Чи може Україна відповісти на російські удари по містах такими ж ударами по території РФ

З початком нової хвилі масованих ракетних ударів Росії по українських містах у російських прикордонних регіонах впродовж тижня регулярно гриміли вибухи, спалахували пожежі, активно працювала ППО. Місцева влада каже про обстріли з боку ЗСУ, українська влада в більшості випадків заявляє, що в інцидентах винна сама Росія.

Які технічні можливості має Україна, щоб завдавати регулярних ударів по російській території? Наскільки Україна готова здійснювати такі атаки? І наскільки взагалі на користь Києва переносити активні бойові дії на територію Росії у її міжнародно визнаних кордонах?

Масовані ракетні обстріли української території з боку Росії з 10 жовтня супроводжуються новинами про дедалі активніші "прильоти" в російських прикордонних регіонах. У деяких випадках йдеться про роботу ППО. Українська влада часто стверджує, що збиває вона російські ракети, випущені по Україні, наприклад, по Харкову.

Про це, зокрема, писав у твіттері радник керівника офісу президента України Михайло Подоляк, коментуючи влучання ракети в житловий будинок у Бєлгороді.

Російська влада стверджує, що це обстріл ЗСУ.

13 жовтня губернатор Бєлгородської області В'ячеслав Гладков писав у своєму телеграм-каналі про руйнування в житловому багатоквартирному будинку внаслідок влучання уламка ракети.

Того ж дня він повідомив про обстріл митного пункту пропуску в місті Шебекіно та про підрив складу з боєприпасами.

14 жовтня очільник регіону написав, що російська ППО збила ракети в районі Новооскольського міського округу Бєлгородської області. Уламки впали в районі залізниці. Того ж дня після обстрілу Бєлгорода спалахнула електрична підстанція, а наступного дня - нафтобаза.

19 жовтня губернатор Гладков повідомив про "сильний обстріл ЗСУ", під який потрапило село Шебекіно. Троє людей постраждали. Гладков попросив людей, що мешкають в обстріляному районі, "тимчасово залишити територію".

Того ж дня "губернатор" анексованого Севастополя Михайло Розвожаєв написав в телеграмі, що над містом (у районі аеродрому Бельбек) ППО збила БПЛА. Його уламки впали на житловий будинок у приватному секторі - але ніхто, за словами Развожаєва, не постраждав.

Російський президент Путін, оголошуючи 19 жовтня свій воєнний стан в окупованих регіонах України, сказав: "Тривають обстріли. Засилають на нашу територію диверсійні групи". І заявив, що українська сторона нібито готувала атаки на енергетичні та транспортні об'єкти в регіонах Росії, зокрема, на "об'єкти ядерної енергетики".

Згідно з указами Путіна, запроваджують "чотири рівні обмежень". Наприклад, "середній рівень реагування" діє в анексованих Криму й Севастополі, Краснодарському краї, Бєлгородській, Брянській, Воронезькій, Курській та Ростовській областях. Ці заходи передбачають "тимчасове відселення" мешканців у безпечні райони.

Офіційний Київ ніколи не визнавав своєї безпосередньої відповідальності за інциденти на території Росії.

Симптоматичною була заява секретаря Радбезу Олексія Данилова, який у квітні, після того, як перші "дивні" вибухи пролунали в російському Бєлгороді, а в соцмережах з'явилися кадри прольоту над містом імовірно українських військових гелікоптерів, в інтерв'ю ВВС сказав: "Я не знаю. Пройде час - все стане на свої місця. Може, це якісь свідомі люди, які на території Бєлгородської області взяли в військторзі два Мі-24 і вирішили на них покататися. Я не знаю".

Російські міста під загрозою?

За словами військового оглядача Юрія Федорова, якщо говорити про технічний бік справи, Україна має необхідне озброєння, зокрема, системи залпового вогню - HIMARS та їхні аналоги. Вони можуть завдавати ударів на відстань до 80 км.

Теоретично їхніми цілями можуть бути військові чи інфраструктурні об'єкти Росії на відстані 50-60-70 км від лінії кордону або від лінії розмежування між окупованою частиною та підконтрольними Києву територіями.

Російський експерт, який побажав зберегти анонімність, сказав ВВС, що найімовірніші варіанти удару з боку України - це або атаки засобами малої дальності в прикордонних областях, по периметру, тобто від анексованого Криму до Брянська, або диверсії у глибині території РФ.

"Відповідно, найбільша ймовірність - це, звісно, Брянськ, Курськ, Бєлгород та Крим, оскільки вони у безпосередній близькості", - розмірковує експерт. У зоні ризику, за його словами, також Краснодарський край.

З іншого боку, у липні міністр оборони Олексій Резніков в інтерв'ю ВВС заявив, що надаючи Україні систем HIMARS, її західні партнери поставили Києву умову: утриматися від використання цього озброєння на території Російської Федерації.

"Ми скрізь це засвідчили, навіть я особисто зробив це - листом на ім'я мого колеги, керівника Пентагону (Ллойда Остіна - Ред.), - що ми застосовуватимемо американську зброю для стримування ворога та деокупації тимчасово окупованих земель лише на території України", - заявив тоді Олексій Резніков.

Крим та анексовані Росією у вересні регіони Київ територією РФ, звісно, не вважає.

Які технічні можливості для ударів має Україна?

Наразі на озброєнні ЗСУ є високоточні ракети GMLRS виробництва американської компанії Lockheed Martin дальністю 70 кілометрів.

Україна має і свої тактичні ракети "Вільха-М", створені для однойменного комплексу - модернізованої системи залпового вогню "Смерч". У відкритих джерелах повідомляли про розробку в рамках цієї програми серії високоточних ракет із дальністю польоту понад 100 кілометрів.

Підтверджень цієї інформації немає, технічні характеристики й всі дані про випробування та кількість ракет "Вільха-М", що надійшли на озброєння ЗСУ, тримають в секреті.

Російське міністерство оборони регулярно звітує про враження ракет "Вільха" силами ППО. Останній такий звіт з'явився 14 жовтня.

Підтвердити правдивість звітів міноборони Росії неможливо.

На озброєнні ЗСУ також залишаються пускові установки радянського оперативно-тактичного комплексу "Точка У". Це досить стара зброя - комплекс у базовому варіанті стоїть на озброєнні з 1975 року, а модернізована "Точка У" - з 1989 року.

Максимальна дальність дії ракет "Точка У" - 120 кілометрів, причому, додає у розмові з ВВС військовий експерт Михайло Жирохов, "це табличні дані, насправді вона стріляє на значно менші відстані". Особливою точністю ці ракети не відрізняються - можливе відхилення при пуску на відстань понад 70 км становить 200 метрів і більше, хоча на демонстраційних випробуваннях цей показник вдавалося зменшити до 50 метрів. Невисока точність частково компенсується силою заряду - вага бойової частини ракети становить майже пів тонни.

Україна вже кілька місяців просить США надати їй оперативно-тактичні ракети MGM-140 ATACMS, які можна використовувати по одній замість блоку з шести ракет GMLRS. Це високоточна ракета з дальністю до 300 кілометрів та вагою бойової частини понад 220 кілограмів, вона також має для наведення на ціль GPS-навігацію. Поки що офіційної інформації щодо постачання таких ракет в Україну не було.

Можливість надання таких ракет Україні вже давно обговорюють в українських військових і політичних колах. Одне з пояснень, яке вказують ЗМІ, чому цього досі не зробили, свідчить: Сполучені Штати побоюються, що Київ застосує їх на території Росії, і це виведе конфлікт на небажаний для Вашингтона рівень ескалації.

Експерт Михайло Жирохов має інший погляд на причину проблем з постачанням таких ракет в Україну.

"Гадаю, проблема не в цьому. Американці можуть надати їх з умовою того, що вони контролюватимуть кожен їхній пуск, це можна реалізувати. Я підозрюю, що в арсеналах США цих ракет не так вже й багато. А на тлі проблем, що зараз виникли з Китаєм, спустошувати склади або віддавати дві третини від їхньої загальної кількості - нам же їх потрібно не 10 і не 20, - небезпечно", - каже він.

Водночас є підстави вважати, що в певних колах в Україні навіть надання їй ATACMS не вважають верхом бажань. Це дав зрозуміти у своїй статті головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний.

Головною особливістю військового протистояння між Україною та Росією, розмірковує він, є разюча відмінність між супротивниками у можливостях завдавати одне одному ударів з далеких і наддалеких дистанцій: дальність польоту російських крилатих ракет становить близько 2000 км, українські ракети летять максимум на 100.

"Поки таке становище зберігатиметься, ця війна може тривати роками... Звісно, неможливо одномоментно позбавити супротивника такої суттєвої переваги. Але цілком можливо протиставити ворогові свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність", - написав Залужний.

На його думку, Україна має проводити "правильну роботу" зі своїми партнерами для того, щоб вони надали їй такі наддалекі види озброєння, адже "наявність навіть самої загрози використання ЗСУ засобів ураження відповідної дальності змушуватиме РФ по-іншому розглядати і природу, і течію, і результат нашого протистояння".

Втім, поки що не було жодної інформації навіть про гіпотетичний початок переговорів щодо цього між Києвом і країнами, здатними надати їй таке озброєння.

Які ще технічні засоби має Україна?

17 серпня сталася серія вибухів на території анексованого Криму. В одному випадку - на військовому аеродромі "Бельбек", за словами місцевої російської "адміністрації", атаку здійснили за допомогою дрону. Доказів того, що дрони прилетіли з території України, немає.

Київ не взяв на себе відповідальність за удар по аеродрому "Бельбек" та за інші події. Як сказав у листуванні з ВВС директор російської програми в Центрі військово-морського аналізу США Майкл Кофман, не варто шукати в цьому додаткових смислів.

"Я не став би звертати увагу на те, за які з цих ударів Україна бере або не бере на себе відповідальність. Очевидно, що були українські удари по російській території, включно з повітряними атаками, дронами, гелікоптерами тощо", - вважає він.

Росія останнім часом дедалі активніше застосовує в Україні порівняно недорогі невеликі безпілотники. Зокрема, йдеться про дрони "Герань-2" ("Шахед-136") іранського виробництва - вони завдають ударів і по об'єктах української інфраструктури, і по окремих цілях, які Росія називає військовими.

17 жовтня, після чергової атаки на Київ, мер Віталій Кличко опублікував фото дронів, які використовувалися для нападу - на цих знімках також була "Герань-2".

В України теж можуть бути схожі системи, причому необов'язково первісно сконструйовані з розрахунком на самопідрив, але після невеликого доопрацювання здатні перетворитися на боєприпас, що баражує.

Такі боєприпаси можна використовувати масово, що ускладнює роботу ППО. Їхня дальність дозволяє завдавати ударів на велику глибину оборони противника.

Чи може Україна спричинити шкоду російським об'єктам іншими способами?

Гучна подія, яка ставить питання про те, наскільки можливі диверсії на території Росії - це руйнування Кримського (Керченського) мосту 8 жовтня. Після цього російські військові і почали масовані обстріли міст по всій Україні з інтенсивністю, якої не було від початку війни.

Однозначної відповіді на те, хто організував вибух на Кримському мосту, досі немає.

ФСБ називає руйнування мосту "терактом" та вважає організатором Головне управління розвідки міноборони України. У російській спецслужбі стверджують, що їм вдалося встановити щонайменше 12 людей, які причетні до вибуху на мосту.

Україна заперечує причетність до вибуху. Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк, який вранці після вибуху філософськи писав у твіттері про "повернення всього вкраденого" та "руйнування всього незаконного", пізніше поклав відповідальність на російських силовиків, які у своїх внутрішніх конфліктах "вийшли з-під контролю".

Таку думку висловив у четвер і президент Володимир Зеленський в інтерв'ю канадському телеканалу CTV News. На його думку, вибух на мосту міг стати результатом внутрішньої боротьби між російськими військовими та спецслужбами.

"Ми цього [вибуху] точно не замовляли, наскільки я знаю. Там багато вертикалей влади. Це велика система. У Радянському Союзі це було КДБ. Сьогодні вона складається з кількох гілок, які постійно вирішують, хто з них головний", - сказав Зеленський.

Ще однією подією, після якої заговорили про дію диверсійних груп на території Росії, стало вбивство Дар'ї Дугіної - дочки ультраправого прокремлівського ідеолога Олександра Дугіна. ФСБ заявила, що до нього начебто причетні українські спецслужби.

На початку жовтня газета New York Times з посиланням на анонімні джерела в американських спецслужбах повідомляла, що, на думку розвідки США, підрив автомобіля Дар'ї Дугіної санкціонували представники уряду України.

З початку війни російські спецслужби регулярно заявляли про виявлення "українських диверсійних груп" або груп, які координуються з України.

Так у середині серпня ФСБ звинуватила "українські диверсійні групи" у підриві шести опор ЛЕП у Курській області.

А Володимир Путін на засіданні Ради безпеки 10 жовтня заявив, що в країні відбулася "низка терактів" та спроб терактів на об'єктах електроенергетики та газотранспортної інфраструктури. За його словами, зокрема, намагалися підірвати одну з ділянок трубопроводу "Турецький потік".

Путін звинуватив у спробах диверсії Україну, заявивши, що "все це доведено об'єктивними даними, у тому числі свідченнями самих затриманих виконавців цих терактів". Згадав він і вихід із ладу підводних газопроводів "Північний потік".

"Як відомо, представників Росії не допускають до розслідування причин вибухів та знищення міжнародних газотранспортних систем, що проходять дном Балтійського моря. Але всім нам добре відомий кінцевий бенефіціар цього злочину", - сказав тоді Путін.

Доказів причетності українських спецслужб до інцидентів на трубопроводах немає. Подоляк ще 27 вересня назвав витік газу з "Північного потоку" "спланованим Росією терактом та актом агресії проти ЄС". "Росія хоче дестабілізувати економічну ситуацію в Європі та викликати паніку перед зимою", - заявив він.

Технічно можна собі уявити диверсію чи теракт на будь-якому об'єкті в Росії, від Москви до Владивостока, каже російський військовий експерт, який попросив про анонімність з міркувань безпеки.

При цьому такі одноразові акції не дають успіху, зазначає він. "Якщо раптом у Росії почнеться серія терактів на інфраструктурі, диверсій, що завгодно, одні назвуть їх терактами, інші - диверсіями, залежно від політичних переконань, то тут "отримувач вигоди" буде один - принаймні, поки війна триває", - каже співрозмовник ВВС.

За словами військового експерта Юрія Федорова, якщо припустити, що вибух на Керченському мосту був справою рук служби безпеки України чи військової розвідки, то, отже, Україна має досить розгалужену та ефективну розвідувальну мережу на території Росії.

Чому Україна не завдає масованих ударів, якщо має таку можливість?

Влада України визнає удари тільки по Криму та по тих територіях, які перебували у складі України станом на 1991 рік, нагадує Юрій Федоров.

"Окуповані або анексовані території вважаються легітимними цілями, об'єкти на цих територіях є легітимними цілями для ударів з боку Збройних сил. І це визнають, наскільки я розумію, і європейські союзники України, і взагалі ніхто не заперечує, крім Росії", - зазначає Федоров.

Мабуть, подібної позиції дотримуються і США. Так, після вибухів на Керченському мосту експерти американського Інституту вивчення війни зазначали, що "український удар по логістичних об'єктах у Криму, який є суверенною територією України, не порушить зобов'язань України перед західними партнерами щодо використання Україною поставленої Заходом зброї", оскільки Крим належить до територій, які Росія захопила після 2014 року.

"Немає жодних ознак того, що українські сили використовували американську зброю в недавніх ударах по Криму, і малоймовірно, що вони це робили, оскільки цілі далеко за межами досяжності наданих США систем", - йшлося у звіті.

Думка союзників, зокрема країн, які постачають Україні зброю, є для неї серйозним політичним чинником. Щоправда, це залежить від конкретної країни - таких союзників понад 30.

Окремі заяви, які звучать з Києва, можна витлумачити як бажання помститися Росії за удари по мирних містах.

"Своїми обстрілами ви викликаєте у нас тільки лють і зневагу! Не страх, не бажання про щось домовлятися. Ви пробуджуєте у нас бажання знищувати вас, терористів, де б ви не перебували - на вулицях та в бункерах, на морі та на суші", - написав 10 жовтня у твіттері секретар РНБО Олексій Данілов.

Але не всі в Україні вважають практично корисною симетричну відповідь на російську агресію. "Питання, чи буде відповідь України на такі атаки (ракетні удари Росії по містах України - ВВС), думаю, некоректне. Якщо ми говоритимемо такими категоріями - ми скочуватимемося в російську парадигму про те, що противник має бути покараний. Не думаю, що військове командування України здійснюватиме якісь дії за принципом "око за око", - каже Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова у Києві.

З ним погоджується військовий експерт Михайло Жирохов.

"Оскільки ми ведемо оборонну війну, удари по громадянській інфраструктурі Росії не мають жодного військового значення. Мають значення лише удари по військовій інфраструктурі: по пунктах управління дронами, по скупченню військ, - переконаний він. - Крім того, такі удари просто не зрозуміють наші західні. союзники, а це може скоротити чи зовсім звести нанівець постачання Києву озброєнь чи фінансової допомоги. Західне суспільство сприймає Україну як країну, яка бореться проти Росії, за визволення своїх територій, а знищення цивільних об'єктів - це не боротьба за власні території".

Російський військовий експерт, який попросив про анонімність, також зазначає, що суттєвий обмежувальний фактор для України з політичної точки зору - це те, що звернення до диверсійно-розвідувальних методів, навіть у порівнянні з більш "традиційними" відповідями, може зашкодити іміджу країни.

"Я думаю, що Україна змушена враховувати, що застосування таких атак може сильно зіпсувати ставлення до неї на Заході та в інших країнах, і це, напевно, є найбільш суттєвим обмеженням - не рахуючи ризику, власне, російської відповіді", - говорить він.

Проте, судячи з підготовчих заходів, влада Росії розглядає і сценарій, за якого постраждати від тих чи інших ударів може територія Росії, яка не межує з Україною.

Так, вже після ударів по Керченському мосту російський уряд вніс до Держдуми законопроєкт про створення єдиної системи сповіщення населення про напад, що постійно функціонує. У пояснювальній записці йдеться про те, що "ухвалення законопроєкту дозволить забезпечити … оповіщення населення про небезпеки, що виникають під час військових конфліктів".

Видання "Важливі історії" повідомляло, що підвали кількох будинків у Москві планують переобладнати під бомбосховища. Втім, підготовка укриттів на випадок обстрілів розпочалася ще навесні.

Заява Володимира Путіна 19 жовтня про "чотири рівні обмежень" для регіонів - у тому числі й тих, які не межують з Україною - лише підтверджує існування у російської влади побоювань щодо українських ударів у відповідь.

Як зазначає Павло Лузін, запрошений науковий співробітник Школи Флетчера (США), вибухи на території Росії - зокрема, у Бєлгородській області, швидше за все, продовжаться.

"Україна має можливості розширювати зону ударів у разі продовження ескалації з боку Росії - і ці можливості збільшуватимуться".

Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.