Козак Путіна. Українське село та дитинство кремлівського куратора України

16 червня, Женева. Увесь світ стежить за драматичною зустріччю у Швейцарії Джо Байдена і Володимира Путіна, які обговорюють війну в Україні та її майбутнє.

Разом із Путіним від імені Росії говорив Дмитро Козак. Він - один з найближчих соратників президента Росії, заступник голови його адміністрації та головний перемовник від Москви щодо війни на Донбасі. Загалом - "куратор" українського питання у Кремлі.

У цей час у мальовничому українському селі Бандурове майорить гасло "Слава Україні", ходять кури і пасуться корови. А місцеві селяни стежать за своїм Мітьою - деякі щиро вражені його останніми заявами.

Саме так - Мітьою - у селі неподалік Умані називають грізного соратника Путіна. Вони пам'ятають його як простого, спокійного і розумного хлопчика Мітю Козака.

У це село ми й поїхали, щоб дізнатися більше про одного з найвпливовіших людей сучасної Росії. Ми зуміли знайти однокласників, друзів та навіть близьких родичів відомого російського політика.

Кoзак Путіна і "кінець України"

Дмитро Козак народився та виріс у Бандуровому, батьки працювали в колгоспі. У 1976 році він закінчив місцеву середню школу.

Пішов служити в армію у спецназ Головного розвідувального управління (ГРУ), потім повчився трохи у Вінниці, але зумів вступити до Ленінградського університету на юридичний факультет.

Там же в Ленінграді почав кар'єру прокурора, а з розвалом СРСР працював у міській владі Ленінграда, де й потрапив у орбіту майбутнього президента Росії Володимира Путіна.

Коли Путін став президентом Росії, злетіла і кар'єра Козака - він працював у керівництві адміністрації Путіна та в уряді, а також керував його виборчим штабом.

Путін настільки довіряв Козаку, що саме він відповідав за підготовку та будівництво олімпійських об'єктів його улюбленого дітища - Зимових ігор 2014 року.

Кілька років тому Козак пішов з російського уряду і знову став заступником голови адміністрації Путіна. Він замінив Владислава Суркова як куратора "українського питання" і тепер бере участь у переговорах в Мінську та в нормандському форматі.

І саме він у момент найгострішої безпекової кризи цього року відкрито погрожував Україні.

"Початок кінця України" - такі заголовки не на жарт злякали українців у квітні, коли весь світ обговорював можливе вторгнення багатотисячних російських військ, які зібралися на кордоні.

Козак повторював наратив Путіна, що це Україна - агресор, а Росія тільки захищається.

"Я вважаю, що є вже такі оцінки, і підтримую ті оцінки, які є і всередині України, що початок бойових дій - це початок кінця України. Це самостріл, постріл собі не в ногу, а в скроню", - заявив тоді він і пригрозив, що Росія буде захищати російських громадян, які живуть на Донбасі.

"Якщо там буде, як каже наш президент, влаштована Сребрениця, ми, мабуть, будемо змушені встати на захист", - сказав Козак, повторюючи слова Путіна, що Україна може влаштувати геноцид росіян.

Село Козака

Насправді про дитинство Дмитра Козака відомо не надто багато. Є кілька матеріалів у російських ЗМІ, де його рідне село змальовують як забиту провінцію, яка потерпала від проблем з постачанням електрики.

Щось подібне ми й очікували побачити, проте рідне село Козака може здивувати.

Непогана асфальтована дорога від Гайворона, потужне фермерське господарство з купою сучасної техніки, новий дитячий садок, відремонтований клуб, бібліотека, нова церква та велика школа з доглянутим спортивним майданчиком, якому могли б позаздрити і багато міських дітей.

"Я його не пам'ятаю та й шкільних журналів чи чогось такого не збереглося", - розповідає директорка місцевої школи Алла Миколаївна.

Вона саме керує великим ремонтом у школі, де оновлюють санвузли, все чистять та фарбують. Через це знімати всередині не виходить.

Директорка каже, що в селі всі знають про легендарного земляка і ставляться до нього по-різному.

У центрі села, з якого родом Дмитро Козак - колишній десантник, "головний з України" у російській владі, - стоїть школа з показовою меморіальною табличкою.

На 12 років пізніше за Козака з цієї школи випустився майбутній офіцер-десантник, який загинув під час одного з найвідоміших епізодів війни на Донбасі, коли проросійські бойовики збили біля Луганська український транспортний літак.

"Ось подивіться - меморіальна табличка героя АТО, який у нас вчився і загинув у небі над Луганським аеропортом", - показує директорка школи на табличку Валерію Грабовому, який добровольцем пішов на війну захищати Україну.

У селі чимало ветеранів АТО, а про Козака директорка порадила поспілкуватись з його колишньою класною керівницею Наталею Гаврилівною Лозовою.

До неї ж нам порадив сходити й однокласник Козака.

"Та пішов він!"

У центрі Бандурового спекотного червневого дня чоловік років шістдесяти косить траву сучасною газонокосаркою.

"Доброго дня, а ви колись чули про Дмитра Козака?" - запитали ми.

"Так, це мій однокласник", - ошелешив нас Петро Володимирович Гончарук, як виявилось - друг дитинства Дмитра Козака.

Чоловік відклав роботу, закурив і трохи розказав про їхню буремну юність.

"Загалом спокійний був хлопець, як двері. Чудова людина була, компанійська - чи по 100 грамів випити, чи зібратись на природу", - згадував однокласник.

Каже, у дитинстві ватагою ходили ловити рибу, відпочивати у ліс.

"Ходили і на сусідні села, їздили до дівчат. Він якось буває старого мотоцикла у батьків вкраде і вперед до дівчат. Він молодець був!" - посміхається Петро Володимирович.

Про долю Козака після школи знає не надто багато - поїхав у Ленінград, забрав маму з собою, а потім і батька, який лишився без ноги.

"Брат у нього був Василь, міг уже померти, бо дуже пив", - додав однокласник.

Далі усі місцеві селяни, з якими говорили, розповідали про смерть брата Дмитра Козака Василя. Цю новину тут давно рознесло місцеве "сарафанне радіо".

За словами однокласника, Козак навідувався в село дуже давно, а на зустрічах випускників ніколи не бував.

На місцевому цвинтарі в нього поховані родичі, а на меморіалі загиблих у Другу світову - дядько.

"Я служив в армії у Німеччині, ми не разом служили. Чув, що він спочатку був трохи у десантниках в Кіровограді, а потім десь далі пішов", - згадує однокласник.

Але в останні роки, згадує шкільний знайомий, в селі ним не пишаються. Через те, "що він з Путіним таке робить".

Коли ми зачитали цитату Козака про "кінець України", Петро Володимирович перейшов на нецензурну лайку.

"Та пішов він к єдрені фені, Україні ніколи кінця не було і не буде. Він, як хоче за Росію бути, - хай тягне", - відреагував він на слова Козака.

Був Козáк, а став Кóзак

У свої 72 роки Наталя Гаврилівна вже на пенсії, клас Козака в неї був першим як у керівниці. Вона викладала математику.

"У мене про нього питали, коли він був хорошим. Тепер питають, коли він став не хорошим", - жартує вона.

Жінка саме мила кріп і заморожувала на зиму. Її гарне просторе обійстя усипане літніми квітами.

"Так, це мій учень Мітя Козáк, тепер же він став Кóзак, а тоді був Козáк", - згадує вчителька й роздивляється його фотографію.

Каже, що не дуже змінився, а голос взагалі той самий. Вона часто дивиться російське телебачення й безпомилково впізнає колишнього учня.

І одразу впізнає Мітю навіть на сучасних фото, які ми їй показали.

"Мітя ж виїхав з України, як йому було десь 20 років. Тепер йому 63 роки. Він виїхав під час СРСР, отримав там освіту, просунувся по кар'єрних сходах", - розмірковує Наталя Гаврилівна на тему, де його Батьківщина - в Україні чи в Росії.

Вона дуже обережно говорить на політичні теми.

"Ми ж не знаємо, настільки він проти України. Всі хочуть, щоб закінчилась війна, може, він теж хоче, щоб вона закінчилась. Ми хочемо, щоб та територія (непідконтрольні території Донбасу - Ред.) лишилася наша", - вважає класна керівниця Дмитра Козака.

У Наталі Гаврилівни родичі теж живуть біля Москви. Вона "після початку війни" у Росію до них не їздить, а вони через вік не їздять на могили батьків.

Російські родичі пишаються, що їхня сестра вчила самого Дмитра Козака. .

"Він був дуже хорошим учнем, гарно вчився, був спокійним і розсудливим", - згадує вчителька. Але золоту медаль не отримав - на це треба було витратити багато сил та енергії.

У випускний рік Козака Наталя Гаврилівна народила дитину, а тому її вихованці закінчили школу без її опіки.

Вона пригадує, що улюбленим предметом Козака була історія, але "вчився рівно з усіх предметів".

Армія не дуже змінила Мітю, згадує вчителька, лише подорослішав.

Після армії він пішов у політехнічний інститут у Вінниці, але ненадовго.

"Приїздить і каже: Наталю Гаврилівно, наш викладач з математики сказав, що не вірить, що я вчив математику в селі й отримав такі знання", - з гордістю згадує вчителька.

"Мітя через рік покинув політехнічний, приїхав і каже - "це не моє". Поїхав у Ленінград і вступив на юридичне".

Зі шкільних часів пригадує два випадки.

Вона хотіла "звести" Козака з розумною дівчинкою Лідою - посадити за одну парту. Дівчинка не захотіла. Хоча на багатьох фото, які нам показали, вони таки стояли поруч.

Сама Ліда живе зараз десь у Миколаєві і зв'язатися з нею не вдалося.

Іншим разом Козак на 8 березня готував учительці подарунок. Але його трійко "друзів-шибеників" кілька уроків поспіль жахливо поводилися і "виїдали печінки" вчительці.

Оскільки Козак з ними дружив, Наталя Гаврилівна не прийняла подарунку.

"Не Козак був винним, а йому було незручно, що я не прийняла подарунок. Хотіла, щоб виросли людьми, а не з'їсти печінки, а потім подарунком задарувати", - згадує Наталя Гаврилівна.

Але відносини з Мітьою в неї були гарні, і на своє весілля вчителька запросила його разом з кількома найкращими учнями.

Наталя Гаврилівна навіть показала нам свій весільний альбом, на якому молодята сфотографовані з Дмитром Козаком.

А ще, як згадує вчителька, Мітя був першим хлопцем у класі, який став комсомольцем разом з кількома дівчатками. І показала фотографію з їхнього прийняття у комсомол.

Вже в часи незалежності вона забрала з "ленінської кімнати" шкільний альбом, щоб не пропав.

Навчання в сільській школі у часи Козака було українською мовою, а російську мову посилено вивчали. Вчителі російської отримували 15% доплати.

Сама вона бачила Козака дуже давно, коли той приїздив до села з першою дружиною.

Вчителька підтверджує, що Козак давно забрав із села батьків та брата Василя.

Його батько в селі працював ветеринаром, а матір - колгоспницею, каже вчителька.

Всі вони вже померли.

А в селі з родичів залишилася тільки двоюрідна сестра.

"Мені здається, що якийсь зв'язок він має з селом через друзів. Ми були на проводах 8 травня на цвинтарі. То він поклав родичам чотири пам'ятники нещодавно. Його тут не було, але можна зараз гроші переслати і покласти. Пам'ятники красиві - мармурові, за ними хрести залізні металеві гарні. У нас таких немає жодного", - припустила вчителька.

Старий односелець

Біля місцевої церкви зустрічаємо двох жінок - бібліотекарку та дружину місцевого фермера. Вони відпочивали на лавочці біля храму, який тут нещодавно звели.

Жінки також вчилися у школі з Козаком, але особливо не спілкувалися.

Знають лише, що приїздив давно, батьки та брат померли в Росії.

З кількох політичних питань видно - негативного настрою до Козака не мають. Згадують, що батько працював головою ревізійної комісії, а потім ще й бригадиром саду.

Жаліються, що давно не приїздив.

Врешті питаємо: "А як би відреагували, якби от зараз тут з'явився, приїхав на фоні усієї політики?".

Трохи подумали, але відповіли досить нейтрально:

"Люди б (пауза)… ставились як до старого односельця, якщо б приїхав. Він добився всього сам".

Жінки також порадили піти до двоюрідної сестри Козака - Віри Шматківської, яка тут досі живе.

Не спілкується і не допомагає

Хату сестри Козака допомогли знайти сусіди - за третім містком від церкви. Тут багато річок і ставків, а тому всі орієнтири з мостами.

Не дуже нова, але доглянута та чепурна, як на картинках з українського села. У дворі бігають кури та інша живність, за парканом видно величезний город.

Одразу видно, що люди тут не бідують, але й виділити її серед інших не можна.

Тут же неподалік і подвір'я, де жив сам Дмитро Козак.

Ідемо до зарослого бур'яном двору, який нам охоче взялася показати сусідка. Сестру Козака ми вдома не застали.

Колись це була звична для України хата під соломою, - із запалом розповідає сусідка. Показує на сарай, який ще стоїть поруч, - теж їхній.

Хата вже завалилася, її за бур'янами майже не видно. Сарай ще трохи тримається, але от-от теж впаде. Тут ніхто вже не живе багато років.

Хоча дехто з сусідів й каже, що Козак жив не в цій зруйнованій, а сусідній, ще досить цілій хаті.

Сусіди зібралися і почали згадувати деталі життя родини Дмитра Козака. Мовляв, до сестри десять років тому могли приїздити родичі чи й сам Козак, навіть називали марку "крутого авто" - BMW.

Почав накрапати дощ, і аж тут на вулиці з'явилася двоюрідна сестра Дмитра Козака - Віра Шматківська. Вона саме поверталася з центру села.

Вона не дуже охоче спілкувалася, до хати не запрошувала.

"Дивіться, скільки років він вже живе в Росії, а я в Україні. Не приїздив він до мене 10 років тому. Ми не спілкуємось вже давно", - розповіла сестра Дмитра Козака.

Вона наполягає, що Козак їй ніяк не допомагає і пам'ятники родичам на цвинтарі не ставив.

"Він висока людина, а я проста селянка. Бачила його дуже давно, ще при СРСР. Тоді він ще приїздив, як жив у Ленінграді. Потім вже потрапив у Москву, й на тому всі контакти закінчились", - каже Віра Шматківська.

Хочемо поспілкуватись більше, але виходить - лише поспіхом до паркану.

І про політику воліє не говорити.

"Я лише чую по телебаченню, що він війною займається. Більше нічого не можу сказати", - додала вона. І сховалася у себе в дворі.

Просто через паркан живе родичка ще однієї однокласниці Дмитра Козака.

"Багато хто тут погано про нього думає", - каже жінка й передає часом нецензурну думку частини селян щодо нинішньої ролі Дмитра Козака.

Вона наполягає, що він би мав щось робити, "щоб Україні було добре", адже тут виріс.

Трохи стишила голос і додала:

"Одна тітка розповідала, яка вже померла, працювала в сільраді, - "Я його кормила, він грався з моєю дочкою, а тепер таке робить - я б його своїми руками задавила за те, що він зрадив нас. І з Путіним це робить".

А на місцевому цвинтарі справді є чотири нові пам'ятники родичам Дмитра Козака, які дуже вирізняються на тлі інших.

Саме вони, як вірять місцеві, досі зв'язують Дмитра Козака з рідним селом. Тут упевнені: він про них все ж не забуває.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!