Чому в Білгороді дуже бояться війни, але вірять Путіну і хочуть “переробити українців”

Звуки війни - звичне явище на цьому ринку у Білгороді, що за кілька кілометрів від російсько-українського кордону. Вдалині лунають вибухи, але ніхто не здригається.

Поруч стоять зруйновані торговельні кіоски, що перетворилися на понівечений метал. Їх кілька днів тому обстріляли з міномета.

Тоді ринок був закритий, тому ніхто не постраждав. Але багато кіосків залишаються зачиненими, а покупців дуже мало. Біля деяких будівель лежать мішки з піском.

Більшість росіян війна в Україні не зачепила, про неї можна дізнатись лише з новин. Але в Білгородській області вона - дуже реальна і близька.

Раїса Олександрівна, що торгує тут солодощами, втратила почуття безпеки.

"Ніхто нас не захищає, - каже Раїса. - Коли люди йдуть додому ввечері, вони не знають, чи прокинуться вранці цілими й неушкодженими".

Усі, з ким я розмовляв на ринку, кажуть, що живуть у страху перед українськими обстрілами. Але при цьому не згадують, що це їхня країна напала на Україну.

Вони підтверджують, що ще рік тому їхнє життя було тихим і спокійним. Але відмовляються робити висновки і звинувачувати Кремль у тому, що сталося.

"Нам довелось розпочати цю воєнну операцію, — наполягає Раїса. — Це правильно. Треба було лише краще підготуватись до неї. Оголосити негайний призов. Так багато наших молодих хлопців гине. Нашим жінкам не буде за кого заміж виходити".

"А як бути з українцями, що загинули через вторгнення Росії?" - запитую я.

"З обох боків люди гинуть, - відповідає Раїса. - Але свідомість українців змінилася. Там виросло нове покоління, яке ненавидить росіян. Треба їх перевиховувати, переробляти".

У місті Білгороді, обласному центрі, вздовж великої траси встановили гігантську літеру Z — символ так званої воєнної операції РФ.

В останні місяці в Білгороді лунали вибухи, зокрема, в аеропорту, на нафтобазі та електростанції. Тепер мешканцям доводиться думати, де сховатися. А у підвалах багатоквартирних будинків облаштували укриття.

Настрої містян такі самі, як на ринку. Більшість погоджуються, що після вторгнення безпека стала проблемою, але не звинувачують у цьому вторгнення. Ніби існує психологічний бар'єр, який не дозволяє людям пов'язати погіршення безпекової ситуації з рішенням свого президента.

З білбордів та рекламних щитів у Білгороді дивляться обличчя нагороджених російських солдатів, що воювали в Україні.

Портрети й гасла закликають громадськість згуртуватися навколо російського прапора.

"Дякую за ваші подвиги!" - проголошує один плакат.

"За Батьківщину!" - повторює інший.

"Все для фронту! Все для перемоги!"

"Вір у себе, але живи для Росії!"

Крім вуличних гасел, є ще пропаганда на російському державному телебаченні. З ранку до вечора новини та ток-шоу запевняють глядачів, що Росія чинить правильно, що Україна і Захід - агресори, і що в цьому конфлікті на карту поставлене майбутнє Росії.

Я розговорився з господарем одного білгородського магазину. Він вважає, що, критикуючи Росію, Захід вводить усіх в оману.

"Захід відіграє негативну роль, - каже він мені. - Він вочевидь хоче знищити Росію. Ми вже бачили це раніше. За часів Адольфа Гітлера".

З ним погоджується студентка юридичного факультету Ксенія.

"Україна - маріонетка Заходу, - каже Ксенія, - а Захід завжди хотів знищити Росію. Гітлер хотів захопити нашу землю. А хто не хоче? У нас така величезна країна".

Не всі поділяють цю думку, але мало хто готовий визнати це публічно.

"Я не вірю, що можу вплинути на ситуацію, - каже перехожий Іван. - Я розумію, в якій країні я живу і що зробила влада, щоб прості люди не могли висловлюватися. Будь-яке інакодумство - небезпечне".

Згадки про Гітлера не випадкові. Вони постійно лунають по російському ТБ. Щоб посилити патріотичний запал і громадську підтримку "спеціальної воєнної операції", Кремль змальовує війну в Україні такими ж кольорами, що й Другу світову: що Росія бореться з фашизмом і захищає Батьківщину від іноземних загарбників.

Однак реальність зовсім інша. У 1941 році нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. А у 2022 році Росія Володимира Путіна розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

На галявині під Білгородом я на власні очі бачу, як створюються зв'язки з Другою світовою війною. Група озброєних людей погодилася зустрітися зі мною. Вони називають себе "СМЕРШом" ("Смерть шпигунам") на честь сумнозвісного підрозділу контррозвідки, створеного Йосипом Сталіним під час Другої світової. Вони не розкривають своїх облич і не називають імен, але коротко розповідають про свою діяльність.

"Зараз ми готуємо війська територіальної оборони Білгородської області, — каже один з чоловіків. — Одні мають бойовий досвід. Інші - колишні міліціонери і військові. Вони захищатимуть Білгородську область, якщо буде напад на Росію. Щодо нас, то ми виконаємо будь-яке завдання керівництва - у будь-якому місті, у будь-якій точці світу".

Один з чоловіків - Євген Бакало, місцевий письменник і бізнесмен. У Білгороді Євген створив групу підтримки українців, що переїхали до Росії, рятуючись від війни. Думка Бакала про Україну збігається з суперечливими поглядами президента Путіна.

"Ми - один народ, - каже він. - Українці - це росіяни. Просто вони про це забули".

Однак рік війни та запеклий український опір свідчать про протилежне: зараз, більше ніж будь-коли у своїй пострадянській історії, український народ цінує свій суверенітет, незалежність і не збирається повертатися в орбіту Москви.

Тим часом Москва продовжує називати українську владу неонацистами, а західні уряди - симпатиками нацистів: це ще одна причина частих згадок Кремля про 1940-і роки.

За президента Путіна російська національна ідея будується навколо Другої світової війни, яку більшість росіян називають Великою Вітчизняною. Навколо перемоги Радянського Союзу в цій війні та величезної людської ціни цієї перемоги. Це надзвичайно емоційна тема.

Керівниця церковного хору Ольга жаліється, що "дуже боїться", коли місто обстрілюють. Коли я їй кажу, що цього б не сталося, якби не "спеціальна воєнна операція", вона відразу згадує Другу світову війну.

"Це повертає нас до Великої Вітчизняної, — каже мені Ольга, — до часів великих жертв. Жертви є завжди. Коли наші йдуть воювати, вони знають, що їх можуть вбити".

Чоловіка Ольги пішов добровольцем воювати у "спецоперації". Вона розділяє офіційну точку зору та версію подій, яку більшість світу називає альтернативною реальністю Кремля.

"Росія не провокувала цю війну, - каже мені Ольга. - Росіянин віддасть останню сорочку. Росія не нападала на Україну. Росіяни - миролюбні й щедрі люди".

Продюсер Вілл Вернон