З 5 ранку до 10 вечора: будні бухгалтерки, яка нараховує зарплати медикам

Щодня Ірина прокидається о 5-ій ранку, щоб до 6:30 дійти до залізничного вокзалу у Боярці. У цей час звідти на Київ вирушає єдиний під час карантину потяг, який довозить до місця роботи десятки медиків, залізничників, комунальників.

Щоправда, Ірина не медик, не залізничник і не комунальник, вона - бухгалтер, але теж опинилася поряд з тими, хто працює на передовій боротьби з коронавірусом.

Вона працює в бухгалтерії комунального підприємства "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва". Це структура, яка об'єднує столичні карети швидкої допомоги.

Тому жінка і потрапила у перелік тих, хто має працювати навіть попри карантин і попри свій вік у 60+.

У перші дні карантину її відправили у відпустку власним коштом, оскільки їздити з Боярки на роботу до Києва було неможливо. Згодом запустили спеціальний потяг, яким тепер щоранку жінка і добирається. Цей же потяг розвозить людей назад увечері - о 21:00 він вирушає з київського вокзалу.

"Звичайно, це дуже важко фізично... У мене робочий день закінчується о 5-й годині. Але мені треба ще чотири години чекати до 21, коли потяг поїде назад".

Ми спілкувалися з Іриною на вихідних, оскільки у будні вона або на роботі, або у процесі добирання.

Втім, навіть зі спеціальним потягом не все відбувається гладко.

Бунт на потязі

У перші дні роботи спецпотягу, розповідає Ірина, частина його пасажирів збунтувалася: "Народ почав обурюватися, що медицина не може їздити з залізничниками".

Люди боялися підхопити коронавірус у замкненому просторі з медиками.

"Десь на четвертий день вони (залізничники - Ред.) поставали на коліях перед теплотягом, не давали рухатися. Давайте ділити: медики їздять окремо, а залізничники їздять окремо. Так і розділили. І до сьогоднішнього дня умовно: перший вагон - це залізничники, комунальні служби, ДСНС, а далі кілька вагонів - медики".

"У кожному потязі провідник, який суворо пускає лише за перепусткою і за довідкою з місця роботи, ким ти працюєш".

Ірина у своїй роботі з лікарями не перетинається: адміністрація швидкої допомоги працює в окремій будівлі. Але тепер щобудня їздить у вагонах з медиками, бо до інших її провідники не пускають, оскільки бачать місце роботи на довідці.

"Коли бачать слова "медичний центр", це всіх відлякує", - каже жінка.

Чи боїться їздити з медиками? Ірина зізнається, що страшнувато, але: "Не беру в голову, не хочу про це думати.... Якби ще років менше".

У самому потязі найголовніше - засоби захисту, їх вдалося отримати.

"Не так, що прийшли і сказали: ось вам маски на бухгалтерію, ось рукавички. Ми самі звернулися до волонтерів, до своїх лікарів, і вони забезпечили нам маски та рукавички".

Ще одна проблема спецпотягу - кількість місць. Спершу вагонів критично бракувало, потім додали ще кілька, але навіть зараз ні про яку соціальну дистанцію у них не йдеться.

"Ми їздили у забитих вагонах: у плацкартних вагонах столики опускали, щоб люди сіли. В одному такому купе їхало дев'ятеро людей, щоб всі помістилися сидячи. Бо як стоячи їхати в потязі? Немає за що триматися. І зараз так само".

Але, як розповідає жінка, беруть всіх, у кого є відповідні документи: людям потрібно на роботу.

Крім тих двох потягів, якими їздить Ірина, є ще один, який близько 9-ї ранку вивозить з Києва тих, хто працює подобово і в кого якраз завершився робочий день.

Боярка - не кінцева зупинка, потяг їде до Фастова. Ввечері він туди добирається близько 22:20, а зранку вирушає о 5:30. Найгірше, каже Ірина, тим, хто живе у селах навколо Фастова і їздить на роботу до Києва.

"Це я їду 20 хвилин, а люди їздять по годині. Кінцева зупинка - Фастів, до Києва це - година десять. Уже у Фастові половина вагону є. У мене вже може бути, що місць у вагоні немає".

"Є люди, які з Фастова їдуть по 5-7-8 км у якісь села... У мене на підстанції є лікарка, яка до Фастова їздить ще 10 км. Ввечері вони з фельдшером, прибиральницею домовляються, винаймають машину, яка їх привозить на потяг у Фастові, і - на добу. Добу відпрацювали і - назад".

Жінка розповідає, що їй та колегам запропонували кілька службових машин: щоб хтось один з правами брав авто і розвозив сусідів додому.

"Але не знайшлося нікого з водійськими правами і нікого з передмістя. Тому ми цим не скористалися. Кияни їздять, їм, наприклад, віддали одну машину для тих, хто на Троєщині, вона їх завозить і розвозить ввечері. А для передмість лише цей потяг".

Пропозицію перечекати карантин у відпустці Ірина відкидає:

"Це просто неможливо, якщо всі підуть у відпустки, у свої офіційні чи власним коштом. Це не вихід. Ми - бухгалтерія, і хоча б половина бухгалтерії має лишитися. Але і тоді це дуже велике навантаження".

Доплати для медичних працівників на Ірину не поширюється: вона їх лише нараховує. І просто чекає, коли нарешті почне ходити транспорт.

"Я дуже чекаю, коли відкриється нормальне сполучення, щоб хоча б увечері. Людина звикає до всього, важко вставати о 5-ій, коли о 22 я вдома: мені від потяга ще треба пішки дійти, бо в місті транспорту теж немає. Я просто чекаю, щоб ввечері хоча б щось раніше йшло".

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!