Марія Колесникова: "Танцювати краще, ніж страждати"

Марія Колесникова в минулому була музикантом, а навесні 2020 року очолила штаб Віктора Бабарика - кандидата, якого називали головним опонентом Олександра Лукашенка на президентських виборах.

Бабарика відправили до СІЗО, а Марія об'єдналася з кандидаткою в президенти Світланою Тихановською і Веронікою Цепкало (керівником виборчого штабу і дружиною іншого кандидата Валерія Цепкала), щоб продовжити боротьбу на виборах.

За пів року Колесникову - одну з лідерів акцій проти результатів президентських виборів - заарештували й звинуватили у закликах до дій, що шкодять національній безпеці Білорусі.

У вересні цього року в Мінську суд за зачиненими дверима ухвалив вирок Марії Колесниковій та її соратнику Максиму Знаку - 11 і 10 років в'язниці відповідно.

Кореспондентці ВВС Сарі Рейнсфорд вдалося зв'язатися з Марією Колесниковою і розпитати її про життя у в'язниці, про ситуацію в країні та про те, якою б вона хотіла бачити Білорусь.

ВВС: Як з вами поводилися з моменту вашого арешту? Як вам вдається справлятися психологічно? Як взагалі влаштоване ваше життя у в'язниці - камера, розпорядок дня?

Марія Колесникова: Прокидаюся завжди о 6:00 ранку дуже легко і бадьоро. У минулому житті це неможливо було уявити.

О 6:30 у в'язниці починається сніданок у вигляді каші, соку, хліба і чаю. Але я ніколи не їм так рано і нічого із запропонованого не беру. "Приймаю душ", гріючи воду в тазу.

Складно повірити, але у центрі Мінська людей утримують в камерах з холодною водою, а душ приймають у загальній душовій (на чотири людини без переділок) один раз на тиждень по 20 хвилин.

Білизну перемо у тазах, нагріваючи воду кип'ятильником. Сохне вона вночі на батареї або на нарах.

О 8:00 ранку - перевірка, після чого 2-3 години я вчу мови або читаю німецькою чи англійською мовою. Це найпродуктивніший час.

Близько 9:00 виходжу на прогулянку. Внутрішній двір - 3 метри на 3 метри. Але навіть там я примудряюся бігати 40-50 хвилин і ще 30 хвилин роблю вправи.

Снідаю після прогулянки: бутерброди або, рідко, каша з сухофруктами і обов'язково - міцна кава. Прибираю в камері, і в цьому є певне задоволення: робити чистішим, затишнішим, кращим те місце, де перебуваєш.

Якщо немає зустрічі з адвокатами чи допитів, то читаю і пишу наступні 2-3 години. Книги видають за заявою, де необхідно вказати автора і назву. За кілька днів бібліотекар приносить все, що знайшла.

У Жодино книг для мене радше не було, ніж були. Адміністрація пояснювала це острахом, що вони можуть містити якусь інформацію, як у Леніна, "написану молоком" (невидимим чорнилом).

Це і є справжня причина вилучення і тритижневої перевірки книг Харарі, Гокінга. "Молока не знайшли" - повернули.

У СІЗО з книжками інша ситуація. Є багато з того, що я прошу, навіть підручники і книги німецькою та англійською мовами. В Жодино цього не було.

За весь час я побувала у п'яти камерах з різним "складом" подруг-співкамерниць. Нинішня камера дуже маленька: 2,5 на 3,5 м, де двоє нар на четверо людей, туалет, умивальник, телевізор, кип'ятильник, кухоль, тази, стіл, лава. Через вікно і ґрати видно небо.

У Білорусі заборонене куріння в громадських місцях і навіть на зупинках, але в'язниця - не місце для законів. Тут курять майже всі й всюди: у камерах, коридорах, кабінетах. У моєму випадку - це не лише шкода здоров'ю й загроза життю, але й шкода, що не дозволить мені залишитись в професії музиканта-флейтиста.

О 13:00-14:00 обід. У мене він також свій: суп чи овочі з м'ясом. Пізніше кава та солодощі, якими мене балують друзі в передачах.

Наступні 3 години читаю, працюю у справі (мається на увазі у кримінальній справі Марії. - Ред.), пишу тексти та листи.

Вечеря у в'язниці о 18:00, але я вечеряю о 17:00. Овочі, чай і халва.

З 18:00 пишу листи щодня. На місяць виходить близько 200. Дивлюся новини, які й не новини зовсім, а "п'ятихвилинки ненависті", як у Джорджа Орвелла. Дуже "корисно", але шкода людей, які це створюють і у це вірять. О 20:00 - перевірка, потім забирають листи і заяви.

О 21:00 вечірній "душ" з кип'ятильником, книга. З 22:00 до 6:00 здоровий міцний сон. Так багато я не спала багато років, особливо останні місяці перед 7 вересня 2020 року (день, коли Марію Колесникову викрали, а потім заарештували. - Ред.).

ВВС: Що ви думаєте про висунуте проти вас надзвичайно серйозне кримінальне обвинувачення?

М.К.: Режим перекладає на нас те, у чому винен сам. Тому що справжню змову з метою захоплення влади вчинив саме режим Лукашенка.

Якщо ви запитаєте, чи в захваті я від того, що отримала 11 років, то ні, складно знайти людину, якій би сподобалась така перспектива. Але коли я згадую, за що насправді влада та її кишенькові суди дали нам з Максимом такі терміни, то дихати стає легко, а жити веселіше.

Це абсурдне обвинувачення проти нас висунули тому, що ми були доволі сміливими й чесними з собою та білорусами, за те, що хотіли позитивних змін у країні й робили ці зміни. Не здивована, що режим вважає це злочином.

ВВС: Чи шкодуєте ви про що-небудь? Чи вчинили б інакше, якби змогли наново прожити минулий рік? Можливо, краще було поїхати у тій самій машині, як ваші колеги?

М.К.: Не можна сказати, що, коли я рвала свій паспорт, я не розуміла масштабу наслідків для себе. 7 вересня 2020 року я знала: якщо мене не вб'ють, то точно посадять. Адже люди, які підкорилися системі, не залишили у цьому сумнівів.

Весь рік вони намагалися зробити все, щоб я пошкодувала. Рік у задушливих і холодних камерах, без повітря, без світла, без людей ... Рік без нічого, але я не шкодую і зараз вчинила б так само. Я тут і зараз проходжу складний шлях разом зі своїм народом.

Ми разом з білорусами ходили вулицями влітку, обіймалися, хвилювалися, сподівалися. Ми разом починали цей шлях, і зараз ми разом. Тож я не шкодую.

Я шкодую, що білорусам страшно, що ми усі невільні, і жалію тих, хто скоює жахливі вчинки проти людей, проти своєї природи, проти самого життя.

ВВС: Що б ви хотіли змінити в Білорусі? І чи є шанс, що це станеться?

М.К.: Хочу, щоб перемогла справедливість, працювали закони і дотримання права. Я хочу, щоб білоруси вірили в себе і в одне одного. Я хочу, щоб білоруси не боялися думати, говорити, критикувати, гуляти і любити.

Я хочу, щоб ми жили у вільній, багатій і безпечній країні, де влада служить народу, а не навпаки. Це дуже прості, але необхідні речі, і нам належить ще пройти складний шлях, щоб їх здобути.

ВВС: Судовий процес був закритим, і ми не можемо спілкуватися з вами напряму. Що б ви найбільше хотіли сказати країні й решті світу?

М.К.: В'язниця - це огидне місце, але тут я особливо почуваюся вільною і щасливою людиною.

Знаю, як багато людей мене люблять і думають про мене - це додає мені неймовірних сил йти далі. І я точно знаю, що добро переможе.

Я хочу, щоби білоруси вірили в себе і любили себе та одне одного. Ні, ви не стали гіршими від того, що більше не виходите на проспекти з нашим прапором. Ні, ви не стали слабшими через те, що боїтеся за своє життя і свободу. Вам немає в чому звинувачувати себе й одне одного, немає в чому дорікати. Ви не програли, ви не змирилися, ви такі ж неймовірні. Так, друзі, ви - неймовірні.

І гадаю, що Білорусь ще має шанс подолати кризу всередині країни власними силами, але влада для цього має поводитись інакше.

ВВС: Вирок виявився суворим. Ви були до цього готові? Чи стане сил здолати це?

М.К.: Чи була я до цього готова? Відверто кажучи, трохи не очікувала. Думала, дадуть 12 років.

А якщо серйозно, то останній рік не залишив білорусам жодних ілюзій. Довіра до усіх державних інституцій зруйнована. Усі чудово розуміють, що немає незалежних судів і незалежних суддів. Що це більше не посади, це обслуга режиму. Що кадри підібрані так, що рука не здригнеться. А коли виникає сумнів, то кадри відразу змінюють і перетасовують.

Уявляєте, якби раптом, попри те, що їй наказали зробити, суддя б встала й оголосила виправдувальний вирок. Людина б увійшла в історію як герой! Про неї б говорили й писали не менше, ніж про нас. Так, найімовірніше, її відразу заарештували б, але в цьому і суть нинішнього білоруського часу - ти або людина, або відправляй невинного (і ти знаєш про це) на 10 років до колонії, а потім якось живи з цим, заспокоюючись на дачі, на яку обміняв своє сумління.

ВВС:Чому, на вашу думку, проти вас порушили таку серйозну кримінальну справу?

М.К.: Тому що мої принципи і мої цінності, як принципи і цінності Віктора Бабарика та штабу Бабарика, не вписуються у картину світу режиму Лукашенка.

Ми переконані, що права людини, свободи і закон мають бути на першому місці. Що влада повинна змінюватися і обирати її повинен народ. Що суди повинні бути чесними і незалежними, а не підкорятися владі. Що незалежні журналісти повинні писати, а не сидіти у в'язниці. Що заможно мають жити білоруси, а не група людей, що окупувала владу і територію країни.

Але це все суперечить системі, яку побудував режим. Крім того, ми надто подобаємося білорусам.

ВВС: Як вам вдалося пристосуватися до життя після арешту - і фізично, і подумки?

М.К.: До нового життя адаптувалася миттєво і безболісно. Новий досвід, нові люди, нові відкриття.

До того ж я музикант, а у класичних музикантів за роки репетиції виробляється практично армійська стійкість і дисципліна.

ВВС:Ви танцювали в суді у перший день процесу. Чому?

М.К.: Тому що танцювати краще, ніж страждати! Це мої вітання усім рідним, близьким і всьому світу.

Можна замурувати у в'язницю, заховати від людей, дати 11 років ... Але все це, як і їхній страх, ненависть і кайдани, розіб'ється об наші пісні, сміх, танці та любов.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!