Після Донецького аеропорту. Долі кіборгів, які вижили

Руслан Боровик - гранатометник 90-го десантного батальйону, який пройшов важкі бої у Донецькому аеропорту в 2014-2015 роках.

Його фотографії з нового терміналу назавжди зафіксували багатьох оборонців ДАПу - тих, хто загинув, і тих, хто вижив.

Через п'ять років після тих боїв Руслан Боровик розповів про те, як склалося життя "кіборгів", яким вдалося повернутися з Донецького аеропорту: хтось помер вже у мирному житті, а хтось зміг пережити війну, створив сім'ю і започаткував бізнес.

Пам'ятаємо - значить хлопці живі

"За кожної можливості намагаємося згадати хлопців, яких вже з нами немає. Кілька разів на рік збираємося, наприклад, на їхні дні народження, ходимо на могили", - розповідає BBC News Україна Руслан.

"Намагаємося нагадувати людям про те, що сталося. Поки живемо - пам'ятаємо. А раз пам'ятаємо, значить хлопці живі", - додає він.

За словами Руслана, колишні бійці з його підрозділу підтримують зв'язок з родичами загиблих товаришів: Ігоря Брановицького, якого у полоні застрелив "Моторола", Андрія Терещенка з позивним "Рембо", що загинув у грудні 2014 року у своїй першій ротації в ДАПі, Жені Яцини, який не дожив чотири дні до свого 26-го дня народження, Максима Ридзанича, загиблого вже після падіння аеропорту в березні 2015 року.

"З їхніми родичами ми вже як близькі й рідні", - відзначає Руслан.

90-й окремий аеромобільний батальйон свого часу був створений на базі 95-ї десантної бригади, а зараз входить до 81-ї бригади.

Тобто, це десантний підрозділ, який колись відзначав "день ВДВ" 2 серпня - так само, як у СРСР, а згодом у Росії.

Але зараз, наголошує Руслан, для них це зовсім інший день: "Ми не можемо святкувати з ворогом в один і той самий день. Тому 2 серпня для нас тепер - День загиблого десантника".

"Поминаємо, згадуємо. Без пафосу", - пояснює колишній гранатометник.

Втрати у мирному житті

Багато з тих, хто повернувся з Донецького аеропорту живими, вже померли, нарікає Руслан Боровик.

"Війна для них не минула марно. Хтось наклав на себе руки, хтось помер від хвороб", - пояснює він.

За його словами, періодично у соцмережах бачить повідомлення про те, що хтось повісився, хтось - підірвав себе гранатою, а у когось не витримало серце.

У листопаді минулого року від побоїв помер ексначальник розвідки 90-го батальйону Ігор "Хан" Панов - на нього напав пасинок з товаришем. Поліція нападників затримала, їх судять.

"Бачимо, що люди йдуть. І це лише у нашому підрозділі", - відзначає Боровик.

Гранти для ветеранів

Водночас багато ветеранів ДАП змогли налагодити своє життя.

"Коли ми там були (В аеропорту. - Ред.), багато у кого не було ні дружин, ні дітей, були ж молоді. А тепер всі створили сім'ї", - розповідає Руслан.

"Хлопці стараються жити далі. Відкривають бізнес - повигравали гранти на розвиток свого бізнесу", - додає він.

Гранти на розвиток малого бізнесу для учасників бойових дій запровадили в Україні ряд міжнародних організацій.

Руслан Боровик каже - багато хто з ветеранів цим справді зміг скористатися.

Фотографія і спорт

Сам він був поранений в останні дні оборони ДАПу, коли українські військові намагалися штурмувати зайняту сепаратистами церкву - куля увійшла під коліно, також була важка контузія.

Після демобілізації працював інкасатором, але згодом вирішив покинути цю роботу - після поранень було фізично важко цілий день їздити у закритій машині.

"У 2017 році був тяжкий період, коли нічого не хотілося, були думки повернутися назад на війну. Але дружина була вагітна, зв'язалася з волонтерами і знайшли, куди покласти на реабілітацію", - пригадує Руслан.

Зараз він працює у "Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО" при КМДА.

Фотографує різні заходи з ветеранами, а також займається патріотичним вихованням в організації "Славетні епохи України", яку організував батько загиблого в Пісках бійця 93-ї бригади Олексія Дурмасенка.

До речі, довгий час Руслан Боровик використовував той самий фотоапарат, який був з ним ще у ДАПі, хоч багато кнопок там вже не працювало.

Однак згодом зарядний пристрій до нього згорів, і "фотоветеран" ДАПу пішов на "заслужений відпочинок", а волонтер Роман Сініцин подарував Руслану інший - хоч і не новий, але діючий.

"Щось професійніше і новіше поки що не можу собі дозволити", - пояснює "фотограф-гранатометник".

Руслан Боровик періодично влаштовує виставки своїх фотографій в Україні та за кордоном, щоб нагадувати про бої у ДАПі.

Відзначає, що у Києві інтерес до них менший, ніж у регіонах: "Розумію, що це не концерт Винника, хоч і безкоштовно. Напевно, кияни весь час в активному вирі життя і їх це не так зачепило. А у регіонах - в Черкасах і Умані - людей було більше".

Також Руслан займається спортивною реабілітацією - попри те, що наслідки поранення все ще відчуваються.

Бере участь у міжнародних змаганнях - нещодавно пробіг марафон у словацькому Кошице.

Водночас нарікає, що українські дипломати стали менше підтримувати ветеранів, які приїжджають на змагання чи виставки за кордон.

"Коли були у Кошице, то ветеранів запросила словацька сторона. Зустрів мер Кошице, були словацькі міністри. А з українського посольства нікого не було. І схоже було у Німеччині. Є така тенденція, що риторика сприйняття війни змінюється", - описує Боровик.

Все було не дарма?

На питання про те, як зараз сприймаються бої в Донецькому аеропорту і чи не виникало у нього враження, що все було дарма, Руслан зізнається - сам про це багато думає зараз.

"Дехто вважає, що гинули дарма. Особливо зараз, коли було розведення, без бою здали позиції. Ми цього не розуміємо", - пояснює "кіборг".

"Причому, ніякого результату це не дало - люди як гинули, так і гинуть", - додає він.

Але наголошує: "Все ж ми вважаємо, що всі ті життя, втрачені в аеропорту, не даремно".

"Хочу вірити, що все було не дарма, і так це будуть сприймати і в майбутньому. Ми чинили супротив. Можливо, без цього і країни під назвою Україна вже не існувало б. У нас були втрати, але були і перемоги", - підсумовує Руслан.

Хочете отримувати найважливіше в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!