лише на першому рівні - як солідарна.

За цей час з усієї пенсійної реформи були запроваджені лише зміни щодо збільшення пенсійного віку та страхового стажу. А законопроєкти про впровадження накопичень стали "довгобудами" в парламенті.

Є численні питання до того, в якому розмірі та з кого стягувати кошти, що підуть на особисті пенсійні накопичення, а також до того, де ці кошти зберігати.

У варіанті проєкту закону, що нині є на розгляді в парламенті, мова не йде про збільшення відрахувань, каже Дарина Марчак. Мова йде про те, що держава бере зобов'язання на першому етапі накопичень не збільшувати тиск на громадян.

"Наразі проєкт закону передбачає, що відрахування будуть здійснюватися за рахунок зменшення розміру ЄСВ, який сплачує роботодавець за людину, а фактично людина сплачує зі своєї зарплати. І держава співфінансує такий внесок", - пояснює заступниця міністра соцполітики. Тобто якщо нині ЄСВ становить 22%, то на майбутнє уряд пропонує зменшити його до 21%, а ще 1% доплачуватиме держава.

Не факт, що законопроєкт ухвалять саме у такому вигляді, каже представниця уряду. Але в якомусь варіанті запровадження обов'язкових накопичень треба ухвалювати вже зараз, щоб до кінця війни уряд зміг розробити усю необхідну нормативну базу та ІТ-інфраструктуру для правильної роботи системи.

Додатковим заходом, який дозволив би підтримувати пенсійну систему, каже Дарина Марчак, є стимулювання громадян платити ЄСВ з тих доходів, які вони, можливо, сьогодні не декларують.

"Звісно, пенсія в них буде, але пенсія нараховується на основі періоду, в який сплачується ЄСВ, тобто від страхового стажу, а також від розміру зарплати", - нагадує представниця уряду.

Культ системи

Усі ці наміри уряду навряд чи спрацюють, особливо під час та після війни, вважає Дмитро Боярчук із CASE Україна. Але він згоден із тим, що уряду доведеться розпочати з українцями дуже непросту розмову про те, що нинішня солідарна пенсійна система ніколи не зможе забезпечити їм достойної старості. Так, нині це буде удвічі боляче, адже українська влада згаяла довоєнний час, коли це треба було починати.

"В нас є культ довіри до державної пенсійної системи. Це дуже погано", - каже економіст і пояснює:

"Питання не в тому, що Пенсійний фонд треба розбомбити, а в тому, що людям треба пояснювати, що держава гарантує мінімум, який залежить від того, як розвинена сама економіка. Економіка із нерозвиненої після війни не зможе стрибнути одразу в країни першого світу. Демографія теж миттєво не зміниться. Тому вище мінімального рівня держава стрибнути не може".

Керівник CASE Україна також вважає малоефективними ті варіанти розв'язання проблеми, що їх обговорюють в уряді.

Наприклад, за словами економіста, якщо відмовитися від спрощеної системи оподаткування і змусити усіх платити 22% ЄСВ (розширити базу, як це називають в уряді), "якісь додаткові кошти це дасть, але їх буде недостатньо, щоб оживити солідарну пенсійну систему".

"Значна частина робочих місць, які організовуються через цю спрощену систему, просто може зникнути, якщо її прибрати. Тобто лінійний розрахунок, що є мільйон ФОПів і всі вони почнуть платити 22% до Пенсійного фонду (з реальних доходів), такий підхід не спрацює", - вважає Дмитро Боярчук.

Він вважає, що єдине, що може спрацювати із солідарною пенсійною системою, це підвищення пенсійного віку, коли обмежують кількість пенсіонерів по відношенню до тих, хто платить внески.

Але, каже економіст, знову ж таки, "пенсійний вік - дуже болюча тема, і я не уявляю собі, як можна буде починати розмову про це: он у Франції спробували підняти пенсійний вік, і все завершилося заворушеннями, хоча країна не найбідніша".

В Україні існує ще й проблема розриву між тривалістю життя жінок та чоловіків, а за війну він ще більше розшириться.

"При такому розриві для чоловіків взагалі втрачається сенс платити ЄСВ, бо вони просто не доживають до пенсії у більшості випадків", - каже економіст.

Ще складніше для уряду буде розпочати розмову про накопичувальну пенсійну системи, особливо, якщо вона буде "примусовою", вважає Дмитро Боярчук.

Крім того, гіперзавданням для керівництва країни буде створити такі умови, щоб тут були робочі місця порівювальні за доходами та умовами із закордонними, каже виконавчий директор CASE Україна. Адже до війни в українців був острах перед переїздом до іншої країни через мову, соціальні зв'язки, тощо, а за час війни він зник, -"і люди зараз замислюються, де їм взагалі залишатися".

Що буде далі?

Визначальними для того, що буде далі не лише з пенсійною системою, але й економікою загалом, будуть три фактори: як довго триватиме війна, скільки українців повернеться з-за кордону, і як швидко вдасться відновити чи створити нові робочі місця, вважають в Інституті демографії.

"Що довше триватиме війна, то більшими будуть руйнування економіки та інфраструктури. А з іншого боку, тим більше адаптуються ті жінки і діти за кордоном в тих країнах, куди вони виїхали", - каже Елла Лібанова.

З іншого боку, каже Людмила Черенько, "коли будуть звільнені наші території, підуть інвестиції в Україну, думаю, що і робочі місця повернуться".

Звісно, каже науковиця, по завершенні війни ми дізнаємося цифри реальних втрат серед військових, смертей серед цивільних, кількість тих, хто залишиться інвалідом. Та й бейбі-буму в повоєнній Україні, очевидно, не буде.

Але весь попередній досвід війни підказує, що Україні вдається впоратися із викликами краще, ніж очікують та прогнозують.

"Якщо брати всі ті прогнози, що лунали навесні минулого року, то ми пішли між середнім та оптимістичним. За всіма показниками - економічними, соціальними", - зауважує Людмила Черенько.

Як би жорстко це не лунало, але треба зрозуміти та прийняти, що за такої демографічної ситуації найкращий вихід - лише якесь власне стабільне джерело доходів, каже Дмитро Боярчук.

"Реальність така, що той, хто вже думав про своє пенсійне майбутнє, не покладаючись на державу, той його й забезпечив", - каже економіст, і зауважує, що розрахунки CASE Україна свідчать про те, що "навіть якби ви просто заощаджували у гривні, то отримали б більше грошей, ніж інвестувати у солідарну систему".

Він визнає, що для інвестицій треба певні професійні знання, і "не кожен може зловити хвилі". Але це не означає, що треба продовжувати вірити в те, що якщо ти платив податки, то держава потурбується про тебе на пенсії.

"Моя порада: думати про власні накопичення. І диверсифікувати їх. Тому що світ зараз такий динамічний, що навіть професійні люди, глибоко занурені в якісь процеси, не завжди можуть передбачити, що нас чекає, і куди все іде. А держава не може гарантувати нічого. Єдиний варіант для людей - зрозуміти це, прийняти і діяти".